Отакої, тату, дивись який прийом! Та навіщо тобі той санаторій у Трускавці, якщо тут вдома кращий «все включено»!
Коли Дмитро простягнув Єві ключі від своєї квартири на Соломянці, вона зрозуміла: все, бастіон взято. Жоден актор в Україні так не мріяв про Шевченківську премію, як Євапро свого Дмитра, ще й з власним родовим гніздечком.
Розгублена, тридцятипятирічна, вона дедалі частіше кидала співчутливі погляди на котів на Парковій та задумливо зупинялася перед вітринами магазину «Рукоділля для душі».
А тут вінсамітник, що присвятив молодість роботі в ІТ, здоровому харчуванню, спортзалу в університеті і всяким пошукам себе, ще й без дітей.
Єва загадала цей подарунок ще у двадцять, і, мабуть, десь там, на небі, врешті зрозуміли: вона справді не жартувала.
У мене останнє відрядження цього року у Львів, і я весь твій,сказав Дмитро, простягаючи ключі.Тільки не злякайся моєї «берлоги». Я звичайно приходжу лише поспати,сказав і вирушив у інший регіон, залишивши Єву саму у великому місті.
Єва взяла свою улюблену зубну щітку, крем для рук і поїхала дивитися, що то за «берлога». Проблеми чекали на порозі. Дмитро одразу попередив, що замок іноді заїдає, але Єва не думала, що настільки сильно.
Сорок хвилин вона намагалась підкорити двері: штовхала, тягнула на себе, вставляла ключ до упору, акуратно на пів зубчика, проте двері вперто й гордо не давалися.
Тоді Єва почала психологічний тиск, як її колись вчили сусідські діти за будинком. На шум визирнула сусідка.
А ви чому лізете в чужу квартиру?стривожено запитав жіночий голос.
Я не лізу, у мене ключ є,сердито відказала Єва, втираючи лоб.
А ви, перепрошую, хто? Я вас не бачила тут раніше,далі цікавилася допитлива сусідка.
Я його дівчина!гордо оголосила Єва, уперши руки в боки, але з-за дверей видно було тільки щілинку.
Ви?щиро здивувалася сусідка.
Саме так. Є якісь проблеми?
Та ні, просто він за весь цей час жодну дівчину не приводив (Єва аж розцвіла від цієї новини), а тут одразу така
Яка, така?не зрозуміла Єва.
Ну, це не моє діло. Бувайте,тихо закрила двері сусідка.
Зрозумівши, що треба або вона, або двері, Єва натиснула на ключ з усією силою і бажанням стати частиною цього гніздаі двері нарешті піддалися.
Весь внутрішній світ Дмитра постав перед нею, і стіни здавались облитими інеєм. Звісно, у холостяка своя аскеза, але це була справжня келія.
Бідолахо, твоя душа, мабуть, ніколи не знала, що таке затишок,вирвалось у Єви, коли вона оглядала скромне гніздечко, де мала тепер бувати часто.
Водночас вона була рада. Сусідка не обманула: жіноча рука тут не торкалася нічогоані стін, ані підлоги, ані кухні, ані вікон. Єваперша.
Не витримавши, Єва схопилась і кинулась у «АТБ»за гарною шторкою, килимком для ванної, прихватками, рушниками для кухні.
В магазині її захопило нестримне бажання створювати затишок До килимка і шторки додались мило ручної роботи, ароматизатор, міні-контейнери для косметики.
«Додавати трохи затишку до чужого житлаце не нахабство»,заспокоювала себе Єва, чіпляючи ще один кошик до першого.
Замок більше не протививсязагалом, він і функцію свою більше не виконував, нагадуючи голкіпера хокейної збірної після фіналу.
Зрозумівши, який «ремонт» вона вчинила, Єва до півночі з допомогою кухонного ножа викручувала старий замок, а зранку вже мчала у «Епіцентр» за новим. Замінила і ножі, і вилки, і ложки, і скатертину, і роздільні дошки, і підставки під гаряче. Даліще й фіранки.
У неділю по обіді Дмитро подзвонив і сказав, що затримується у Львові на кілька днів.
Я тільки буду радий, якщо ти додаси моєму гнізду трохи тепла і затишку,посміхнувся у слухавку Дмитро, коли Єва призналася у своїх «вольностях» в інтерєрі.
Власне, затишок вона вже підвозила підїздними таксі й розвішувала згідно з планом. Стільки років все це накопичувала сама, і тепер, коли нарешті розвязали руки, зупинитися було неможливо.
До повернення Дмитра зі старої квартири залишився тільки павучок у вентиляції. Вона хотіла й його прогнати, але, побачивши змучено-здивовані вісім очей, вирішила залишити його на споминсимвол поваги до чужого простору.
Квартира Дмитра тепер виглядала, ніби він вже вісім років як одружений, двічі розчаровувався в шлюбі, потім знову став щасливим попри все.
Єва не лише облаштувала квартирувесь підїзд вже знав: у нас нова господиня, всі питаннядо неї. Перстень поки що лиш формальність.
Сусіди спершу підозріло дивилися, але потім тільки знижували плечима: «Як скажете, справа ваша. Нам аби спокій».
***
У день повернення Дмитра Єва приготувала справжню українську вечерю, прикрасила себе у святкову сукню, розставила по кутах пахощі, приглушила світлоі з нетерпінням чекала.
Дмитро затримувався. Коли Єва вже відчувала, як її сукня боляче стискає в тому місці, де вона старанно робила присідання в спортзалі, у двері вставили ключ.
Замок новий! Просто штовхни, не зачинено!ліниво і водночас грайливо озвалась Єва. Вона не боялася критикиквартира говорила сама за себе.
У цю ж мить їй прийшло раптове SMS від Дмитра: «Де ти? Я вдома. Дивлюся, все без змін, як і було. Друзі казали, що ти всю квартиру переповниш косметикою».
Правду сказати, Єва це повідомлення побачила вже значно пізніше. А поки в квартиру увійшли абсолютно незнайомі людипятеро: двоє молодих, двоє школярів і дуже старий дідусь, який, побачивши Єву, одразу розправився і причепурив залишки волосся.
Ого, тату! Оце тобі прийом! І навіщо тобі та Моршинська, якщо тут вдома цілковитий «олл інклюзив»?першим заговорив молодий чоловік, і його одразу гримнула дружина за зухвалість.
Єва стояла на порозі з двома келихами, втратила дар мови. Хотіла закричати, але ступор сильніший.
Десь у кутку веселився павучок.
Перепрошую, а ви хто?тоненько прошепотіла Єва.
Власник цієї домівки. А ви, мабуть, з поліклінікиприйшли на перевязку? Я ж казав, сам впораюсь,відповів дідусь, дивлячись на плаття медсестри.
Так-так, Адам Матвійович, у вас тут справжній затишок,придивилася дружина молодого чоловіка.Зовсім інша справа, а то як у погребі мешкали. А вас як звати? Невже вам наш Адам Матвійович не застарий? Хоча, чоловік солідний, своя хата
Є-с-те-ра,Єва ледь вимовила своє імя.
Отакої! Вмієте ви, Адаме Матвійовичу, людей підбирати, нічого не скажеш!
Старенькому, судячи з блиску очей, теж подобалося, як усе склалося.
А де Дмитро?ледь чутно запитала Єва, одним махом видудлила обидва келиха.
Я Дмитро!радісно підняв руку хлопчик років восьми.
Стривай, тобі ще рано бути Дмитром,мама відвела його руку й відправила з татом та сестрою до машини.
Вибачте, здається, я помилилася адресою,нарешті прокинулася Єва, згадуючи зламаний замок.Це, перепрошую, Бузкова, 18, квартира 26?
Ні, це Буковинська, 18,стібається дід, вже ладен розпаковувати несподіваний подарунок.
Що ж,трагічно зітхнула Єва,переплутала. Заходьте, розміщуйтеся, а я телефону Сама
Вона з телефона й рушником втекла у ванну, забарикадувалася і лише там прочитала SMS від справжнього Дмитра.
«Дмитре, я скоро! Трохи затрималась у магазині»,відправила своє повідомлення.
«Чекаю. Якщо не складновізьми пляшку червоного»,наговорив голосове повідомлення Дмитро.
Червоне вона й справді несла, але в собі. Видихнувши, схопила килимок, зняла фіранку і лише коли всі зайшли на кухню, потихеньку вислизнула з ванної.
Запакувала покупки у пакетотака собі «господиня на годину»і вискочила у коридор.
***
Розповім, але трохи згодом,пояснила свій вигляд Єва, коли Дмитро відкрив їй справжню квартиру.
Мов у тумані, пройшла повз нього, навіть оком не повела. Одразу рушила до ванноїзамінила шторку, розстелила килимок, потім впала на диван і спала до ранку. Поки весь стрес і «червоне» не вивітрилися.
Прокинувшись, Єва побачила перед себе свого Дмитра, що чекав пояснень.
Скажи, яка у нас адреса?..
Бузкова, вісімнадцять,усміхнувся він у відповідь.
Життя буває смішним і вагітним несподіванками, але якщо навіть ти кілька разів помиляєшся дверима,це ще не трагедія. Справжній затишок народжується там, де його принесли з собоюу серці, у словах, у турботі. І якщо з любовю ставишся до світу,можеш перетворити будь-яку квартиру на свій дім, навіть якщо спочатку не туди зайдеш.
