БЕЗ ДУШІ
Скільки років минуло, а все памятається, як вчора. Ольга Василівна повернулася додому. Вона відвідала перукарню. Незважаючи на свої поважні 68 років, Ольга Василівна пестила себе такими дрібницями обстригання та фарбування волосся, догляд за ногтями. Від цього серце трохи відтаювало і настрій підіймався.
Олю, до тебе якась родичка заходила. Я сказав, що будеш пізніше. Вона пообіцяла ще прийти, повідомив їй чоловік, Степан.
Яка ще родичка? У мене вже й гадки немає, хто ті родичі Якесь десяте коліно. Прийшла, певно, щось просити. Треба було сказати, що я у Львові, або й за Дністром, похмуро відповіла Ольга.
Не знаю, чому ти так. Вигляд такий добрий, ніби з вашого роду висока, статна, трішки схожа на твою маму, як царство їй небесне. Не думаю, що прохачка. Інтелігентна жінка, гарно вдягнена, пробував заспокоїти Степан.
Близько за сорок хвилин ця родичка вдруге постукала у двері. Ольга сама впустила її. І справді, дуже схожа на покійну маму, одягнена дорого: красиве пальто, чоботи, рукавички, у вухах сережки з дрібними діамантами. Ольга в цьому розбиралася.
Вона запросила незнайомку до накритого столу.
Давайте знайомимося. Я Ольга, без по-батькові. Бачу, ми майже однолітки. Це мій чоловік Степан. А ви по якій гілці мені рідня? поцікавилася господиня.
Жінка трохи знітилася, й щоки її стали румяними, Я Ганна Ганна Володимирівна. Різниця у віці невелика, мені у червні виповнилося пятдесят. Вам нічого не говорить ця дата?
Ольга знітилась і зблідла.
Ви згадали. Так, я ваша дочка. Не хвилюйтеся, мені від вас нічого не потрібно. Просто хотіла побачити свою рідну маму. Все життя мучило питання, чому мене не любить мама. Її вже немає вісім років. Чому лише батько? Його й не стало недавно два місяці тому. Лиш перед смертю він і розповів мені про вас. Просив пробачити, якщо зможете, промовила з хвилюванням Ганна.
Я нічого не розумію? В тебе є дочка? здивовано запитав Степан.
Виходить, є. Я тобі потім усе поясню, відповіла Ольга.
То ти донька? Добре. Поглянула і досить. Якщо чекаєш, що стану благати пробачення ні, не буду. Я не винна. Сподіваюся, батько тобі все розповів. Якщо думаєш пробудити материнські почуття ні на йоту. Пробач.
Можна, я ще до вас навідаюсь? Я живу тут поруч, у селищі. В нас просторий двоповерховий будинок, приїдьте з чоловіком. Ви звикнете до думки, що я є. Привезла фотографії онука і правнучки, подивитесь? несміло запропонувала Ганна.
Не хочу. Не приїзди, забудь. Прощай, різко відказала Ольга.
Степан викликав Ганні таксі і вийшов провести її. Повернувшись, побачив, що Ольга неспішно прибрала зі столу й дивиться телевізор.
Міцна ж ти жінка. Тобі б армією керувати. Чи справді у тебе й душі немає? Я і раніше думав, що ти жорстка, але не до такої міри, сказав Степан.
Ми з тобою познайомилися, коли мені було двадцять вісім, памятаєш? Дуже рано душу з мене витоптали й викорчували, відказала Ольга.
Я була сільською дівчинкою, завжди мріяла вирватися до міста. Тому й училася найкраще, єдина з класу вступила до університету. Мені було сімнадцять, коли познайомилася з Володимиром. Любила шалено. Він старший на дванадцять років, але не зважала. Після бідного дитинства у місті все здавалося казкою. Стипендії вистачало тільки на хліб. Вічно хотіла їсти, тому з захопленням приймала запрошення любимого поїсти в кафе, чи морозива.
Він нічого не обіцяв, але я думала, якщо така любов звісно, одружиться на мені.
Одного вечора запросив на дачу я одразу погодилася. Було впевнене переконання, що тепер назавжди привязала його до себе. Зустрічі на дачі стали звичними. Недовго й минуло, як стало ясно, що я вагітна.
Сказала Володі той зрадів. Я запитала, коли будемо розписуватися? Мені було вже вісімнадцять, можна звертатися у РАЦС.
А я хіба обіцяв одружитися? відказав Володимир.
Не обіцяв. І не одружуся. Та й я вже сімейний, спокійно відповів.
А як же я, як же дитина?
А ти молода, здоровя хоч відбавляй. В університеті візьмеш академічну відпустку. Поки не видно вчися, а пізніше ми з дружиною заберемо тебе до себе. Ніяк не можемо дітей, дружина набагато старша. Коли народиш, заберемо дитину до себе. Оформив, як треба, ми люди не останні. Дружина заввідділенням у міській лікарні, я в міській раді працюю. Про гроші не турбуйся – після народження все віддамо.
Сурогатне материнство тоді було й не в думках, а я, певно, була першою такою ніби сурогатною матірю. Що робити? У село поїхати сорому не обберешся.
До пологів жила у них в хаті. Дружина Володі не відвідувала напевно, таки ревнувала. Донечку я народила вдома. Акушерку привезли, все, як годиться. Материнським молоком не годувала забрали дитину одразу. І більше я її ніколи не бачила. Через тиждень мене делікатно відправили. Володя дав грошей.
Повернулася до університету. Після університету на завод. Дали кімнату у гуртожитку для сімейних. Працювала спочатку майстром, потім старшим майстром ОТК.
Друзів було достатньо, але заміж кликати ніхто не поспішав, аж поки ти не зявився. Мені вже було двадцять вісім, не особливо хотіла заміж, але ж треба.
Далі ти все знаєш. Добре ми з тобою прожили: машини три змінили, хата у нас гарна, дача доглянута. На відпочинок щороку їздили. Завод наш у девяності вистояв, бо тракторні прилади лише наш цех робить, інші не знають як. Завод наш досі під охороною, з колючим дротом і сторожовими баштами.
Вийшли на пільгову пенсію. Все у нас є. Дітей немає й не треба. Як дивлюся на нинішніх дітей закінчила свою сповідь Ольга.
Я тобі все життя серце відігрівав, любив по-справжньому. А ти жодного разу ані кошеня, ані песика не пожаліла. Сестра просила племінницю підтримати навіть на тиждень не пустила пожити.
Сьогодні дочка приїхала. Дочка, твоя кров, а ти Якби ми були молодшими я б на розлучення подав. А тепер уже пізно. Поруч із тобою холодно, дуже холодно, з гіркотою мовив Степан.
Ольга трохи злякалася, він ще ніколи так до неї не говорив.
Вся її тиха, спокійна старість була зворушена цією дочкою.
Степан переселився на дачу. Всі останні роки він живе там, трьох собак пригрів під брамою підібрав, і котів невідомо скільки. Дома буває зрідка. Ольга знає, що він навідується до її дочки Ганни, з усіма там перезнайомився, правнучку дуже любить.
Завжди був простодушний, простодушний і залишився. Тож хай живе, як хоче, думає Ольга.
Ніколи так і не захотіла вона ближче знатися з дочкою, внуком чи правнучкою.
Ольга їздить сама на море, відпочиває, набирається сил і почувається прекрасно.
