О, маєш! вигукує Сашко. Так і є! Останнє слово завжди лишається за чоловіком.
Вранці до Довженків на подвіря зїхав з міста дорослий онук, на чийому весіллі вони нещодавно були. Сашко приїхав набирати картоплі, адже щороку допомагає улюбленим бабусі та дідусеві садити й копати город.
Ану, розкажи, Сашко, як тобі з твоєю Оксанкою живеться? запитує бабуся Галина, пораючись біля печі.
Та як коли, бабусю неохоче відповідає онук. По-різному.
Стривай, насторожується дід Степан. Що значить по-різному? Уже сваритися почали?
Та ні, нібито не сваримось. Ось визначаємо, хто головний у хаті, зізнається Сашко.
Бабці смішно аж: Ну і балачки! Тут усе й так ясно!
Аякже, підтакує дід. Всі ж знають: головна у сімї це дружина!
Еге-ге чутно з кухні.
Дідусю, ти ж серйозно? дивується онук.
Цілком серйозно, ріже Степан. Не віриш бабусю спитай. Галю, хто у нас у домі має останнє слово?
Та облиш дуркувати, добродушно відповідає бабуся.
Серйозно! Хто остаточно вирішує? Ти чи я?
Ну, переважно я
Отакої! не вірить онук. Я такого не помічав. На мою думку, чоловік має бути головою в хаті!
Та що ти, Сашко, сміється дід. У справжній родині все по-іншому. Розповім тобі кілька історій, і все стане зрозуміло.
Історія
Почалось, бурмоче бабуся. Зараз почуєш про той самий мотоцикл
Про який мотоцикл? дивується онук.
А отой, що вже десятиліттями стоїть у клуні, підтакує дід. Якраз ювілей скоро! Знаєш, як бабуся змусила мене його купити?
Бабуся? Змусила?
Авжеж! Своїми гривнями мене підштовхнула. Але перед цим була інша історія.
Якось заробив я грошей досить якраз на мотоцикл з коляскою. Кажу Галині: куплю, зручно картоплю з поля возити. Колись нам на полі ділянку виділили треба було якось ту картоплю тягати.
А бабуся вперлася: давай краще телевізор купимо, тоді ж вони страшно дорогі були. Картоплю й на велосипеді привозив, от і привозь, каже.
Мішок на раму, і вперед. Добре, твоє слово останнє, кажу. Купили ми той телевізор.
А мотоцикл потім? запитує онук.
І купили згодом зітхає бабуся. Дід спину зірвав на городі, тож довелося мені майже всю картоплю самій тягати.
Коли гроші зявилися після того, як поросят здали, віддала я всі дідусю: Їдь, бери мотоцикл.
А ще наступну осінь гроші накопичили, продовжує дід. Пропоную: давай вже баню нову поставимо, бо від старої дах протікає. А бабуся: Давай краще меблі купимо, щоб у хаті все як у людей було! Я їй: Твоє слово останнє. От і купили меблі.
Навесні баня розвалилася, завершує Галина. Снігу набило, дах не витримав. Тоді вже й вирішила: як Степан каже, так і буде.
От бачиш! радіє Сашко. Все правильно! Останнє слово за чоловіком.
Та ні, Сашко, ти не так зрозумів, сміється дід. Он як пекти перестав, завжди пораджуся з бабусею: Піч перетворити хочеш? Дозволяєш? І вже як вона скаже, так і буде.
З тих пір завжди кажу: Як ти вважаєш за потрібне, так і роби, підтакує бабуся.
Тобто, Сашко, все ж таки останнє слово має бути за дружиною, підсумовує дід, догнав?
Сашко спершу задумується, потім починає сміятися, а тоді й просвіта на обличчі зявляється.
Оце так! Тепер зрозумів, дідусю. Приїду та й скажу Оксанці: Ну що, поїдемо відпочивати до Львова, як ти хочеш. А машину поки на ремонт не поставимо коробка передач щось не слухається, міняти треба.
Як стане, нічого не поробиш будемо зиму автобусами добиратися. Просто трохи раніше вставати будемо. Як думаєш, нормально?
Правильно, підморгує дід. От так за рік-два й у вас із Оксанкою все стане на свої місця.
А дружина все одно головна і чоловікові спокійніше жити. Я по собі знаюСміх за столом ще довго не стихав, а віконечко на кухні запотіло від пара і домашньої теплоти.
Сашко піднявся, озирнувся на бабусю й дідуся і сказав:
Знаєте, іноді добре, коли хтось головний, а ще краще, коли обоє разом головні. Тоді й картопля копається, й мотоцикл не зайвий, і телевізор не зайвий.
Бабуся з посмішкою поставила на стіл свіжу паляницю, дід налив собі чай і підморгнув онукові:
Ось так і живемо вже пятдесят років головна справа, щоб усім добре було.
Усі троє дружно засміялися, і навіть стара кішка, що лежала біля печі, здавалось, посміхнулась уві сні.
Того вечора над Довженківським подвірям розливалася тиша й спокій, а з кухні крізь вікно лилася мяка жовтавато-рожева теплота родинних історій.
І всі були впевнені: ще не одну сімейну суперечку вирішить просте мудре слово разом.
