Я була восьмилітньою, коли мама пішла з дому. Вийшла за ріг, зловила маршрутку, і більше не повернулася. Мій брат Юрчик тоді був ще зовсім малий йому тільки пять років виповнилося.
Відтоді в квартирі все змінилось. Тато, Олександр, взяв на себе те, що раніше взагалі не робив: вставав раніше за всіх, щоб приготувати сніданок, навчався прати речі, прасувати шкільну форму, невміло розчісувати наші коси перед виходом до школи. Я бачила, як він помилявся з пропорціями гречки, перетримував борщ, забував розділяти білі речі від кольорових. Але, попри все це, він ніколи не давав нам відчути нестачу чого-небудь. Повертався з роботи стомлений, сідав перевіряти наші зошити, підписував щоденник, пакував перекус на завтра.
Мама нас більше не відвідувала. Тато так і не привів додому іншу жінку. Ніколи не називав когось своєю супутницею. Ми знали, що іноді він зустрічається з друзями або затримується, але його особисте життя на поріг нашого дому не переступало. В квартирі були тільки я і Юрчик. Я жодного разу не чула, щоби він говорив, що знову закоханий. Його день був робота-домашні справи-діти-сон і так по колу.
На вихідних він водив нас на Дніпро, у парк, або просто по магазинах навіть якщо нічого нам не купував, просто прогулювався з нами між вітринами. Він навчився заплітати мені коси, пришивати ґудзики, готувати прості обіди. Коли нам потрібні були костюми для шкільного свята, робив їх з картону і старих речей. Ніколи не скаржився. Ніколи не казав «це не моя справа».
Рік тому тато відійшов у засвіти. Все сталося так швидко, без довгих прощань. Коли ми розбирали його речі, я знайшла старі записи у зошитах там були розрахунки на дрібні витрати, важливі дати, нотатки типу: «Оплатити комуналку», «Купити взуття», «Відвести дівчинку до лікаря». Жодного любовного листа, жодної фотографії з іншою жінкою, жодних слідів роману лише те, що залишає чоловік, який живе для дітей.
І відтоді мене не відпускає одне питання: чи був він щасливий? Мама пішла, щоб знайти своє щастя. Тато залишився і ніби відмовився від свого. Він так і не створив нову родину. Не мав поруч партнерки. Для когось він був пріоритетом лише поки ми були дітьми.
Зараз розумію, що я мала неймовірного тата. Але водночас усвідомлюю, що він залишився сам, щоб ми з Юрчиком не були самотні. І це болить. Бо зараз, коли його вже нема, я не знаю, чи отримав він ту любов, на яку заслуговував.
