Що це таке Дмитро зітхнув і присів навпочіпки перед донькою, вдивляючись у чайові плями на її щічках. Знову
Чотирирічна Зоряна стояла посеред хати терпляча, якась доросла не по віку. Вона звикла до цих оглядів, до занепокоєних облич батьків, до нескінченних мазей та пігулок.
Марія підійшла й присіла поряд із чоловіком. Обережними пальцями відвела пасмо волосся з обличчя дитини.
Ліки не діють. Взагалі. Наче водою напуваємо. А лікарі з поліклініки самі знаєте: вже тричі міняли схему, а користі як з каші цвяхи.
Дмитро підвівся, потер перенісся. Сіріє за вікном, і день обіцяв бути таким самим тьмяним, як і попередні. Зібрались швидко Зоряну закутали у товсту куртку, і вже за пів години сиділи в квартирі його матері.
Ольга зітхала, хитала головою, гладячи онучку по спині.
Дитятко таке маленьке, а скільки вже пігулок! Організм же ж не залізний, посадила Зоряну на коліна, і дівча притулилося до бабусі. Дивитись боляче.
Ми б і не давали нічого, Марія сиділа на самому краєчку дивана, міцно стискаючи пальці. Але алергія не минає. Все вже прибрали. Геть усе. Їсть тільки кашу та ці дієтичні страви а обсипає і далі.
Що кажуть лікарі?
Конкретики немає. Причини не знаходять. Аналізи здаємо, проби робимо результат Марія змахнула рукою. От і увесь результат. На щічках.
Ольга поправила Зоряні комірець.
Може, переросте. Буває у дітей потім минає. А зараз втішатися нічим.
Дмитро мовчки дивився на доньку. Худа, маленька, очі великі й уважні. Він торкнувся її волосся, і в памяті зявилися власні сни: як по суботах крадькома тягав з кухні булочки із сиром, які мама ставила остигати на рушник, як випрошував драже, як обожнював мамине варення прямо ложкою з банки. А його Зоряна Відварені овочі. Курятина. Вода. Ніяких фруктів, ніякої радості їжі. На чотири роки суворіша дієта, ніж у язвенника.
Ми вже не знаємо, що ще прибирати, прошепотів він. У раціоні мало що лишилось.
Додому їхали мовчки. Зоряна задрімала на задньому сидінні, і Дмитро то й діло косив у дзеркало спить спокійно, хоч зараз не свербиться.
Мама дзвонила, озвалась Марія. Просить привезти Зоряну на наступні вихідні. Квитки взяла у ляльковий театр, хоче онуку порадувати.
У театр? Дмитро перемикнув передачу. Добре. Нехай відволічеться.
Я теж так подумала. Трохи радості їй не завадить.
…В суботу Дмитро припаркувався біля будинку тещі, витягнув Зоряну з автокрісла. Дівчинка сонно кліпала, терла очі кулачками підняли зарано, не виспалась. Він взяв її на руки, і вона одразу притулилася теплим носиком до його шиї легка, мов каченя.
Тетяна Михайлівна виїхала на ґанок у яскравому халаті, руками сплеснула на радощах, наче зустріла не онуку, а потопельницю.
Ой, моя дитинко, сонечко! обняла Зоряну й втягнула до необ’ятних грудей. Та яка ж бліда, худенька. Щічки впали Замучили ви її дієтами, дитину заморили.
Дмитро засунув руки в кишені, придушуючи сердитість. Знову те саме.
Це все для її блага. Не від хорошого життя, самі знаєте.
Яке там благо, теща скривилась, роздивляючись онуку так, наче та щойно з гулагу повернулась. Кістки да шкіра. Дитині би рости, а ви голодом морите.
Вона, не оглянувшись, віднесла Зоряну в хату, і двері замкнулися з легким щигликом. Дмитро залишився на ґанку, дивлячись крізь себе. В голові щось свербіло, якась думка крутилась химерно, але все розпливалося, наче вранішній серпанок. Він постояв ще хвилину в тиші чужого двору, потім махнув рукою й пішов до машини.
В суботу з Марією їздили в супермаркет штовхали візок між рядами, брали харчі на тиждень.
Вдома три години крутився з краном у ванній знову той самий протік. Марія перебирала шафи, тягла з глибини старі речі, складала у мішки й на балкон. Звичайне метушливе життя, тільки тиша така чужа без дитячого галасу квартира здавалась розтягнутою у просторі, пустою.
Увечері замовили піцу ту, з бринзою і петрушкою, яку Зоряні не можна. Відкоркували пляшку червоного вина. Сиділи на кухні, говорили про дрібниці як давно не розмовляли. Про роботу, про відпустку, про ремонт, що так і не закінчили.
Добре як, Марія зупинилась, прикусивши губу. Ну ти зрозумів. Просто тихо. Спокійно.
Зрозумів, Дмитро накрив її долоню. Я теж скучаю. Але трохи відпочити нам не зашкодило.
Недільного вечора поїхав за донькою. Сонце опускалось, забарвлюючи вулиці мандруючим помаранчовим сяйвом. Дім тещі в глибині саду, за старими яблунями; у променях заходу виглядав затишним.
Дмитро вийшов із машини, штовхнув хвіртку петлі скрипнули і завмер.
На ґанку сиділа донька. Поряд на сходинці Тетяна Михайлівна, нахилившись до внучки з майже містичним щастям на обличчі. В руках у неї пампушка, велика, золотиста, блищить від олії. Зоряна її жує: щічки в мазці, на підборідді крихти, а очі ясні, неймовірно щасливі такого він не бачив давно.
Мить, і в грудях виросла гаряча хвиля злості.
Він кинувся вперед, у три кроки вихопив пампушку з рук тещі.
Що це таке?!
Тетяна Михайлівна здригнулась, відійшла назад; обличчя налилось червоним від шиї до чола.
Та це ж маленький шматочок! Одного разу нічого не буде, пампушка
Дмитро не слухав. Взяв доньку на руки вона принишкла, вчепилася йому в сорочку. Відніс до машини, посадив у крісло, застебнув ремінці. Пальці не слухались, трусились від люті. Зоряна дивилась круглими очима губи здригались, от-от заплаче.
Все добре, зайченя, він торкнувся її голови, силуючись говорити спокійно. Покладися на тата, посиди хвильку. Я скоро прийду.
Зачинив дверцята, повернувся до хати. На ґанку теща теребила халат.
Дімо, ти не розумієш…
Не розумію?! він зупинився в двох кроках, і прорвалося: Пів року! Пів року ми не могли зрозуміти, що коїться з дочкою! Обстеження, аналізи, проби на алергени ти уявляєш, скільки це вартує?! Скільки нервів, скільки ночей без сну?!
Тетяна Михайлівна відступила до дверей.
Я ж як краще хотіла…
Як краще?! він іще один крок. Ми її тримали на воді та вареній курці! Усе, що можна, прибрали з раціону. А ти тут годуєш жареними пампушками?!
Організм звик би! Я ж трохи давала, щоб розвинути імунітет! Ще трохи і все пройшло б! Я знаю, що роблю, я трьох дітей виростила!
Дмитро дивився й не впізнавав. Жінка, яку терпів роками заради дружини й миру, труїла його дитину. Свідомо. Вважала себе мудрішою за лікарів.
Троє дітей, прошепотів, і Тетяна Михайлівна змерзла. І що? Всі різні. Зоряна моя дочка, не твоя. І ти її більше не побачиш.
Що?! теща ухопилася за перила. Не маєш права!
Маю.
Він повернувся й пішов до автівки. За спиною вереск. Але Дмитро не оглядався. Сів, завів, натиснув на газ. У дзеркалі захиталась постать тещі вона вибігла за ворота, махала руками. Він лиш натиснув дужче.
Вдома Марія зустріла їх у передпокої. Побачила обличчя чоловіка і заплакану доньку й зрозуміла все.
Що сталося?
Дмитро переповів коротко, чітко, без емоцій. Марія мовчала, обличчя ставало камяним. Потім дістала телефон:
Мамо. Так, він розказав. Як ти могла?!
Дмитро повів Зоряну в ванну змивати з обличчя крихти пампушки й сльози. За дверима гримів голос Марії, незвичний, гострий, різкий. Врешті чується: «Поки не вирішимо це Зоряну ти не побачиш».
Минуло два місяці…
Недільні обіди у Ольги стали новою традицією. Сьогодні бісквітний торт з кремом і полуницею. І Зоряна їсть його сама, великою ложкою, аж по самі вуха в кремі. На щічках жодної плями.
Хто б міг подумати, Ольга похитала головою. Соняшникова олія. Така рідкісна алергія.
Лікар казав, один на тисячу, Марія мастить хліб вершковим маслом. Як тільки повністю прибрали соняшникову за два тижні все минуло.
Дмитро дивиться на доню не намилується. Рожеві щічки, блискучі очі, крем на носі. Щаслива дитина, яка знову може їсти нормальну їжу. Торти, печиво, все головне без соняшникової олії. А це так багато
З тещою холодно. Тетяна Михайлівна дзвонить, просить пробачення, плаче в слухавку. Марія відповідає сухо. Дмитро взагалі не відповідає.
Зоряна простягнулася ложкою до торта, і Ольга підсунула тарілку ближче.
Їж, маленька. Їж на здоровя.
Дмитро відкинувся на стільці. За вікном дощ, у хаті тепло й пахне свіжою випічкою. Доньці нарешті краще. Все інше не має значення.
