Нічого не чути
Літак несміливо виглянув з хмар, обережно оглянувся, зробив розлогий віраж та лагідно торкнувся землі, наче наречений щоку коханої біля престолу.
Пролунав грім оплесків, але пілоти їх так і не почули.
Не почув їх і Микола Кравченко, у якого заклало вуха під час польоту.
Микола постійно затискав ніс і дув.
Повітря виходило з усіх сторін, окрім потрібної, а в голові залишався клубок білого шуму.
Микола повернувся від своєї неньки над ранок, щойно встигши зібратися на роботу.
Його дружина справжня українка на ймення Лариса не спала й метушилась по квартирі, судомно перекладаючи речі з місця на місце.
Микола рушив на кухню й почав збирати собі обід.
Слух не повертався.
Я піду!
Втомилась!
Все вже настільки остогидло!
Це життя, твоя зарплата в три гривні, квартира на краю світу.
Я думала, це в мене хронічне кохання, а виявилось зараза підчеплена!
Лариса кидала свої роздуми Миколі в спину, поки той спокійно перекладав картоплю з каструлі в термос.
Я йду до Олексія, ти його не знаєш, він тебе тим більше, але він чудовий.
В мене до нього справжні почуття.
Ті самі, що повинні бути.
І не переймайся, я перед тобою чиста: ми з ним нічого не мали.
Іду як порядна жінка, щоб потім ти нікому нічого про мене не тріпав!
І особливо своїй мамі.
Микола завершив обід і, спакувавши все в сумку, почав варити каву.
Ти нічого не скажеш?
Я тобі всю душу навиворіт вивернула!
Ларисо!
крикнув Микола через плече.
Можеш мені джинси попрасувати?
Що?!
Джинси?!
Ти Я тобі про почуття, а ти про праску.
Та нехай все катиться куди хоче!
Я думала, може, ти мене зупиниш…
З цими словами Лариса схопила сумку, переплутавши свою з тією, де був Миколин обід, і вибігла з квартири.
Лише після того, як квартира здригнулась від грюкання дверей, Микола усвідомив дружина пішла.
«Куди вона в таку пору?
А джинси?
Та де мій обід?» так думав Микола, переживаючи ранкове розлучення.
Засмучений тим, що не знайшов жодного з двох термосів, Кравченко рушив на роботу у мятих штанах.
Заходячи в ліфт, він кивнув голові ОСББ пані Ганна, яка, судячи з щомісячних зборів, досі носила гроші до Київської Русі.
Подейкували, що її духами колись оживляли коней і виганяли ворогів з укриття.
Микола затримав подих, зайшов і повернувся лицем до виходу.
Двері зачинилися, газова камера рушила вниз.
Ви ще не здали на дезінсекцію.
Сьогодні приходять морити тарганів у підїзді, з характерним голосом сказала голова.
Кравченко мовчки дивився, як від запаху парфумів плавиться гумова прокладка на дверях.
До вечора треба здати!
Чи перекинете на картку?
Микола не сказав ані слова.
Тоді пані Ганна нахилилася до його вуха й голосно промовила:
До кінця дня чекаю переказу.
Вітаю!
А куди вас переводять?
пожвавився Микола.
Назад у Київську Русь?
Він щиро вірив чуткам, що голова ОСББ нащадок князя Святослава.
Пані Ганна наговорила Миколі багато всього, але він чув лише уривки: «-ка», «-дор», «-тий», «-юсь», що звучало ніби древньословянською.
Чоловік не вникав і просто кивав як на виставці сучасного мистецтва.
Двері ліфта розчинилися, й Микола поспішив назовні, а голова рушила до квартир збирати данину.
Кравченко працював електриком.
Вже тиждень трудився на обєкті, де капризний замовник без особливих творчих чи фінансових талантів бажав отримати чудо-ремонт.
Матеріали й креслення відповідали його характеру і мали невдалий запах.
Не один Кравченко так страждав.
Разом із сантехніком та майстрами по оздобленню він потрапив у цей художній тупик.
Поки Микола рубав стіни для дротів, а колеги потіли в інших кімнатах, на обєкт зайшов замовник.
Всю ніч гуляв на іменинах друга, і, перебуваючи в творчому настрої, вирішив перед сном перевірити ремонт.
Все не так!
кричав замовник і тупав ногою.
Розетки мають йти шахматкою, а люстра зміщена від центру на три градуси за земною віссю!
Робіть, як сказав інакше нічого вам не заплачу!
З такими ж витівками й погрозами обійшов всі кімнати, а потім зачинився в дитячій і заснув на мішках зі штукатуркою.
Через сім годин клієнт прокинувся, відчинив двері і побачив результати власної інноваційної діяльності.
За цей час будівельники зєднали вітальню та кухню новим проходом, а в санвузлі зявився гостєвий унітаз.
Одяг клієнта був білий від штукатурки, а обличчя від страху.
Він нічого не памятав про свої вказівки й хотів звинуватити майстрів у брехні, але ті показали відеодокази.
Лише Кравченко нічого не змінював, бо все нове пройшло повз його вуха.
Чи від напливу емоцій, чи з розпачу клієнт подарував Миколі «премію за стійкість перед творчим вибухом», а інших звільнив.
Але, під тиском доказів, оплатив всю виконану роботу.
Ввечері, голодний та втомлений Кравченко не витримав і пішов до лікаря, щоб той повернув його до світу звуків.
Дорогою за ним увязався злий пес і намагався залякати, гучно гавкаючи, але світ Миколи виглядав як німе кіно, де люди й тварини грають якісь ролі.
Без слів важко зрозуміти, чого хоче цей емоційний звір, і Микола просто йшов далі легко й впевнено.
Незабаром псу стало нудно, і він відстав.
Нехай звуки завжди з Вами!
мовив лікар, прочищаючи вуха Миколі.
Повернувшись до життя, Кравченко поспішив додому.
По дорозі витягнув із гаманця несподівану премію і купив собі сосиску в тісті, а ще скромний букет для дружини.
Біля підїзду його зустрів сумний сусід.
Чув новину?
звернувся він до Миколи.
Та я весь день нічого, взагалі, не чув, засунув Микола мізинця у вухо.
Мігунова, ну ця, Київська Русь, гроші з усього дому зібрала й в закат зникла.
Переїхала до іншого міста, все обрубала.
Заздалегідь спланувала, сіромахо.
Всі сім підїздів обійшла!
Ти здавав?
Ні, не здавав, похитав головою Кравченко.
Вона щось про переклад казала зранку, але так і не второпав, що до чого.
Щастить!
А я, дурень, здав.
Одне радує поки обійшла всі поверхи, таргани все одно здохли від запаху її парфумів, усміхнувся сусід.
Вже не так і образливо.
Квартира зустріла Миколу ароматними запахами та напрочуд лагідною дружиною.
Вибач мені, така, непутня, сама не своя була щось найшло, і не знаю, що.
Сонце, мабуть, зашкодило.
Хочу взяти свої слова назад і прошу повірити нічого дурного не зробила.
Ніякого Олексія не було.
До сестри поїхала, випустила пару, і розум став на місце.
А твоя реакція зранку справжньо чоловіча.
Це мене й привело до тями.
Пробачиш, дурненьку?
Заливаючи лице Миколи гарячими поцілунками, Лариса запросила його до столу.
Я ж нічого не чув, чесно зізнався Микола, відчуваючи, що отримав незаслужену нагороду.
Дякую!
міцно обійняла його дружина.
«Ото справи, подумав Кравченко, не зробивши цього дня нічого видатного.
Треба частіше глохнути.
Може, так легше стане жити».
Нічого не чути