Пенсіонерка розповідала, що востаннє бачила свого сина понад шість років тому.
Скажіть, коли ви останній раз спілкувались із своїм сином? обережно спитала я у своєї сусідки з нашої багатоповерхівки на Лісовому масиві в Києві І в ту мить у мене стиснулося серце.
Пройшло вже шість років, як не бачила Андрійка. Після весілля з Оленкою, ще декілька разів телефонував, а потім стежка зовсім заросла Якось до дня народження купила йому медовика, прийшла привітати тут бабуся схилила голову, і сльози потекли по щоках.
А що ж було далі?
Оленка відчинила двері й сказала, що мені тут не місце. А син стояв біля неї мовчить, тільки глянув так, ніби я винна в усьому, а тоді відвів погляд То й була наша остання зустріч.
А телефоном не звязувався більше? мені ледве вірилося, що таке можливо.
Опісля я подзвонила вже лиш тоді, коли вирішила продати трикімнатну квартиру і перебратися в меншу. Звісно, я йому трохи грошей дала. Приїхав, підписав документи, взяв гривні і знову тиша Більше не телефонує.
Вам дуже самотньо, чи вже змирилися з самотністю? питаю її.
Я вже навчилась. Ще зовсім молодою залишилась із сином сама чоловік пішов до іншої. Сама ростила сина, дбала, пестила, хотіла найкращого А коли підріс, захотів орендувати власну квартиру. Тоді я щиро раділа, бо думала час йому будувати своє життя, дорослішати.
А вже далі виявилося по-іншому: то все наполягала його Оленка хотіла свободи від усього, ніяких мам поряд, щоб ніхто не втручався у їхні веселі дні й ночі. Потім вона завагітніла.
Так легко все це розповідаєте? Невже не болить, що син залишив вас на старість? я не могла втриматись від здивування.
Звикла вже. Тепер живу в новенькому будинку, не біду ю гривень вистачає на все потрібне. Щоранку прокидаюся, ставлю чайник і виходжу на балкон пити чай, дивитися на місто, що тільки прокидається Молодою лише й мріяла поспати досхочу, бо працювала на дві роботи. Колись уявляла собі старість серед рідних але, мабуть, доля мені написала бути на самоті.
А чому не завести якогось котика, чи собачку? Разом би веселіше.
Дитинко, навіть коти часом ідуть від господарів. А собаку брати не можу хто зна, чи прокинуся я наступної ранку. Не можу відповісти за когось, кому не зможу допомогти, якщо доведеться Я вже наробила помилок, досить.
Вона з усіх сил трималася, але далі не витримала і дала волю сльозам, які довго носила сама в собі.
