– Мамо, перепитала Олеся, а чому мені на рахунок прийшло не мільйон, а всього триста тридцять тисяч… Що за цифра така дивна…
Чутно, як у мами гуде фен. Вона його вимкнула і спокійно відповіла:
Так, усе вірно, мама, Віра, вправно розпорядилася чужим мільйоном, триста тридцять.
Але по факту Олесі мало прийти значно більше.
Триста тридцять? Мамо, а де ще шістсот сімдесят? Я чекала майже мільйон, ну майже рівно. Це ж гроші мого тата, ти мала після продажу квартири перерахувати їх мені.
Олесю, не починай своїх підрахунків, відмахнулася, знаєш, я завжди все роблю по-чесному.
По якому ще, перепрошую, “чесному? підлога під ногами навіть скрипнула, наче не згодна, Я ж надала тобі довіреність на продаж моєї квартири тієї, що залишилась мені у спадок від тата. Я попросила просто перекинути гроші мені. А де вони?
Олеся зрозуміла рано було розслаблятися.
Я ж перекинула! фен знову заробив, Я поступила, як мама. Як добра мама. Поділила гроші на всіх дітей. Порівну. Тобі третина, як і має бути.
Її законне все мало бути у неї.
Тобто ти поділила спадок мого тата на трьох? На мене і на них? Олеся мала на увазі своїх зведених братів, Мамо, це ж тільки мої гроші! Мій тато! В нас різні батьки, якщо ти забула.
І що з того? мама вже сушила волосся і вкладала, Гроші ж сімейні. А вони твої брати. Я твоя мама. То що, мала я дивитись, як ти сама розпоряджаєшся статками, а твої брати заздрять? Я справедливо розподілила. Всім порівну.
Якби ж то повернутися у той день, коли підписувала довіреність, пошепки вилаятись на свою наївність…
Порівну? Ти поділила мій мільйон на три частини! Триста тридцять три… А де решта, мамо? Квартира ж коштувала ще трохи більше.
Так, там трохи понад мільйон було після всіх відрахувань, кинула Віра, я округлила. А різницю залишила собі за клопоти. Ти сама б то все оформляла? Ні! Я все зробила, поки ти в Києві на роботі.
Добре ж ти не перевтомилася!
Не кажи так зі мною! зірвалася мама, Твій тато твій тато, але я твоя мама, і я вирішую. Ти вже доросла, ти ж старша, тобі й треба менше, ніж їм. А хлопцям скоро родини створювати. А ти дівчина, від тебе багато не вимагають.
А мені що, не треба сімю? Чи жити на сухарях бо я дівчина і від мене “менше вимагається”? із сарказмом перепитала Олеся, Давай, мамо, переводь решту. Одразу.
Ні.
Коротко. І крапка.
Мама знала: Олеся не підніме шум. В суд на рідну маму через гроші? Ну таке. Хто зрозуміє? Будуть засуджувати, ще й з сімєю посваришся. Все ж мама навіть якщо інколи життя медом не здається.
Через кілька тижнів, трохи заспокоївшись і владнавши фінанси, Олеся побачила у Фейсбуці фото. Ваня показує новеньку синю Ладу. Діма виклав: От моя ластівка!
Брати купили собі бюджетні авто. Ну, що ж. Олеся просто відклала свої 330 тисяч гривень і вирішила почекати. Терпіння то, як казала бабуся, золото.
Минув більше року. Олеся працювала, відкладала, будувала плани. Вона відпустила ситуацію, але не забула. Мама дзвонила, щебетала, ніби нічого і не було.
Але сьогодні голос у телефону змусив Олесю напружитись.
Що сталося, мамо?
Бабуся Віра запнулась, Бабуся Вані й Діми… померла сьогодні зранку.
Олеся відчула дивне відчуження, майже як в кіно. Та бабуся не мала до неї відношення, в її житті ніколи ролі не грала. Для Олесі просто мамина свекруха чи бабуся братів. Але по-людськи, звісно, жаль.
Ох, мені шкода… Співчуваю.
До поховання треба все організувати, документи, часу нема. Я зовсім сама, хлопці губляться. Приїдеш? Допоможеш?
Олеся не могла кинути все ніяк із роботи не вирветься.
Мам, я на роботі. Не можу приїхати на похорон людини, яку бачила три рази у житті, відповіла Олеся.
Її до тієї бабусі ніколи навіть не кликали.
Ну, може допоможеш грошима? Дуже треба
Не питання. Скільки потрібно? Я одразу перекину.
Мама спочатку кочерилась, але, подумала гроші завадять?
Це не те саме, але Додаси двадцять тисяч?
Зроблено. І ще, додала Олеся, ловлячи момент, Я перешлю трохи окремо, щоб ти не хвилювалась через дрібниці по господарству. Вважай це моя шана памяті їхній бабусі.
Дякую, Олесю. Завжди рятуєш.
Олеся закінчила розмову і певне, відчула відразу й спокій водночас. Не поїхала, але допомогла то вже не докорять.
Минуло пів року. Похорон давно позаду. Діма й Ваня вже мали нові іграшки певно, мотоцикли або айфони.
В якийсь спокійний вівторок Олеся вирішила, що час настав. Зателефонувала мамі, сидячи у кавярні біля офісу, між робочими нарадами.
Привіт, мамо! Як ти?
Олеся, доню, все нормально. Діма на новій роботі, кращій. Ваня, здається, закохався дівчину гарну зустрів!
Я рада за них, відповіла Олеся. Мам, хотіла уточнити момент один…
Який момент? мама напружилася.
Ну, вже пів року як бабусі не стало. Всі успадкували, я так розумію.
Розмова була гірша, ніж про 330 тисяч.
Олесю, до чого ти хилеш? Уже все поділили.
Ось саме. А моя частка з того спадку?
Якого ще спадку? мама почала тягнути, але Олеся чула, що бреше. По голосу одразу видно.
Від бабусі.
Але ж то не твоя бабуся.
А яка, вибач, різниця? підштовхувала Олесю до її ж логіки, Я твоя дитина. Ти казала нікого не обділяти. Мій спадок ти сумлінно поділила на трьох. То тепер наклади ту ж математику на бабусину хату.
Це зовсім інше! Віра вже “йшла у наступ”, Абсолютно інша ситуація!
Чим же? Одна мама спільне спадкоємство, так? Я памятаю твої слова, що мама вирішує, треба підтримати всіх.
Не порівнюй
О, як зручно! кинула Олеся з сарказмом, Коли мій мільйон ділився, це сімейні гроші! А коли їхня бабуся померла, вже не сімейне вже “по крові” і справу вирішує мама братів!
Не чіпляйся до слів, обурилася мама, Що, ти тепер зазіхаєш на спадок моєї свекрухи? Як мені хлопцям про це сказати?
Я тобі хочу сказати, що ти зловжила моєю довірою, залишивши мене з третиною через те, що “всім порівну”. Тепер я хочу тієї ж справедливості. Ти ж сама цю логіку любиш. То ти помагала продати? Оформила все?
Гроші вже витрачені.
На що? На машини? Телефони? Я також хочу. Де мої гроші? Ти завжди пояснювала, що мені треба менше, бо я дівчина. Але я не згодна.
Мама мовчала, напевно, збиралася як тепер з цього всього викрутитись. В них в родині так завжди хлопцям усе найкраще, Олєсі “як трапиться”. Та бабуся навіть відверто ігнорувала Олесю, чужа вона. А мама не захищала.
Олесю, ну що ти за людина? Нащо тобі ті гроші? Ти ж працюєш, молода, здорова. Тобі потрібно менше. А хлопцям треба про житло думати. Вони ж чоловіки! Їм важче!
Тобто: спадок батька спільний, бо ми брати й сестра; спадок їхньої бабусі виключно чоловікам, бо я дівчина, від якої нічого багато не чекають?
Не грубіянь, сказала мама, Звідки в тобі стільки жадібності?
Мама не визнає, що не права. Олеся скупарка, бо наважилась просити справедливості.
Ти, може, не в курсі, але по довіреності ти була зобовязана переказати мені всю суму за квартиру. Строк позову ще не минув. Нічого не натякаю, але…
Олеся! Що ти, мені погрожуєш? аж злякано прошепотіла мама.
Ні, мамо. Але я все ще можу вимагати своє. Подумай.
За місяць Олесі перерахували все, що винні, і просто демонстративно заблокували її всюди.
