Стала прислугою
Коли Ганна вирішила вдруге одружитись, її син Максим і невістка Оксана були шоковані цією новиною й не знали, як правильно висловити свої думки.
Ви впевнені, що готові змінити життя в такому віці? спитала Оксана, кидаючи погляд на Максима.
Мамо, навіщо такі радикальні кроки? нервував син. Я розумію, ти багато років сама, віддала себе моєму вихованню, але зараз, у шістдесят три, одружуватись виглядає дивно.
Молодість тому й буває, що мислить по-інакшому, спокійно відповіла Ганна. Мені шістдесят три, й ніхто не знає, скільки залишилося. Я гідна жити з тим, кого люблю.
Ну хоч не поспішай із розписом, намагався її зупинити Максим. Ти цього Володимира знаєш лиш декілька місяців, а вже готова перевернути все.
В нашому віці треба поспішати, не марнувати ні хвилини, переконувала Ганна. Й що тут знати: він старший на два роки, живе із донькою та її родиною у трьохкімнатній квартирі, пенсію отримує гідну, має дачу.
Де ви, власне, житимете? дивувався Максим. Ми тут разом живемо, ще одного просто ніде приткнути.
Не турбуйтесь, Володимир не претендує на вашу оселю. Я перейду до нього, пояснювала Ганна. Квартира простора, з його донькою Іриною ми одразу знайшли спільну мову. Всі дорослі, конфліктів не буде.
Максим хвилювався, Оксана переконувала його зрозуміти маму.
Може, ми справді егоїсти? міркувала вона. Зручно, коли твоя мама допомагає і часто сидить з Даринкою. Але вона має право на власне життя, і якщо так випало, треба підтримати.
Якби ще просто жили разом, навіщо розписуватись? обурювався Максим. Ще нам весілля з тамадою і конкурсами бракує.
Може їм легше так офіційно, шукала логіку Оксана.
Врешті Ганна одружилась із Володимиром, з яким випадково познайомилась біля парку в Києві, та переселилась до його квартири. Спочатку все складалось добре: родина її прийняла, чоловік не ображав, Ганна нарешті повірила, що після стількох років має шанс бути щасливою. Довго насолоджуватись новим життям не довелось зміни прийшли швидко.
Ви могли б зробити печеню на вечерю? звернулась Ірина. Я б і сама впоралась, але після роботи голова йде обертом, все звалилось на мене, а у вас часу вдосталь.
Ганна усе зрозуміла й взяла на себе кухню, а за нею й закупівлі, прибирання, пральню, навіть поїздки на дачу.
Ми тепер чоловік і дружина, дача то спільна справа, заявив Володимир. Доньці з чоловіком ніколи, онука ще мала, все на нас буде.
Ганна не сперечалась, адже їй подобалось бути частиною великої родини, де кожен допомагає один одному. З першим чоловіком щастя не було весь час лінивий, хитрий, зрештою втік, коли Максиму було десять. Тоді вже минуло двадцять років і про його долю нічого невідомо. А тут все здавалось правильним, й турботи не дратували, а навпаки давали сили.
Мамо, та який із тебе дачник? вставляв слово Максим. Після кожної поїздки у тебе тиск підскакує, тобі це треба?
Звісно, треба, а ще приємно, усміхалась Ганна. Урожаю з Володимиром багато зберемо, з вами поділимось.
Але Максима це насторожувало кілька місяців пройшло, а ні разу їх не покликали навіть на чай, щоб познайомитись як належить. Сами запрошували Володимира в гості, той обіцяв, але весь час відмовки: то часу нема, то сили немає. Зрештою, перестали нав’язуватись видно, що нова рідня не прагне стосунків. Лиш бажання синівської родини було: знати, що мама щаслива.
Ганна і справді спочатку була щаслива, її старання приносили задоволення. Але турбот все більшало і втома давала про себе знати. Володимир, приїжджаючи на дачу, завжди схоплювався за спину чи бурчав про серце. Дбайлива дружина клала його відпочити, а тим часом сама тягнула гілки, збирала листя і чистила територію.
Знову борщ? кривився Антон, зять Володимира. Вчора їли, сподівався, сьогодні щось інше буде.
Не встигла приготувати нічого нового, виправдовувалась Ганна. Сьогодні весь день прала й штори вішала, сил зовсім не лишилось то й відпочити довелось.
Я просто борщ не люблю, відсував тарілку зять.
Завтра Ганнуська точно налаштує нам трапезу на всі гроші, втручався Володимир.
І наступного дня Ганна справді провела на кухні зранку до вечора, вечеря розлетілась за пів години, а потім знову вона прибирала й готувала. Але невдоволення доньки й зятя ставало чутнішим, а Володимир перейшов на їхній бік завжди звинувачував дружину.
Ну я ж не дівчина, теж втомлююсь, не розумію, чому маю все робити одна? не втрималась Ганна.
Ти моя дружина, маєш слідкувати за порядком у домі, нагадував Володимир.
У дружини не тільки обов’язки мають бути, але й права, розплакалась Ганна.
Заспокоївшись, вона знову бралася до справ, намагалась всім догодити й підтримувати атмосферу. Та одного дня терпець уривався. Ірина з Антоном збирались в гості й намагались залишити доньку з бабусею.
Хай малеча побуде з дідусем або йде з вами, бо я сьогодні йду в гості до моєї внучки, заявила жінка.
З чого це радість ми маємо підлаштовуватись під вас? розізлилась Ірина.
Ніхто не повинен. Але й я вам нічого не винна, відповіла Ганна. У моєї внучки сьогодні День народження, я попереджала вас ще у вівторок. Всі це проігнорували, а тепер ще й мене вдома тримати хочуть.
Так не годиться, роздратовано сказав Володимир. У Ірини вже були плани, а твоя внучка замала нічого страшного, якщо її привітаєш завтра.
А чого страшного, якщо ми зараз втроє підемо до моїх дітей, або ти лишишся з онукою поки я повернусь? впевнено вела Ганна.
Я так і знала, нічого доброго з цього шлюбу не буде, сердито вигукнула Ірина. Готує абияк, чистоти нема, думає тільки про себе.
Після всього, що я зробила за ці місяці, ти і справді так вважаєш? спитала Ганна чоловіка. Скажи прямо: ти дружину шукав чи хатню робітницю для всіх?
Ти зараз не права і намагаєшся зробити винним мене, нервував Володимир. Не починай сварку на рівному місці.
Я лише питаю й маю право знати відповідь, не відступала Ганна.
Якщо ти так думаєш, роби як знаєш, але в моїй хаті такого ставлення до обов’язків не буде, гордовито підсумував Володимир.
Тоді я звільняюсь, сказала Ганна і почала складати речі.
Приймете назад бабусю без затій? йшла із сумкою і подарунком для внучки. Заміж сходила, повернулась, більше не хочу. Не питайте нічого, скажіть просто: приймете?
Звісно, радісно обняли її Максим і Оксана. Твоя кімната чекає, ми щасливі, що ти повернулась.
Ви раді без причин? хотіла почути слова підтримки Ганна.
А з якої ще радості радіти своїм? дивувалась Оксана.
Отут Ганна знала вона не прислуга. Вона допомагала вдома, сиділа з внучкою, але син і невістка не зловживали і не тиснули. В родині Ганна була мамою, бабусею, свекрухою, справжнім членом родини, а не безправною робітницею. Ганна повернулась додому, сама оформила розлучення і старалась не згадувати того, що пережила.
