Рідна мама вигнала мене з квартири, бо вітчим для неї став дорожчим за мене!
Я жив у тата до пяти років, і це був найщасливіший період мого дитинства. Коли він помер, мама перестала цікавитися мною і почала жити своїм життям. Вісім років мені вже було, коли у нас зявився вітчим він намагався контролювати кожен мій крок, так само як і мамин, і моє життя змінилося назавжди.
Ми жили за розкладом, який складав вітчим. Він розподіляв усі хатні справи, але сам ніколи нічого не робив, бо було важко після роботи. Мама змушувала мене слухатись його у всьому, бо боялася скандалів і сварок.
Коли я став підлітком, я почав обурюватись тим, що після школи мусив готувати вечерю, прибирати, мити машину вітчима, та виконувати ще купу всілякої роботи, поки закохана парочка просто сиділа перед телевізором. А потім я отримував ляпас і повчання про те, який я невдячний, бо мені так багато дають.
Окрім даху над головою і їжі, яку я фактично заробляв прибиранням, від них я не отримував нічого. Хотів записатися на гурток, підготуватися до ЗНО, або навіть у спортзал вони тільки сміялись і казали, що спочатку мушу навчитися заробляти гроші, а вже потім їх витрачати. Одяг майже не купували. Як тільки я отримував якісь нові речі чи взуття іще тижнями згадували мені це.
Після закінчення школи, коли мені виповнилося вісімнадцять, мама сказала, що час шукати свою квартиру, і що вступати у вуз не варто треба йти одразу працювати, бо жити зі мною вони більше не хочуть.
Ми з невеличкого міста на Черкащині, де знайти роботу дуже складно. Та й чесно кажучи, я не хотів одразу весь день працювати сподівався, що мама з вітчимом схаменуться, коли побачать, що я сам намагаюсь вступати до університету. Але мама наполягала все більше, тож останні три місяці до ЗНО я працював офіціантом з десятої ранку до дванадцятої ночі. Заробітки були смішні з чайовими ледве вистачало на дві місяці оренди кімнати, не кажучи вже про їжу чи будь-які потреби. Через пропуски занять провалив іспити, не вступив на бюджет, а сплатити контракт було нікому.
Влітку звільнився і почав шукати кращу роботу, бо мама з вітчимом щодня питали, коли я вже зїду. Зрештою вони просто вигнали мене з дому
Я намагався влаштуватися продавцем у магазин побутової хімії, але через кілька днів отруївся парами. Коли я повернувся після лікарняного, сказали, що вже взяли на моє місце іншу людину. Мене підтискали терміни я пробував ще кілька місць, але ніде не міг заробити хоча б на скромне життя на самоті.
В середині літа було моє день народження, і тітка Оксана приїхала мене провідати. Я нікому не розказував про свої проблеми, але коли вона запитала наодинці, що зі мною, я не витримав розридався і все їй розповів. Тітка відразу допомогла зібрати речі й забрала мене до себе. Виконав мрію мами і вітчима зїхав від них і раптом стало легше.
Тітка допомогла знайти нормальну роботу в нашому місті я працював у книгарні і міг одночасно готуватись до іспитів. Наступного року склав ЗНО і вступив самостійно на бюджет у державний університет. Тітка підтримувала мене у всьому, захищала і допомагала, коли мама з вітчимом згадували і знову казали, що я невдячний.
Минув час я закінчив університет, знайшов хорошу роботу, став на ноги. Я завжди дякую тітці, не забуваю про неї, допомагаю їй, везу у відпустки за кордонЯ часто думав, чи захотів би повернутися назад і щось змінити. Чи пробачу колись мамі? Мабуть, ні але дякую собі, що не зламався, і дякую тітці, яка стала мені справжньою родиною. Тепер у мене є невеличка квартира, куплена власноруч, і коло друзів, які цінують мене не за слухняність чи вигоду, а за те, хто я є.
Іноді мама дзвонить, скаржиться на життя та на вітчима, який став ще суворішим і байдужішим. Вона просить допомоги чи грошей, а я вже не соромлюсь однозначно відповідати: «Я сам прийшов у цей світ, сам виріс і став тим, ким став. У житті кожен отримує те, що вклав у інших».
Я навчився цінувати прості радощі ранкову каву, нову книгу на полиці, усмішку тітки, яка іноді й досі приїжджає в гості. Можливо, мені не дісталась легка дорога, але всі труднощі зробили мене сильнішим. Я знаю головне: справжня підтримка і любов приходять від тих, хто обирає бути твоєю родиною не за обовязком, а за серцем. І це найцінніше, що я маю.
