Знайдеш свою долю. Не поспішай усьому свій час.
У Мирослави була давня традиція, яку зберігала уже багато років. Кожного грудня, перед Новим роком, дівчина обовязково йшла до ворожки. Живе вона у самому серці Києва, тож вибрати нову ворожку щоразу не проблема.
Справа в тому, що Мирослава відчуває себе самотньою. Всі спроби познайомитись із гідним парубком закінчуються невдачею. Виявляється, всіх добрих хлопців давно розібрали…
Цього року зустрінеш свою долю! урочисто мовила чернява ворожка, уважно вдивляючись у кришталеву кулю.
А де саме? Де я з ним познайомлюся? нетерпляче питає Мирослава. Мені щороку повторюють одне й те саме. А роки йдуть, долі своєї так і не знайшла.
Мене скрізь запевняли, що ви найкраща ворожка у Києві. Я вимагаю точного місця зустрічі! Якщо не скажете розповім усім, як ви обманюєте! пригрозила дівчина.
Ворожка перевела погляд. Усвідомлює, що ця гостя непроста. Якщо не придумає щось просто зараз, та залишиться тут до вечора.
У потязі зустрінеш! промовила, заплющивши очі. Напевно бачу його стрункий, світловолосий, дуже гарний. Немов казковий принц
Ой, як чудово! зраділа дівчина. А в якому саме потязі, коли це станеться?
Перед Новим роком! усміхається ворожка. Їдь на центральний вокзал. Серце підкаже, куди сідати, на який напрямок брати квиток
Дякую! щасливо промовила Мирослава.
Мирослава вийшла з будинку ворожки, викликала таксі і поїхала до залізничного вокзалу. Біля каси її ентузіазм трохи згас. Дівчина розгублено оглядає розклад яка ж їй потрібна станція?
Говоріть швидше! суворо озвався касир.
Дніпро На тридцять перше грудня, у купейному вагоні, видушила Мирослава.
Вона вже уявляє, як сидить у затишному купе, пє гарячий чай, і раптом двері відчиняються в них заходить її майбутній наречений
Повернувшись додому, Мирослава почала квапливо збирати речі у дорогу: потяг у неї вже пізно ввечері.
Вона не думає про наслідки поїздки чи про те, як сама святкуватиме Новий рік у чужому місті. Їй хочеться лише одного здійснення передбачення ворожки.
Адже так боляче відчувати себе зайвою. Особливо гостро це щемить у свята, коли всі купують продукти, вибирають подарунки, радіють у родинному колі Всі, крім неї.
Через кілька годин Мирослава вже сидить у купе із склянкою чаю. Все, як мріялося. Лишилося дочекатися коли ж зявиться її принц.
Добридень, привіталася літня жінка, закидаючи величезну сумку до купе. Де моє місце?
Ось тут, розгублено відповіла Мирослава, показуючи на верхню полицю. Ви не помилилися вагоном?
Та ні, дорога моя, все правильно, усміхнулася пані і зручно вмостилася.
Вибачте, дозвольте пройти розгублено промовила Мирослава. Нарешті розуміє: робить дурість. Можна вийти? Я раптом передумала їхати!
То зачекай, поки я речі складатиму, відповіла старенька.
Все Їдемо, зітхнула дівчина, коли потяг рушив. Що ж тепер?
Чому так раптом захотіла вийти? Щось забула? запитала бабуся.
Мирослава лиш мовчки відвертається до вікна. Вона знає, що ця жінка не винна сама закинула себе у халепу.
А тим часом Галина Іванівна витягає із торбинки теплі домашні вареники пригощає супутницю.
Їздила в гості до доньки, пояснила Мирославі. Тепер повертаюся, син з невісткою у гості їдуть, будемо разом Новий рік святкувати.
Вам пощастило А я, напевно, зустріну Новий рік прямо на вокзалі, сумно сказала Мирослава.
Слово за словом, дівчина наважилася розповісти пані всю правду про свою подорож.
Ой, ти сміхота! Чого бігаєш до тих ворожок? зітхнула бабуся. Знайдеш свою долю кожному своє вчасно.
Наступного ранку Мирослава ступила на перон Дніпра, уперше цього міста побачила. Допомогла виходити Галині Іванівні, а далі завагалася: що робити?
Дякую, Мирославо! З прийдешнім святом! обіймає її Галина Іванівна.
І вас зі святом! відповіла Мирослава, трохи засмучено.
Галина Іванівна бачить: дівчині нелегко. Перспектива зустріти Новий рік на вокзалі не надто весела.
Мирослава, поїхали до мене! раптом кличе старенька. Прикрасимо ялинку, зїмо домашній кутю й олівє.
Та що ви, незручно зніяковіла дівчина.
А на вокзалі зручніше? усміхнулася бабуся. Їдемо, не сперечайся!
Мирослава погодилася: Галина Іванівна таки мала рацію, хурделиця здійнялась на вулиці, і тинятись по вокзалу не було сенсу.
Ростислав із Яриною вже вдома, сказала жінка.
Ростислав глянув у вікно, побачив синю «Шкоду», на якій мама приїхала. Вийшов їх зустріти, узяв у мами важку сумку.
Мамо, привіт! А я бачу, ти не сама. Це донька твоєї давньої приятельки, Мирославка, жінка підморгнула гості.
Дуже раді знайомству! усміхається Ростислав. Проходьте, Мирославо.
Дівчина глянула на високого світловолосого хлопця і оніміла. Саме такого вона уявляла у поїзді. Доля знову вирішила пожартувати?
А де Яринка? спитала мати.
Мамо, Ярини більше немає, і прошу хай так і буде. Не обговорюймо, гаразд? похмуро озвався Ростислав.
Гаразд… розгубилася жінка.
Увечері всі посідали за святковий стіл, проводжаючи старий рік.
Мирославо, ви надовго у нас? усміхнувся Ростислав, наливаючи у тарілку салат.
Ні, зранку поїду… тихо відказала дівчина.
Їй так не хотілося так швидко залишати добрий, затишний дім. Здавалося, ніби вона змалку знає Галину Іванівну і Ростислава.
Та навіщо так поспішати? невдоволено сказала пані Галина. Мирославо, побудь ще трохи!
І справді, залишайтеся! У нас чудова ковзанка ввечері сходити зможемо. Не їдьте, попросив Ростислав.
Ви мене переконали, усміхається Мирослава. З радістю ще залишуся!
Наступного Нового року вони святкували вже вчотирьох: Галина Іванівна, Ростислав, Мирослава і маленький Андрійко
А ви вірите у справжні новорічні чудеса?
