Дрібниці життя
Не послухавши поради батьків, Олеся вийшла заміж за свого коханого Віталія, серйозного хлопця. Його виховувала бабуся Софія баба Софія, як вона сама себе називала з дитинства. Батьки Віталія загинули, коли йому було лише два роки, тому він зовсім їх не памятав.
Коли Олеся познайомила Віталія з батьками, Олена Іванівна поставилася до хлопця неприязно, хоч і мовчала при ньому.
Олеся, не для нього ми тебе виховували, навчаєшся вже на третьому курсі університету, який чоловік, яке весілля? І бачити Віталія в зятях не хочу! Що з нього взяти? Працює в автосервісі робітник простий… Одразу знай, я тобі допомагати не стану, якщо ти зробиш цей крок.
Мамо, я все одно за нього вийду заміж, ти ж мене знаєш, батько, як завжди, мовчав, намагався тримати нейтралітет між дружиною та дочкою. Тим більше я чекаю на дитину…
Весілля було скромним, хоча батьки Олесі звикли до достатку, але Олена Іванівна не захотіла святкувати гучно. Якби донька вийшла за сина її подруги… Але Олеся була впертою.
Поживе зі своїм автослюсарем у бідності, прибіжить назад, говорила вона чоловіку. У неї зараз любов і романтика в голові, ще й пішла з дому до його бабці, бо не хоче, щоб я принижувала зятя, так і сказала. Їй не вистачає розуму…
Олеся була єдиною у сімї, звикла до комфорту великої квартири в Києві, до грошей і турботи. Втім, вона пішла із Віталієм до бабусі Софії, яка жила у невеликому селі за сім кілометрів від міста.
З часом Олеся народила донечку. Допомагала баба Софія, навчила юну маму всього, ночами сама вставала до правнучки Катрусі. Олеся знову навчалася в університеті й старалася бути доброю дружиною та матірю, але не дуже вдавалося дуже втомлювалася. Щоранку вона бігла на маршрутку до міста, а потім ще пересідала на іншу до університету.
Вдома її зустрічала у калитки баба Софія з Катрусею, яка сумувала за мамою і чекала її кожного дня. Пізніше приїжджав Віталій працював допізна. Брав доньку на руки й кружляв з нею, дуже любив своїх дівчат. Олесі хотілося приділяти увагу чоловіку, але він повертався пізно, втомлений і голодний.
А у Олесі на носі захист диплома. Все частіше вона думала про те, щоб повернутися до батьків у комфортну квартиру, не витрачати стільки часу на дорогу. Але Олена Іванівна образилася, не телефонувала і не цікавилася онукою.
У Віталія був старший брат Андрій, який давно одружений і жив з дружиною та сином у Львові у власній квартирі, заробленій тяжкою працею на заробітках. Сімейне життя там не складалося дружина Марія завжди вимагала більше.
Телефонував Андрій, повідомив Віталій бабі Софії та Олесі, пішов від Марії, постійні сварки, тепер орендує квартиру.
Жаль, засмутилася баба Софія, сам купив квартиру, а сам і пішов…
Бабо, Андрій вчинив як чоловік, усе залишив дружині й сину, став на захист брат.
Одного дня Олеся пожалівалась, що такий ритм життя дуже стомлює, добиратися до університету двома маршрутками важко. Вона не казала прямо, що хотіла б переїхати до батьків, адже сама вирішила жити окремо з Віталієм.
Я вже неспроможна, казала Олеся, втомилася бути привязаною до маршруту, довго їхати, багато зупинок. Ледве встигаю…
Віталій мовчки слухав і поцілував її в щоку.
Є одна думка, потім скажу. Сюрприз буде, загадково промовив, але Олеся не стала допитуватися була занадто втомлена.
Минули кілька днів, одного вечора біля їхнього дому зупинилася машина.
Може, батьки приїхали, подумала Олеся. Але машина була старенька, незнайома. Ні, це не вони, і машина…
Вона поспішила на двір і побачила, як з машини вийшов Віталій. Вийшов із гордістю.
Ну, як тобі наша ластівка?
Це машина? І де ти її взяв?
Купив, відповів Віталій, на ті гроші, що відкладали на перший внесок для квартири…
Олеся дивилася на машину і їй стало шкода тих гривень, що вони так довго відкладали. Віталій похвалявся:
Я сам її ремонтував, вона на ходу, сідай прокачу. Залишилось тільки пофарбувати, зате не будеш більше їздити маршрутками, переконував чоловік. Майже ідеальна, і вдалося купити недорого.
Правда, їхала машина добре, але Олеся боялася, що вона розсиплеться по дорозі. Вдома їх зустрічала баба Софія з донькою, Віталій підхопив Катрусю на руки, а Олеся поспішила всередину й плакала навзрид. Всі емоції накопичилися.
Олесю, ну що ти, доню, почула вона схвильований голос баби Софії. Що таке сталося?
Він витратив всі гроші, що на квартиру збирали, на ту машину. Ми мріяли про квартиру…
Заспокойся, люба, обійняла баба Софія, ти найкраща і найрозумніша дівчина у світі. Усе це дрібниці життя, головне всі живі й здорові, не варто хвилюватися. Гроші це ніщо, головне любов і взаєморозуміння.
Олеся слухала мудрі слова баби Софії й заспокоїлась. Соромно стало за свою поведінку. Вийшла на ґанок, де сидів чоловік, поряд бігав лохматий пес, а Катруся весело гралась, намагаючись зловити його за хвіст. Сіла поруч із чоловіком.
Чому ти зі мною не порадився, Віталію? тихо спитала вона.
Хотів зробити сюрприз думав, що порадуєшся
Олеся подивилася йому в очі, і побачила там стільки невимовної болі, відразу зрозуміла все. Він же любить її і купив машину, щоб полегшити їй дорогу. Він як міг вирішив проблему, яку вона озвучувала. Але вона мала на увазі зовсім інше.
Ну, Віталик, машина, то й машина, примирливо сказала вона, тільки обіцяй, що завжди будеш радитися зі мною.
Добре, радісно відповів чоловік, ти ж знаєш, я звик усе вирішувати сам, пробач, далі разом будемо вирішувати.
Ось і добре. Це все дрібниці життя, переконливо повторила слова баби Софії, головне, що ми разом і донька у нас чудова.
У вікно дивилася баба Софія і раділа:
Перша сімейна сварка Як же без них? Ще багато буде, головне щоб розуміли й любили одне одного. А те, що Олеся з Віталієм кохають, я не сумніваюся! Ось як два голуби помирилися, вона перехрестила їх і усміхнулася.
Машину Віталій пофарбував, баба Софія сшила нові чохли, хоч і радості мало. Машина вже багато бачила. Зате згодом Олеся сиділа поруч з чоловіком на передньому сидінні й їхала до міста.
Вона не хотіла просити допомоги у батьків.
Минав час. Катруся підростала, треба було віддавати її у садок, баба Софія старіла, їй потрібен спокій. Олеся отримала диплом і влаштувалась на роботу в Києві. Віталій, як і раніше, працював допізна, старався заробити. Знову постало питання житла у місті. Грошей на перший внесок все ще не вистачало. Просити у батьків Олеся не хотіла мати й досі не спілкувалася з дочкою та онукою.
Та несподівано допомога надійшла звідти, звідки не чекали. Вихідного дня у дворі гавкав пес. Олеся подумала, що прийшла сусідка, яка носила молоко для Катрусі.
Андрій! радісно закричав Віталій, побачивши старшого брата у вікно, й вибіг з дому. Вітаю, брате, звідки ти?
Вітаю, Віталю, привіт!
Брати міцно обійнялися, видно було, як раділи зустрічі. Допитлива Катруся приоткрила двері й дивилася на них.
Ой, племінничко, яка ж ти гарнесенька, вигукнув Андрій йди сюди, я тобі привіз подарунок.
Дістав із пакету великого зайця з довгими вухами і бантиком, Катруся радісно взяла його й побігла похвалитися бабусі.
Баба Софія й Олеся зустріли Андрія тепло й щиро.
Давно не зявлявся, Андрію, як там твої справи? питала баба Софія, розливаючи чай у чашки.
Все добре! радісно казав він. З Марією розлучилися, вона знайшла іншого і поїхала з ним подалі на захід. Алiменти я плачу як годиться. А це тобі, брате, дістав із сумки товстий конверт, тобто вам з Олесею, весільний подарунок, я ж не був тоді на весіллі, був у відрядженні.
Що це? напружився Віталій.
Гроші
Які гроші?
Вам на перший внесок, пояснив Андрій, і вложив конверт до рук брата. Марія поїхала, квартиру звільнила, я знову живу вдома. А ці гроші я відкладав, хотів купувати квартиру, не міг же забрати житло у колишньої дружини з сином. Тож це мій вам подарунок на весілля.
За столом запала тиша. А потім всі загомоніли й радісно засміялися.
Дякуємо, брате, дякуємо, Андрію. Як ти вчасно…
Олеся ледь не розплакалась від радості, баба Софія обіймала старшого внука. Брати мовчки обійнялися, слова були зайві.
Восени Віталій з Олесею та донькою переїхали у нову двокімнатну квартиру в Києві. Катруся пішла у дитсадочок біля дому. Школа теж була поблизу, купували квартиру з думкою про майбутнє, адже потім у школу треба йти.
Віталій так і працював у автосервісі. Доля перевіряла молоду сімю на міцність. І баба Софія була права: все це дрібниці життя, головне любов і щастя, щоб всі були здорові.
Дякую за увагу, підтримку й добрі слова. Щастя й добра кожному!
