Заходь, мамо, ми тебе чекали, сказав син Віталій, а невістка одразу взяла її пальто і простягнула для Марії Іванівни мякі домашні капці. Усмішка Ліди миттю змінилася тривогою, коли вона помітила дещо на підлозі.
Марія пройшла до вітальні, де вже зібралися близькі, а Ліда кивнула очима на підлогу. Віталій побачив те саме, що і вона, мокрі сліди від взуття. Вони переглянулися, мовчки вирішивши поки не чіпати цю тему.
У Віталія та Ліди нещодавно сталася велика радість у них народилася двійня, хлопчики, які вже підросли, тому молоді батьки захотіли зібрати найрідніших, щоб відзначити цю подію.
Марія Іванівна, вже декілька років як пенсіонерка, принесла для малюків гарні вязані светрики та шапочки, своїми руками сплетені на нові речі в крамниці у неї не вистачало грошей. Саме тому спершу відмовлялася йти в гості, казала, що прийде іншого разу. Але син з невісткою наполягли: у такий день мама повинна бути поруч.
Своїх онуків, за українською звичаєвою традицією, назвали Андрійком та Сергійком: Марія тішилася, бо її покійний чоловік був Сергієм, а батько Андрієм. Так син продовжив гарний родинний звичай, що дуже радувало матір.
Які ж вони гарнюсінькі! От Андрійко на тебе, Лідочко, схожий, а Сергійко на тебе, Віталію. Ой, я вже й не розберу: обидва як дві крапельки води, крутилася біля колиски Марія Іванівна, ніяк не могла впізнати, де хто. Близнюки були один в одного, як з литі.
Віталій із Лідою сміялися, радіючи безмежній бабусиній любові, у якій сяяла і щира турбота, і певне недоспокійство.
Коли гості розійшлися, Марія теж почала збиратися додому. Ліда подивилася на чоловіка, і Віталій запропонував:
Мамо, залишайся ночувати. Вже вечір, автобуси рідко ходять. Та й Ліді з малими допоможеш купати і вкладати спати треба сьогодні обох.
Гаразд, сину, якщо так просиш, залишуся, погодилася Марія Іванівна.
Вона допомогла Ліді зібрати зі стола, швидко перемила посуд і все поскладала. Потім усі разом пішли купати малюків. Скільки радості було в очах бабусі! Ліда подала їй на руки Андрійка. Марія злякалася боялася, що не втримає такого малого немовлятка.
Мамо, та ви ж колись Віталія і не впустили жодного разу! сміялася невістка.
Ой, та коли це було, вже й не памятаю, як то дитину на руках тримати, розгублено зітхнула Марія.
Як тільки вона узяла Андрійка, він відразу заснув на руках бабусі ніби відчув затишок і безпеку. А Сергія невістка заколисала сама.
Марії постелили у окремій кімнаті, щоб вона могла відпочити. Але сна їй не було прислухалася, чи не схлипують малюки. Втомлена пильністю, вона заснула аж під ранок.
Коли Марія прокинулася, Ліда вже поралась на кухні, сніданок був готовий, а хлопята ще тихенько дрімали.
А де Віталій? здивувалась Марія, не побачивши сина.
Мамо, сідайте снідати, Віталій ось-ось буде, лагідно відповіла Ліда.
За кілька хвилин Віталій повернувся, несучи велику коробку.
Мамо, це тобі. Відкривай, усміхнувся син.
Марія Іванівна відкрила коробку там блистіли гарні нові черевики. Вона застигла від несподіванки.
Дітоньки, це надто дорогий подарунок, не можу його прийняти, розгублено сказала Марія, мало не зі сльозами.
Нічого не може бути дорожчим за тебе, рідна, з усмішкою відповів Віталій. Одягай і носи на здоровя!
Марія приміряла черевики й не могла надякуватися: хіба діти знали, як вона потребувала нове взуття? Її старі валянки ще взимку поповзли швами, а 3 000 гривень на нові зібрати було не під силу.
Зненацька в кімнаті заплакав хтось із малюків, і бабуся в нових черевиках поспішила до них.
Молодець ти в мене, дякую тобі, тихо прошепотів Віталій до Ліди, обіймаючи її.
А що тут здогадуватися? Вчора ще я помітила ті мокрі сліди і старі мамині черевики. Для нас три тисячі гривень великі гроші, але для мами це неосяжна сума. Ми ще заробимо, а у неї такої можливості вже нема. Нехай носить на щастя, ніжно притулилася Ліда до чоловіка.
Марії Іванівні було тепло. Може, від нових черевиків, а може, й від того, що почувалася такою потрібною і важливою для своїх дітей.
