Чорна вдова
Вишукана і розумна Ліда перед закінченням університету, факультету журналістики, познайомилася з Володимиром, чоловіком набагато старшим за неї. Саме він, Володимир Олександрович, найперший звернув увагу на струнку та ніжну Ліду. В місті його знали майже усі писав пісні, які захоплювали містян, постійно крутилися на місцевому радіо та телебаченні.
Володя був душевний, свій для кожного особливо на телебаченні, де знав майже усіх. Саме він без особливих зусиль влаштував Ліду після навчання ведучою власної програми. Згодом у Ліди вийшов її перший проект «Спілкуємось по-справжньому» запросила знаного по місту психолога і ще кількох людей до студії. Ефір ішов у форматі запитань-відповідей, з історіями з реального життя.
Молодець, Лідо, похвалив її Володимир, переглянувши передачу, треба б це відзначити!
Володимир Олександрович мав сорок пять років, був тричі одружений, але його невгамовна енергія і гурти друзів геть не пасували до сімейного затишку. Митець у своїй душі вважав себе ледве не заслуженим композитором. Часто зависав у ресторанах, кавярнях, саунах, всюди був своїм, і пив багато горілки та коньяку.
Час минав. Ліда стала популярною у рідному місті, одружилася з Володимиром, її передачу переглядали сотні містян. Виглядала виключно, одягалася зі смаком, була приязною й чемною, в ній не було нічого демонічного просто красуня з телебачення, так про неї говорили. За чоловіка, певна була, вибрала не того. Сама усвідомила це згодом, коли чоловік став постійно напідпитку.
Володя, не випендрюйся, якось буркнув його друг Семен, ця дівчина ще тебе зробить із ганчірки шедевр, коли той принижував дружину у пяному вигляді.
Ні, Семене, я завжди обирав простих жінок, сам себе лише вважав розумним і жартома ущипнув Ліду за щічку: сиділи в кафе.
Поки Володя випрошував її увагу, поводився з гідністю. Квіти, подарунки, дві пісні все Ліді-присвятив, уважно слухав. Та як лише стала вона йому дружиною, вся увага зникла. Дружині уваги стало, як котові домашньому викрикнув раз, і все.
А я, наївна, думала, що з ним зіркою стану, тужила Ліда.
Але виявилося навпаки. В університеті вона вчила французьку, зовсім не найкориснішу для подорожей. Володя її докучав постійно:
Вчи англійську! Інакше стовбичиш закордоном як селючка. В спортзал ходити не треба час витрачаєш дарма, а на англійську завжди немає коли!
Після таких докорів Ліда ж із принципу не стала вчити англійську. А от коли Семен, друг чоловіка, начитаний і мудрий, за обідом в гостях промовив:
Англійська для сучасної жінки так само, як туфлі на підборах, Ліда наступного дня записалася на курси із чудовою викладачкою.
От же ти дав приклад! засміявся чоловік, книжок накупила, уроки читає, а в автівці тепер замість музики самі слова англійські.
Жили Володимир Олександрович і Ліда у великій квартирі, яку йому дістав дід-професор медицини. Мали хатню робітницю Віру, тридцяти трьох років, самотню, заздрісну й злобну, але вправно це маскувала. Від Віри нічого сховати не можна було клопоталася цілими днями, усі подробиці їхньої сімейної драми перед очима.
Вранці Ліда прокинулася, чоловік знову спав на дивані у кабінеті, вночі повернувся пяний. На кухні Віра крутила в руках порожню пляшку коньяку:
Ввечері ж повна була Що йому на сніданок, як прокинеться?
Розсолу, тихо відповіла Ліда і пішла в душ.
Сім років минуло разом із Володею, а дитини так і не було йому не треба, від першого шлюбу син. Від сімейного життя розчарувалася. Хоча й сама, якщо чесно, більше карєру будувала. Після сніданку Ліда відправила Віру в кабінет до чоловіка. Той лежав долілиць, на подушці червона пляма.
Ліда! закричала Віра, швидко швидку!
Що? Він живий?
Не знаю…
Через пятнадцять хвилин Ліда сиділа у швидкій, їхала з чоловіком у лікарню. З приймального Володимира одразу забрали в реанімацію. Лікарі сказали:
Все важко. Обіцяти нічого не можемо.
Ввечері телефонували:
Ваш чоловік помер.
Просто Неможливо повірити, ледве прошепотіла вона. Він же не був ще старим.
Поховали Володимира Олександровича гідно Семен старався, людей було чимало, адже знали його всі. Навіть на поминках друг промовив:
Не журімося. Володя прожив яскраве, цікаве життя. Нарешті справжній спокій для нього.
Все мав, шепотіла Ліда, слова на вухо, тісне, глухе.
Спершу звикнути до тиші було нестерпно. Вдома глухо, тягостно. Віра дивиться вимогливо чи не звільнить її Ліда? Колеги ж у всіх одна думка:
Тобі сумувати нема чого. Молода сама господиня, і гроші є. На Ліду зі спадку залишилося два чималих рахунки, які поділили між нею й сином Володимира. Та й сама вона добре заробляла. Шукала зустрічі з друзями, не могла вдома одна лишатись, інколи заглядала у кавярню.
Якось того дня, після зйомок чергового ефіру, Ліда зайшла у кафе неподалік дому. Замислившись, пила червоне винo не українське, навіть не італійське. До неї підійшов кремезний чоловік і чемно, усміхнувшись, попросив сісти поряд.
Можна? вона кивнула. Іннокентій, представився, вона також, чого така сумна? Тобі до лиця усмішка.
Сьогодні якось туманно…
Іннокентію було років сорок, зовнішньо він не вирізнявся красою, великі риси обличчя, що викликали в Ліди асоціації з плюшевим ведмедем, аж розсміялася.
Можна пригостити тебе чим бажаєш? Вино, коктейль, торт… Обирай.
Торт і досить, до солодкого ставилася байдуже.
Іннокентій, хоча й негарний, мав іскру веселий, дотепний, історії розказував захоплюючі. Ліда сміялася вголос, вони ще пройшлися до її дому. Назначили побачення.
На ранок Ліда сказала Вірі:
Віро, більше твоїх послуг не потребую, сама все зроблю вдома.
Лідусю, а як же так? Стільки років служила, і виганяєш мене на вулицю? Де ж я тепер знайду роботу?..
Знайдеш, може якусь іншу сімю, або консьєржем…
Гониш мене, залилася слізьми Віра. Я так звикла до вас…
Ну хіба ж розорюся, подумала Ліда, більше не треба ані унітаз, ані вікна мити…
Подивилася на домробітницю вона втирала сльози.
Ладно, працюй, якщо так хочеш, та втішилася, навіть поцілувала Ліду в щічку.
Вас із Володею встигла полюбити, як рідних. А тут його не стало, ти зайвою себе почуваєш.
Жили далі, але Іннокентій-Кеша, як звала його Ліда, тепер все частіше заходив у гості. Обожнював свою дружину. Через три місяці Ліда погодилася стати його дружиною. Сватання скромне, зате медовий місяць подарунок інший: Кеша повіз її спочатку відпочити до Ялти, а потім на тиждень до Кіпру. Бізнесмен, міг собі дозволити таке.
Ліда очікувала від подорожі стандартних речей прямий рейс, звичайний готель, екскурсії та пляж. Але її медведик мав свою уяву про ідеальний відпочинок. Почався він неймовірно: летіли першим класом, в аеропорту супроводжували до морського порту, там окремий катер. На острові зустрічав виконком із національними танцями і з повними келихами вина.
Вілла з чотирма кімнатами, двома ванними, басейн у дворі а ще приватний пляж.
Скільки ж мій плюшевий витратив, думала Ліда.
Чи багатий Іннокентій, вона не питала, знала, що він має гроші. Він виявився добрим, уважним, дбав, щоб Ліда вранці їла не лише каву, як її колишній, а й обовязково снідала перед роботою.
Володя постійно тільки тягнув мене до свого рівня та принижував. А Кеша хоч і не красень, але живе задля мене і слухає і це мені до душі, думала Ліда.
Віра також хвалила нового господаря, тішилася, що живе з ними в маєтку за містом. Занепокоїло лише те, що якось побачила як Кеша коловся шприцом.
Що це таке? злякалася.
Інсулін, я діабетик, але не переймайся все під контролем.
Відпочиваючи на острові, Ліда думала:
Може я нарешті щаслива?
Відпустка тішила. Єдине шкодувала, що поруч не засмаглий тренер тенісу, а мякий чоловік, який більше нагадує ведмедика, ніж героя з фільмів.
Треба мого Кешу на дієту посадити, хай у спортзал піде.
Завела ці розмови, але він засумував.
Я, може, й займався спортом би, але з обміном речовин проблеми. Інсулінозалежний, Аполлоном не стану…
То й не треба, вирішила Ліда.
Після відпустки поринула в роботу. Але часто сумувала, думала чи ж знайду коли-небудь справжнє кохання? Чи відчую нарешті пристрасть, яка в мені спить? Колеги глузували:
Не зраджуєш медведика, ти наша свята?
Але вона просто не хотіла ображати доброго чоловіка. На Новий рік Ліда добряче випила, колега Костя покликав свого друга Артемія підвести Ліду до дому.
Можемо тебе забрати, запропонував Костя.
Артемій посадив Ліду поруч, почав сміятися і кокетувати. Красень на дорогій машині буквально не відводив очей. Доправив друга, потім Ліду до дому. При виході з машини притиснув її до джипа і жадібно поцілував. Вона навіть не опиралася їй подобався той його нахабний натиск.
Любовником Артемій був ідеальним. Ліда вдома ніжила Кешу, а Артемій без зайвих слів кидався до неї у своїй холостяцькій квартирі, пристрасно і потужно. А потім лежав розслаблений і просто казав:
З тобою добре.
Їх це влаштовувало. Іннокентій повертався додому пізно, справи у бізнесі, початок року, тож нічого не підозрював. В один день Ліда прилетіла до Артемія, він вийшов із душу, а тут хтось наполегливо дзвонить у двері.
Зараз зясую, буркнув він, і рушив до дверей.
Ліда впізнала голоси: Артемія і власного чоловіка. В жаху кинулася вдягатись. На порозі вже стояв Іннокентій мовчав. Легше було б, якби закричав.
Кешо Іннокентію Це не те, як здається
Артемій теж мовчить.
Хто мене здав? спитала Ліда.
А яка різниця? Я мало не повірив, але вирішив перевірити.
Іннокентій виглядав жахливо блідий, спітнілий, впав. Ліда кинулася важко дихає.
Швидку! кричить вона.
Артемій зателефонував. Ліда знайшла у кишені чоловіка шприц знала, той завжди його носить. Вколола інсулін.
Ось, має допомогти. Та нічого не виходило. Приїхала швидка, лікар оглянув.
Він помер.
Ліда оніміла. Артемій відвіз її додому. Віра зустріла біля дверей:
Лідусю, що трапилось? Ти сама не своя!
Ліда підозрювала: може це Віра її здала? Не любила Артемія, питала про нього. Але вирішила промовчати нічого не визнає.
Після похорону довго приходила до тями. Причина смерті серце. Через деякий час заявилася донька Іннокентія від першого шлюбу з чоловіком-юристом, і виставила Ліду з будинку, пригрозила судами а все одно нічого не отримаєш. Кинула на стіл товстий пакет з гривнями і дала три дні на збори. Ліда не стала сперечатися, відмовилася від спадку.
Ліда з Вірою повернулись до величезної квартири, яка залишилась від Володимира Олександровича.
Минув час. Ліда відновилась. Артемій підтримував, зустрічались, але шлюбу не було. Розуміла він не той чоловік, але були разом. Одного дня зателефонував колега Костя:
Лідо, якщо стоїш сядь… Артемій загинув, аварія, миттєва смерть…
І тут Ліда задумалась:
Чому всі мої чоловіки помирають? Я чорна вдова, тепер так і називатимуть. Мабуть, у мене чорна аура…
Невдовзі до неї у студію на ефір прийшов молодий чоловік Макар. Відчувала його погляд; після зйомки в кафе.
Ходімо, погодилась, час дати собі другу спробу.
Макар підкорив її серце закохалась по-справжньому, щастя переливалося через край.
Так ось вона яка, любов. Без Макара не можу дихати, не те що жити. Але страшно за нього…
Макар теж полюбив, проводили разом час. Ліді подобалася його простота, відкритість, знання. Не замислювалася хто він, що має, знала родини немає, тільки батько, та не спілкуються. Макар жив у Ліди, поїхав на роботу, вона тільки після обіду мала йти на телебачення. Вирішила подивитись, хто її коханий.
Відкрила ноутбук, шукала його по імені й прізвищу. Перша ж сторінка Макар, у списку топ-100 найбагатших в Україні. Ліда була приголомшена: статки величезні.
Не може бути! закричала й засміялася. Та це щось! А потім злякалась: А раптом і з ним щось станеться?
Заспокоїлась, поїхала на роботу. Надвечір зателефонувала Макару не відповідав. Звернулась до офісу:
День добрий, покличте Макара, будь ласка.
А хто його шукає? відповіла секретарка.
Це Ліда…
Його відвезли у лікарню…
Ліда мчала в лікарню.
Що з ним? закричала, вриваючись до лікаря.
Все добре, відповів лікар, серце, але нічого страшного. Буде жити.
Я можу до нього? Хоч на десять хвилин…
Вона тихо увійшла в палату. Макар вже чекав, усміхнений. Сіла поруч, взяв її за руки.
Все буде гаразд. Люблю тебе. Як тільки випишуть одружимось. Ти згодна?
Звичайно! засміялася крізь сльози. Попереду ціле життя, і справжнє щастя.
Дякую за те, що читали нехай щастить вам!
