Слухай, хочу тобі трохи виговоритися, бо накопичилось… Я заміжня за чоловіком, у якого батьки досі не прийняли той факт, що їхній син уже давно розлучений. Ну, минуло ж більше чотирьох років! Вони постійно намагаються його “помирити” з колишньою. Ми з ним розписались уже три роки тому, живемо собі добре, по-людськи щасливо. А свекруха все вважає, ніби її син все зробив поспіхом і нерозумно, і що треба обовязково будь-якою ціною відновлювати сімю з його першою дружиною. Типу син ще “там”.
Коли я познайомилася з Ростиславом, він уже був розлучений наче по обопільній згоді. Колишня вже за іншого заміжня, щаслива. Мабуть, здогадуєшся, що і причина розлучення в тому числі була в іншому чоловікові.
Може, й дарма ми так швидко побралися. Моя мама взагалі радила одружитись. Та виявилося, що його перша жінка була вагітна, і Ростислав не був тоді закоханий просто зустрічався з нею. Каже мені: “Якби не дитина, то в шлюб би не пішов”. Ось, така була відверта розмова.
Я зовсім не боялася колишньої. Просто з самого початку уважно придивилась, щоби зрозуміти та йому вже абсолютно байдужа, сімї не бракує, і в них спілкування лише через сина. І колишня, між іншим, теж не цікавиться його життям. Її своя сімя, і все.
Але ось батьки Ростислава, особливо мама, цього прийняти не можуть. Постійні спроби повернути все “як було”. І ставлення до нашого шлюбу, чесно, холодне й непросте.
Одного разу свекруха вирішила мені вичитати: “Ви ще молоді, у вас усе попереду. Навіщо влазити в чужу родину, Оленко?” Я їй щиро кажу: “Якби Ростислав був одруженим, я б нізащо чужу сімю не руйнувала. А зараз він вільний чоловік”. Хотіла ще щось мені сказати, але тут зайшов Ростик, і вона одразу замовкла. Стало зрозуміло стосунків близьких у нас не буде. Та й мені, чесно, особливо не треба того.
Живемо разом, дітей поки що не планували я себе не уявляю мамою, та й у Ростика вже є син від першого шлюбу. І свекрусі це дуже навіть “до душі”, до речі. Коли син розлучився, вона тільки й радила колишню запрошувати на Різдво, співчутливо зітхати й згадувати їх “ідеальну” пару… А колишню невістку хвалила за все підряд.
Сама ж його перша жінка до всього ставиться абсолютно спокійно приходить, коли треба, розмовляють тільки про сина, і все. Ніби її не стосується весь цей “театр”.
Свекруха ж то намагається зробити Ростика ревнивим, то мене змусити ревнувати. Як не подзвонить, то питає: “А ти знаєш, де твій чоловік?”, а якщо я не знаю вже здогадується, що той у колишньої. То ще щось придумає.
У мене до цього не те що немає ревнощів мені реально не цікаво. Якби подивитися на них збоку, то видно між ними нема нічого, і взагалі не буде. Але от той момент, що у них є спільна дитина, ситуацію не полегшує. Ну, Ростик допомагає, надсилає гривні на сина, іноді спілкується і забирає малого до нас звичайні людські відносини. Колишня нічого не вимагає, не ставить палки в колеса, грошей не випрошує старається поводитись толерантно. Була сімя, не склалось ну окей, усі живуть своїм життям, з повагою один до одного.
Але свекруха не заспокоюється. Вічно якісь інтриги плете. Коли вже зрозуміє, що це нікуди не веде? Коли нарешті стане мудрішою? Ростик думає, що якщо я народжу їй онука все зміниться. Чесно, не вірю я в це…
