Я з чоловіком збиралася у відпустку на Чорне море. Вже кілька років поспіль влітку ми їздимо туди разом із друзями, кожен на своїй автівці. Ми справжні любителі дикого відпочинку обираємо відокремлену частинку узбережжя, там і розбиваємо наші намети. Вдень купаємося, засмагаємо та займаємося побутовими справами. А, коли заходить сонце, збираємося біля багаття, співаємо пісень під гітару, ділимо келих сухого вина така в нас традиція.
Цього року до нас приєдналася своячка Мирослава з двохрічним сином. Вони зупинилися разом із нами та моєю свекрухою хочеш-щось-роби, хочеш-ні, іншого варіанту не дали.
Чесно кажучи, нас легко вмовили. Скажу відразу: клопоту нам завдала не маленька дитина, а саме Мирослава. Проблеми почалися ще в дорозі. Кожну годину Мирослава просила зупинитися, бо, бачте, втомилася і їй потрібно відпочити. В результаті ми приїхали на місце лише тоді, коли наші друзі вже облаштували табір та мали змогу скупатися.
Та й після прибуття все тільки почалося. Своячка влаштувала справжню істерику: Я тут не залишусь!.
Чому? Ми ж попереджали, що їдемо відпочивати дикарями! Ми думали, що дикарями це коли треба шукати житло самим, а не знімати номер у готелі через посередників. А навіщо ми, на твою думку, везли з собою намети та спальники? пробурмотів мій чоловік. Я подумала, що це для походу з наметом.
Нам довелося зняти для неї кімнату. Потім мій брат мусив доставити Мирославу до нас і відвезти назад увечері. І це ще не все: супроводжуй її в кавярню, відведи по продукти на базар; а головне доглядай хлопчика, поки Мирослава відпочиває від важкої праці.
До слова, за хлопцем ми всі разом наглядали. При цьому малюк виявився дуже слухняним, бігав, купався, їв без перебору й спав спокійно в наметі вдень. Усе це на відміну від його мами. На наступний рік я вже точно не хочу брати з собою Мирославу. Але, може, візьмемо племінника, якщо попросять самі батьки. Він дійсно особлива дитинаХто знає, можливо, з нього виросте справжній любитель пригод, і наступного літа саме він тягнутиме нас усіх до багаття співати під гітару. А про Мирославу… Ну що ж, кожен має свій уявний комфорт. Ми ж лишили собі головне спогади про ще одну веселе і дивакувате літо, коли море було блакитне, захід сонця золотий, а дружба перемогла навіть найхимерніші капризи.
