Мені наснився дивний і трохи тривожний сон про те, як мій брат одружився не дуже вдало. У сні я намагалася триматися гідно й будувати нормальні стосунки зі своєю невісткою. Мій брат із дружиною певний час жили разом із мамою та зі мною в трикімнатній квартирі неподалік Львова. Дивним чином стіни помешкання розпливалися, меблі міняли свій розмір, а кімнат раптом ставало менше, ніж людей у домі.
Я переселилася до маленької вузької кімнатки, мама в прохідну залу, а брату з його дружиною Вітанняною віддали великий спальний простір. Вітанняна одразу ж проявила себе так, ніби ми їй не рівня. Вона донька завкафедри з якогось інституту у Франківську, носила велику перлинову шпильку, розмовляла високим, ніби глухим, голосом і не вважала за потрібне ні готувати, ні прибирати. Мовляв, не вона тут господиня. По коридорах тягнулися кулі повітря, у дзеркалах миготіли якісь незнайомі постаті, а кімнати знову змінювали розміри.
Завагітнівши, Вітанняна стала вимагати абсолютної тиші, наче уся багатоповерхівка мала перестати існувати, поки вона у нашій оселі. Мама, як ухилена від сварок, зітхала крізь сон, нічого не кажучи. Мені стало дивно: щоразу, як я хотіла запросити друзів на чай, двері квартири перетворювались на мовчазну стіну. Бо, бачте, Вітанняна вимагає спокою й смачної їжі.
Мамина кухня стала неймовірно довгою, а холодильник майже порожнім. Для Вітанняни та для нас доводилося готувати різну їжу. Я намагалась хитрим способом донести мамі, що надмірна поблажливість до невістки не закінчиться нічим добрим: вона стає дедалі розвязнішою й безсоромнішою. Перед пологами Вітанняна сказала, що її майбутньому малюкові треба окрема кімната, тож мене планували вигнати до маминого проходу. У сні це дратувало безмежно. Вітанняна зчинила лемент, залилася слізьми, звинувачувала всіх у тому, що через нас у неї можуть початися передчасні пологи. Увесь будинок загрозливо поскрипував.
Брат рішуче став на бік дружини, назвав мене підлітком, якого нічому не вчили. Урешті мама із сонливим смиренням сказала брату: Вирішуй питання з житлом. Через деякий час вони поїхали раптом і без попереджень, немов розчинилися в хмарі. Ми навіть не дізнались одразу, коли народився їхній син, чи коли його хрестили. А коли Вітанняна все ж зявилася, сказала: Подарунків не приносьте давайте хлопцеві гривні, і щедро. Навіть суму озвучила: треба, мовляв, не менше 12 тисяч.
Мама замислено похитала головою, бо такої суми не мала. За це нас покарали: сина бачити нам не дозволили. Мама спершу плакала, а потім все ж привозили хлопчика самі. Часом Вітанняна залишала малого на нас із мамою, бо йшла на каву із подругами чи робити манікюр кольорові лаковані пальці мерехтіли, ніби жуки. Кожного разу вона забирала дитину з докорами: одяг не той, їжу дали не таку. Усе це звучало як дивний бубоніння старого годинника, що стихає у товщі сну.
На рік хлопчикові, брат із Вітанняною несподівано прийшли до нас. Кажуть, треба вирішувати квартиру: кредит в банку Ощадбанк їм не дають; тож Вітанняна йде працювати, а дитину хай няньчить я.
Ти ж у педагогічному на третьому курсі, має ж бути якась практика! Жити на одну зарплату брата непросто. Ми платити не можемо. А лекції твої? Ну, переведешся на заочне, треба ж родині допомогти, співуче тягнула Вітанняна, гріючи долоні над невидимою пічкою.
Я ввічливо відмовилась. Не розуміла, до чого тут моє навчання? Чому я маю приносити себе в жертву заради чужої сімейки? А у відповідь купа докорів і образ.
Вітанняна обізвала нас з мамою егоїстками й пообіцяла більше не ступати на наш поріг. Десь пів року вони справді не зявлялися. Згодом брат повернувся додому, не дивлячись на годинники, які крутяться в протилежні боки. Виявилося, дружина його знайшла на роботі іншого чоловіка (той був одружений чергова іронія сну). Подала на розлучення й вимагала аліменти.
Тепер, як у калейдоскопі, усе залежало: буде брат платити аліменти побачить сина; відмовиться забуде дорогу навіть уві сні. Вітанняна так і жила на зйомній квартирі, яку винаймав брат і за яку віддавав левову частку своєї зарплати. А той новий кавалер не поспішав звільнитись від першої дружини. Мій брат, мов тінь із сивого Львова, просив у нас із мамою пробачення, пообіцяв бути уважнішим до жінок… якщо ще раз дозволять сон і доля це випробувати.
