Душею зміряй, розумом перевір
Йой, дівчата, моя свекруха вже зовсім “поїхала”! Вчора заявилася з каструлею борщу! Ви можете собі таке уявити? Її борщ моєму благовірному більше смакує, а мій, значить, так собі! Соня відсунула від себе горнятко з кавою і притягнула келих ближче. Звідки вони такі беруться, скажіть мені? Що це за феномен “української свекрухи”?! То що ми теж колись такими станемо? Якщо так, то мене під Пирятин у вирубку щоб назад ніколи не знайшла дорогу!
Соня, заспокойся, благаю! лагідно погладила подругу по руці Лізавета. Може, в неї вже клімакс, або просто нудно стало. В неї ж син то єдиний її скарб! Ну чим ще займатися, як не “покращувати” життя нової родини, обдаровуючи їх добром? Борщ зварила то й добре. Скажи “дякую” та дай добавку, готувати тобі менше. Нехай вже трохи розвеселиться.
Тільки цього ще бракувало! Так вона зовсім до нас переїде! Й так почуваюсь на фронті, а з цим її арсеналом речей вже офіційно військовий стан. Памятаєш, подарунок, що ми купили перед Новим роком?
Ту білизну чи що?
Ага. Викинула!
В сенсі? Ліза, ледь не хлюпнувши чаєм повз філіжанку Ольги, заляпала скатертину до жовтого.
Сказала шкідливо для здоровя! Труси, бачте, неправильні! Соня нервово захихотіла. Я навіть не стала казати, скільки вони коштували то просто за цією ж каструлею зїла б прямо мене!
Ти диви, а то ж як за тебе переживає, а ти зла! Ліза захихотіла ще голосніше, а потім різко змінилась. А чого вона в білизну лізе, га?
От і ти в неї запитай. Соня шпурнула серветку на стіл і почала витирати калюжу. Тю! Що я роблю! Це ж не відіпрається
Хоть зупинись, вперше за вечір втрутилася Ольга, забрала серветку з рук Сони і посунула їй каву. Ти геть стала якась дрижлива, аж стривожитися можна.
Та хто тут при нинішніх розкладах спокійний? Коли на знімній хаті жили, то приказка була: хоч вдома сама хоч пісні розтягуй на всю квартиру, ніхто не забороняв. А тепер відчуваю себе, як інфузорія під мікроскопом! Свекруха вривається в будь-яку мить. Має ключі і совість. Каже: “Я ж допомогла вам з першим внеском на квартиру, так тепер ви мої довічні боржники”. Все Відкривайте лічильник свекрусі!
Замки зміни.
Ой, це марно чоловік їй одразу зробить дублікат. Вона ж мама! Зубаті образи на рік вперед. Хоч розлучайся.
Та яка з тебе, чуєш, жінка після такого? Соня, в школі такої характерної не було, куди все поділося?
В пащу несбываючихся надій, розлила Соня вино і зітхнула. Та все, досить уже скиглити. Треба тупо брати себе в руки а то вже дитина питає: “Мамо, ти чого зла?”. Що йому казати що бабуся довела мене до краю? Ні, дівчата, ви праві
Не смій так! Ліза манить офіціанта. Може додамо десертик? Класика української психології “заїси і мине”.
Давайте, Соня витерла очі краєм серветки й всміхнулась. А хочете покажу фотку торта, що пекла недавно на весілля? Сама себе ледь не перехрестила від здивування!
Всі зібралися над Соніним смартфоном.
Усюди ще й шедеври! Я такого ще не бачила!
Соня, воно якось тримається, чи це фотошоп? Неймовірно!
То секрет виробництва! Мій Артемчик підказав ідею він лего складав і я підгледіла рішення. Але не згадую, як торт вдалося довезти! Замовлень на два місяці вперед. Тільки от коли то все робити буду?
Сваха хай внука няне! Має час ось хай і займається!
Наївна ти, Лізуню! Пять хвилин і в неї вже всі органи болять.
А як з чоловіком малого до бабусі відправити і їй весело, і вам.
Соня застигла з горнятком.
Олько! Ти геній! І ніхто не нервує і всім користь: внук у бабусі, борщ свій, він щасливий. А щоб не розслаблялася, дам малому цукерок хай бабусю в тонусі тримає.
Всі дружно розсміялися, бо всі добре знали, що після солодкого Артемчик стає голосним і моторним, аж до епічного батлу.
А у тебе, Олько, що нового? Ліза повернулась до подруги. Бо ти сьогодні тиха, як уся Липівка після зливи.
Та все спокійно. Аж підозріло, чесно кажучи Ольга задумалася і мимоволі згадала день весілля і розмову з новою свекрухою. Марина Іванівна тоді відверто сказала:
Олюсе, я не золота монета, аби сподобатися всім. Не спішу ставати вам за подруга. Для мене головне сімя. Саша щасливий значить, вибір правильний. А про решту час покаже.
Ця відверта манера межувала між легким “так собі” і теплим відтінком якоїсь надії. Наче дала карт-бланш живіть та розбирайтесь самі.
З Сашком Ольга познайомилась на весіллі друзів: під каблуками тихенько стоїть, ловить віддих перед тим «букетним батлом», а тут до неї знайомиться невисокий, кремезний хлопець.
А чого ви за букетом не біжите? Не хочете заміж?
Не хочу.
Та невже?! Як це дівчина і заміж не хоче?
Це міф такий! Найбільше всі хочуть бути щасливими. А штамп то таке собі
А в традиційних забавках не береш участі через це?
Та! Бо на цих підборах можна тільки об стілець перечепитися, а стрибати ні, дякую!
Вони проговорили весь вечір, а потім пішли разом. Сашко провів Олю до дому, поцілував руку (отакої!), а вона до ранку трималася за ту руку наче щастя вимірювала.
Серафима Степанівна, бабця Олі, що її виростила, завжди казала: “Дерзай, дитино!” Мама, правда, поїхала в Чехію на заробітки й залишила Олю на бабусю. Але та не переставала щодня й борщ, і суп, і пиріжки пекти хоч би як не нудьгувало на душі.
Бабуся важко захворіла коли Олі було пятнадцять. Хворіла довго, Оля все встигала і школу, і доглядати бабу. Врешті дожила до третього курсу внучки, аж потім не стало. Мама приїхала через місяць після похорону, спитала, чому спадок залишили Олі й так швидко поїхала назад, що аж шибки на кухні бриніли.
Ліза, у якої татко мав меблеву фабрику, одразу прилаштувала Олю на роботу мовляв, хто, як не ти?
Батько не дуже вірить, а я, сестра, знаю не підведеш!
А Ліза красива, розумна, але з кавалерами не щастить:
Усі когось шукають, а я вже й третю дитину могла б мати, якби десь пасувався нормальний!
Життя без цих подруг для Олі було б не життям.
Згодом Оля з Сашком побралися, Ліза букет зловила й поцупила під руку друга Сашка потанцювати. Через місяць розійшлись без сліз і скандалів: “Не моє, дівчата!”
Максим був частим гостем в Олі та Сашка розповідав, як цінувати жінку, бурчав свекрусі компліменти Олі і морщився, коли та косо дивилася.
Коли через два роки Оля завагітніла, це стало для них як грім серед ясного неба. Вже майже готували гроші на ЕКЗ, бо в Сашка проблеми по чоловічій частині. І раптом дива!
Та це ж подарунок долі! ревіла Оля від сльоз, навіть перед свекрухою не стримувалась.
Марина, правда, голову ламала і синові виказала своє:
А ти дружині довіряєш? А вона точно вона?
Мамо! Не чіпай, не хочу більше це чути! насупився Сашко.
Зявився Ярик, і почалася круговерть. Марина була поруч, але лиш тоді, коли потрібно не лізла, не командувала, а тихенько допомагала.
Оля! Ей, прийди до тями! помахала рукою Ліза, яка побачила, як подруга зовсім загубилася в спогадах. Що там твої кавалери, Лізуню?
Оля кинула погляд на телефон: дві години сидить, а Марина ні разу не зателефонувала, не випитує, коли додому. Оце вже, знаєш, “свекруха золота”.
Йди, розважся, сказала Олі свекруха перед зустріччю з подругами. А то зовсім замучила себе! Я з Яриком посиджу.
Олі постійно здавалося, що між нею і свекрухою є якийсь невидимий гострий камінець. Трохи болить і десь на душі муляє, але й не велика перепона. А навіщо сказати не може.
Телефон задзвенів гучно аж Оля впустила келих:
Оля голос Мари…
Далі все сталось як у тумані: подруги її приводили до тями, Ліза викликала таксі, Соня поїла холодною водою. Марина, різко постарівши на років пятдесят, мовчки передала Ярика в руки Лізі й сказала:
Поїдеш зі мною? Мені страшно
Сашко потрапив у ДТП, машина врізалась у відкритий люк і вилетіла на зустрічну під вантажівку.
Півроку Ольга існувала у скорботі: прала штори, терла кахлі чимось зайняти себе, аби не плакати перед Яриком. Потім сама запропонувала Марині переїхати до них на час. Та сказала: “Ні, не можу, тут усе його” Хоча була поруч завжди, і Ярка любила, й допомагала тихо, ненав’язливо.
Наближався Новий рік і сум росте: це мав бути перший Новий рік у горах, де Сашко мріяв навчитись кататись на лижах.
Я покорю вершини, а ти з Яриком сніговиків розважати будеш!
Та ти хоч навчися не падати на лижах для початку! підколювала його Оля.
Але путівки вирішили не повертати поїхали всі разом: Оля, Марина і Ярик. Замість радощів зустріла їх мокра зима десь під Трускавцем з небом, що аж тисне на плечі тими дощами. Лише раз вдалося вийти до води.
Ой, яка сірість Оля натягла шапку на Ярика, а він ґвалтом радів кожній хвилі.
Могутньо Це сама стихія, шепотіла Марина, а Оля з несподіваною теплотою обійняла свекруху.
Добре, що ви в мене залишилися, прошепотіла та.
Залишилися?
Так. Я ж могла втратити й тебе з Яриком
Я не розумію.
Максим змовила імя Марина, й Оля аж здригнулась.
Виявляється, через тиждень після смерті Сашка той Максим заявився до Мари й почав на повному серйозі доводити, що Саша Ярика батьком не був Натив, що Оля, мовляв, вирішила скористатися чужим батьком, бо знала про проблеми Сашка…
Ти повірила? Оля аж захрустіла від люті.
А ти як гадаєш? Я ж не камікадзе сімейного щастя! Я його просто виставила за двері. Він збрехав це було видно неозброєним оком. А головне Саша казав мені: ти справжня, і я тобі вірю беззастережно
Оля стояла і свідомо відчувала: щось переломилось. Вперше вони з Мариною розмовляють по-справжньому, як родичі. Вирішили: назавжди “свої”.
Ярик тим часом кружляв обох за шию, вимагав уваги, і вони багато сміялися і згадували Сашка, будували плани. Аж за півроку Оля дістала туфлі з коробки, натягнула йой, китайська кара для жінок! Марина допомагає застібати плаття:
Не жартуй! Двадцять років чекала цієї миті не підведи тепер!
Весілля Лізи пройшло у шаленому вихорі. Малий Ярик з таким серйозним виглядом тримав обручки, що навіть священик розчулено посміхнувся. Соня, розїжджаючи біля торта, шипіла під ніс:
Все своїми руками треба, нікому не довіряти!
Та яке, це ж кулінарний шедевр, підмітила Оля, а Ліза підскочила з підноса й крутить перед Соні носом:
Не стрималась Смачнющий торт!
Ах ти ж Соня смачно видихнула.
Помститись встигнеш я пішла танцювати! кинула Лізка й попрямувала до нареченого.
І що ти з нею робити будеш, га? зітхнула Соня, стиха.
Де твої?
Танцюють.
Як ти, Олько?
Добре Мамою вже називаю?
Соромишся?
Якось ще так Ну хай. Був би в мене такий унікум свекруха і свято б святкувала.
Оля замислилася. Дивлячись, як Марина танцює й сміється із Яриком, подумала раптом: мабуть, правильно бабуся колись казала родина, вона ж поруч. Все інше як пушинка вітром здмухне.
Мамо, тихо кинула вона й подумала: і справді, це найкраще слово для цієї жінки.
Мамо!
