От ж ж мовила Світлана, обережно підняла уламок васильківської керамічної вази і, не наважившись викинути, поклала його на підвіконня. Тітко Лесю, прости бурмотіла вона в порожню квартиру.
По кімнаті, крім запаху шампуню та ігристого, дивом тягнуло ще й мандаринкою, хоча мандаринці ніби ніхто й не чистив учора. На килимі за диваном валявся пластмасовий вінок з блискітками. У шухляді журнального столика знайшовся шовковий шарфик із написом «Дівич-вечір мрії».
А під батареєю притишено принишкла самотня рожева гумова рукавичка з облізлим бантиком. Такий вигляд, ніби збиралась утекти після вчорашнього гуляння, але застрягла.
Світлана в помятому халаті з рипілим пензликом на поясі ходила кімнатою з пакетом для сміття. Кожен крок супроводжував хрускіт фантиків від цукерок.
На підвіконні «сох» келих із засохлим рубіновим слідом вина. Ваза замість букету тішила трьома пластиковими трубочками із зірочками. Стінку прикрашала гірлянда з паперових сердечок, одне із яких з надкушеним кінчиком.
На кухні її чекав окремий полк роботи.
На столі одиноко возвишалася половинка багатоярусного торта. Крем сповзав, як весняний сніговик, а з боків торт був обліплений свічками у вигляді цифр «3» і «8». Хоча вчора святкували не день народження, а просто «здибанку дівчат».
У мийці холодно тулилися бокали у слідах від помади. Поруч промокали тарілки із залишками хумусу. На стільці лежала колода гральних карт для гадань половина сорочками вниз, половина вгору, наче після невдалого пророцтва
***
Світлана машинально підняла одну карту бубновий король дивився на неї з перевтомленою гідністю. Вчора дівчата з цих карт «складали» майбутні весілля, переїзди та загадкових іноземців. Бурмотіли щось під ніс і вже у наступну хвилину заливалися реготом, запиваючи «пророцтва» просеко з «АТБ».
Світлана нахилилася підняти блискітку витягла з-під дивана чужий мереживний панчіх із відірваною резинкою трофей учорашнього танцю на табуреті. Витиснула усмішку, зайшла у спальню там було тихо.
Світлина порядок був більш-менш пристойним, якщо не зважати на три подушки на підлозі й ковдру, зімяту у величезну равлика. Випростала подушку на своїй половині ліжка і там знайшла аркуш рожевого паперу, складений удвоє.
Серце защеміло.
Напевно, ще одна записка від якогось «Ігоря з ярмарку» до котроїсь із подруг Оленки? Але почерк знайомий великі, трохи завалені букви: кожну «о» Оленка неодмінно обводила колом, перетворюючи на маленьку кульку.
«Ти найкраща господиня на світі! Оленка».
Світлана затримала погляд на знаку оклику здавалося, він тремтить. Усміхнулася кутиком рота. «Найкраща господиня» із розбитою вазою тітки Лесі й блискітками в душовій, де кожен ранок під водою немов святковий феєрверк.
Скільки разів я обіцяла собі ніколи більше пробурмотіла, сідаючи на край ліжка.
***
Під ногою щось неприємно хлюпнуло.
Світлана відсунула тапочок у ньому лежав цілесенький мандарин, з глянсовою шкіркою. На манадаринку резинкою була причеплена зубочистка з клаптиком папірця: «щоб життя було солодким».
Учора вони з дівчатами сміялись із такого тосту. А нині мандарин виглядав глузуванням.
Телефон завібрував на тумбочці: «Оленка (наш ураган)».
Ну звісно, сказала Світлана порожній кімнаті і, прочистивши горло, взяла слухавку. Алло.
Світ-лан-кооо! у слухавці було гучно, наче вечірка нікуди не поділася, а просто перетекла в іншу локацію. Ти просто богиня! Дівчата в захваті! Тут навіть Свєта-майстриня не поїхала, згадуємо, як ти «духа зі шафи» вигнала!
Звідкілясь позаду залунало: «Передавайте Світлані якщо народжуватиму, то тільки у неї!» і знову загальний гамір.
Дякую, Світлан, вже стишено додала Оленка. Ти ти і так усе знаєш. У тебе справжній дім.
Світлана глянула на мандаринку в тапку.
Ага, сказала. Мій дім…
Все, не відволікаю! Відпочивай, королева застілля! і звязок обірвався.
***
Світлана зняла окуляри, поклала їх поряд із запискою Оленки. У дзеркалі шафи побачила жінку за пятдесят, із втомленим обличчям, але неочікувано молодими, світло-зеленими очима і волоссям у недбалому пучку, з-поміж якого стирчала блискітка. Одна, вперта, кучерява.
Телефон знову ожив, цього разу під іншим мелодійним сигналом відеодзвінка. «Таня» донька.
Світлана видихнула, провела рукою по волоссю, але блискітка не поступалася.
Так, доцю? прийняла дзвінок. На екрані Таня, скуйовджена, з кружкою кави в руці.
Мам! Таня прищурилась. Перемістила блискітки на кота?
На себе, поправила Світлана. Кіт десь ховається після вчорашніх танців із картами. Певно, у кошику для білизни
І розповіла доньці деталі.
Мам, Таня усміхалась, а тоді посерйознішала. Ти сама чуєш себе? Коти ховаються, посуд битий, мандарини в тапках Може, вже скажеш Оленці «ні»?
Світлана відчула у Таниних словах і ніжність, і роздратування наче два маятники.
Їй важко, ти ж знаєш, автоматом сказала вона.
А тобі не важко? мяко перебила Таня. Коли ти відпочивала, а не «приймала гостей»?
Світлана глянула на рожеву рукавичку під батареєю, листочок під рукою і на порожню квартиру, щедро наповнену чужим вчорашнім сміхом.
Не знаю, чесно зізналась. Мабуть, я просто теж уже сховалась разом із котом.
Таня тихо пирснула.
Мам, я тебе люблю. Але, правда, подумай. Може, у наступний раз ми з тобою просто чай попємо вдвох? Без ворожіння й блискіток.
Зависла коротка пауза. Кожна по той бік екрана щось недоговорювала.
Побачимо, відказала Світлана.
Уперше за довгий час її звучало, як початок чогось іншого.
***
Перший раз Оленка завітала до Світлани «просто так» на початку весни, коли на вулицях ще лежав цупкий сніг, а на Світланиному підвіконні вже зеленіли скромні проростки.
Світрон, відкривай, я з миром і пирогом! ще крізь двері дзвінко гукала Оленка.
Світлана відімкнула і в коридор майже влетіла Оленка у пухнастому пуховику, несучи величезну форму з підрумяненим пирогом.
Яблучник, як у мами був, памятаєш? не знімаючи взуття, вже прямувала на кухню. Та у тебе передпокій неначе з глянцю!
Світлана розгублено посміхнулась, склала шарф на гачок. Її стандартна панельна двушка зі світлими шпалерами, маминим пледом і білосніжною кухнею з деревяною стільницею була справжнім затишком.
Проходь, роззувайся, сказала вона звичним тоном, беручи пиріг. Ого, важкий.
Як моє життя, махнула Оленка, але очі сміялися. Я що подумала У мене ж там кухня крихітна, сусід зверху волає, знизу дрилить. А у тебе… вона крутанулась тут дихається! Аж гріх такій самій сидіти. Може, посиденьки? Ну, чисто ми. І ще дві мої подруги класнючі!
«Гріх сидіти самій» вразило Світлану. Згадались довгі вечори з вязанням та млявим телевізором.
Посиденьки? переспросила вона. Ну… чого б і ні. Якраз пирога вистачить, підморгнула, намагаючись звучати легко.
Оленка зраділа:
Ти згодна? Я ж думала вмовляти Тоді у суботу!
Добре, Світлана поставила пиріг в духовку розігрітись. У суботу. Щось смачненьке приготую.
***
Пасху тоді теж вгадуєш справляли у Світлани. Звісно ж, з ініціативи Оленки.
У Світлани справжній дім! Оленка розказувала кожному. Паски як мальовані, яйця нарядні. І Мурка-котяра все контролює!
Котяра Мурка полосата місцева сторожиха з вигляду більше нагадувала втомлену бабусю, але це вже дрібниці.
Оленка приперлась одразу з трьома подругами.
Світлана, звикла до родинних застіль, трохи розгубилась, коли в її коридор одночасно увірвалися галаслива руденька у жовтому плащі, статна брюнетка у чорній куртці та крихітна шатенка з дзвінким сміхом.
Це Леся, то Юля, а то Марічка, махнула рукою Оленка. А це Світлана, та сама, де завжди затишно й смачно!
Світлана хутко метушилась: тапочки пропонує, куртки вішає, в голові відмічає стільців на всіх, паски є, одинадцять яєць, ще салати й холодець…
Вже за годину Оленка витягла телефон:
Дівчата! Я ж забула Катя і Галя поруч! Я їм зараз напишу. Світлано, ти ж не проти? Вони і свої яйця прихоплять!
Світлана хотіла щось сказати, але в духовці клацнуло і вона відволіклась.
***
Свято перетворилось на веселу виставу.
Дівчата сперечались про секрет пухкого тіста, дитинство на печі, а Леся, доводячи правоту, махнула ложкою з глазурю та плюхнулась посеред білосніжної скатертини й розтеклась аж до краю.
Ой! Леся завмерла. Може, на гроші?
Оленка вибухнула сміхом, а Світлана вже накривала пляму серветкою.
Та нічого випереться.
Вловила на собі теплий, вдячний погляд Оленки. Як ніби рятує не скатертину, а цілий всесвіт.
До вечора підвіконня сяяло крашанками, на стіні висів серветковий вінок (спільна творчість), під столом чиїсь босоніжки. Оленка, вражаюче урочисто, підняла келих кагору:
Дівчата! Офіційно підтверджую: у Світлани завжди справжнє свято!
Всі зааплодували. А Світлана відчула: це «справжнє свято» тепло відгукнулося під ребрами.
***
У дитинстві все було навпаки: свята концентрувались у Оленки.
Вона завжди була лідеркою: говірка, трохи хуліганка, невтомна душа двору. Влаштовувала покази мод у маминому халаті, засідала таємні клуби під сходами. Бабусі називали її артисткою.
Світлана завжди була чемною й непомітною. Додому вчасно, книги без загнутих сторінок, взуття до блиску.
Світлано, ти ж у нас відмінниця, казала тьотя Леся, мамина сестра. Посиди з Оленкою, гляди за нею.
Підлітку дороги розійшлись: у Оленки життя й пригоди, Світлана технікум, бухгалтерія, родина.
Коли поховали тьотю Лесю, за нічною кухнею розмови вперше зблизили двоюрідних сестер. Згодом незабаром їхні дзвінки стали звичною справою.
Що ми, родичі, а живемо паралельно? обурювалась Оленка. Я до тебе буду ходити, і ти до мене!
Світлана майже не ходила до Оленки, часу не вистачало робота, Таня, вічна втома. Зате Оленка знаходилася у гостях усе частіше.
***
Поступово фраза «у Світлани» стала універсальною.
Дівчата, ясно, що у Світлани, листає щоденник Оленка. Нащо до мене претись: у мене комірчина, а у Світлани студія мрії будь-якого блогера!
Новий рік? «У Світлани! Селедка під шубою як торт!»
Паска? «У Світлани».
День народження? «У Світлани. Там красиво і торт стане!»
Просто пятниця з вином? «Ну а де ще? У Світлани все смачно й затишно!»
Перший час Світлану це навіть тішило, але потім
Гості почали приходити не лише разом із Оленкою. Якось у двері постукали втретє за тиждень і на порозі Надія, з якою Світлану колись повязувала неприємна історія. Хотіла відмовити але відкрила двері.
***
Перший «бунт» був смішний. Вирішила купити гидке печиво з супермаркету мовляв, не все у Світлани, як у ресторані. Але всі і це зїли із сміхом, пили чай, приносили сир, оливки, наливали свої «фірмові» салати.
Вранці на ручці була залишена Маріччини намистини. Оленка вбігла:
О, навіть на ручці свято!
Це не свято, це бардак, хотіла пробурмотіти Світлана, але вслухаючись у щиру радість Оленки, тільки зітхнула: Свято
***
Особливим був той самий дівич-вечір із «гаданням».
Сьогодні пророкуємо майбутнє! оголосила Оленка у вайбер-чаті.
Леся принесла Таро, свічку та маленьке дзеркальце.
Дівчата! Будемо спілкуватись з духами!
Світлана нервово всміхнулась:
Які духи? Хіба що дух борщу по кутках бігає.
Світло вимкнули, запалили свічку. Мурка під панікою чкурнула в спальню й залізла глибоко в шафу А коли електрику нарешті подали (то чоловіки в підїзді ремонт затіяли), кіт ще день боявся вилазити Світлана гладила його і тихцем бурмотіла:
Ну що, Мурко, разом ховатимемось?
***
Назбиралося. Світлана довго дивилась у пусте поле нового повідомлення. Перепробувала десятки варіантів усе видавалось або надто мяко, або різко. Перша спроба таки відправити повідомлення: «Оленко, я втомилась. Наступного разу давай у тебе». Палець тремтів.
Нарешті вона подивилась у дзеркало:
Оленко, свята це класно, але наступного разуу дому у тебе. Я хочу перепочити.
І таки відправила.
***
Пішла до Оленки без попередження. Її квартира колишній «львівський» фонд: висока стеля, подерті стіни, запах старості. Йшла сходами, у коридорі віяло затхлістю, на дверях табличка: «Тут живе диво».
Відкрила сама Оленка у старому спортивному костюмі, з ногою в одному шерстяному носку. У квартирі панувала гнітюча порожнеча: розкиданий одяг, посуд, пляшки, пил, відсутність домашнього затишку
Не дивись так обірвала Оленка. Я ще не прибирала. Тут після ну після всього.
Після чого? мяко спитала Світлана.
Після мами, після роботи, після життя. Я не можу тут бути вдома… Я тут так-сяк, щоб не зїхати з глузду.
І слова посипались, як прорвана дамба: що без мами ці стіни чужі, що справжнє відчуття дому тільки разом із Світланою.
Світлана зітхнула:
Оленко, мені приємно, що ти у моїй оселі відчуваєш дім. Але мені важко тягнути на собі це постійно.
***
Що ж робити? спитала Оленка.
Спробуємо по-іншому. Не все «у Світлани». По черзі. Один раз у мене, раз у тебе. Без натовпу. Не щотижня.
Просто у мене самій соромно сюди людей клика.
Не з людей почнемо, Світлана засукала рукави. З нас. Зараз винесемо сміття, помиємо чашки, приготуємо млинці. Удвох. Без дівчат, без гадань і блискіток.
Та легше оладки, обізвалась Оленка, але вперше за вечір полегшено усміхнулась.
***
Вони почали. Спершу незграбно: Світлана винесла сміття, Оленка мила чашки. На плиті запахло олією та оладками з яблуками. Обидві відчули себе іншими ніби знову школярками, що допомагають одна одній.
У розпал «генеральної репетиції» в двері подзвонили. Таня донька Світлани зазирнула з порога:
По запаху прийшла! Мамо, ти не відповідала я переживала.
Оленка, ніяковіючи, поправила волосся:
Заходь. У нас новий формат!
Таня оглянулася і помітила на світильнику блискітку. Усміхнулась тонко:
О, тепер у тітки Оленки теж свято.
Свято головне, щоб воно було за згодою, підморгнула мамі.
Світлана раптом відчула, як усередині щось вирівнюється. Вона все ще злиться, все ще боїться нових дівич-вечорів. Але зараз у неї є вибір. І в Оленки теж.
Вони сиділи утрьох на тісненькій кухні, їли оладки, сміялись, коли Таня випадково вмазала варення на щоку Оленки. І нарешті це було не про «кращу господиню» чи «королеву фуршетів» це був справжній маленький, свій, чесний спокій.
