Важка людина
Боже мій, Юрію! Який же ти важкий чоловік! Як із тобою складно! Ну чому не можна просто зробити так, як я прошу, га?
Моя молода дружина, яка роздратовано виговорювала мені, була, без перебільшення, розкішною жінкою. Довгі ноги, темно-сині очі, і такі пропорції фігури, що кожен чоловік в парку і на алеї готелю не міг відвести від неї погляду.
Я ж, навпаки, від природи не мав краси. На голову нижчий за дружину, невисокий, схожий на бочечку чоловік із довгими руками, короткуватими ногами та вже зрідженою шевелюрою. Єдине, за що мене хвалили, то це за очі дуже живі, розумні, такі, що прозирають людину наскрізь. Тому й дивно, що ми з Дариною така пара. Красуня-примхлива і чоловік, що все бачив і все розумів про неї
Ми нагадували Гефеста й Афродиту, тільки замість молота я майже завжди тримав на руках нашу доню.
Дівчинка ця копія мене, лише локони руді та очі материна спадщина. Кучері такі буйні, що Дарина навіть не намагалася їх розчісувати: Марійка, пятирічка, носилася по готелю рудою блискавкою, зрідка озираючись на мене, який не встигав за нею.
Даринко, якщо справді хочеш на ту екскурсію їдь. Я думаю, Марійка ще замала такі далекі мандрівки, ще й спека Вона ж заплаче, почне вередувати і всю відпустку тобі зіпсує, ти ж знаєш!
А ти? Ти мені навіщо тоді, Юро? Я ж у відпустці з чоловіком! А в готелі за мною всі залицяються. Тобі байдуже?
Даринин голос підскочив до істеричних ноток, і Марійка ще дужче притислася до мене, заховавшись носом у мою шию.
Та невже! Я ревную страшенно! я посміхнувся краєм губ і гладив доню по голові. Хочеш, на яхті покатаємось? Або може дайвінг? Що забажаєш?
Я піраміди хочу! відрізала Дарина і відвернулася. Не хочете як хочете! Я сама поїду!
Дарина організувала черговий скандал так майстерно, що мені нічого не залишалось, як знизати плечима, коли вона побігла до басейну, миттєво забувши про мене й про дитину.
Я вже давно звик до такого Дариної ставлення. Наша сімя жила, як і багато інших з нашого оточення: він забезпечений, постійно зайнятий, вона молода, красива, звикла до уваги і любові.
Я й сам не зрозумів, як потрапив у «модну лігу» чоловіків. Я завжди був незграбний у стосунках з жінками, хіба якщо вони бізнес-партнерки чи колеги, тоді я був чемний, веселий, дотепний. Але варто було закохатися і мої руки не знали, куди подітись, язик заплітався, і я втрачав ґрунт під ногами.
Зрештою, я звик жити на самоті: праця, робочі зустрічі, відвідини мами в селі і все. Думав: видно, така доля залишитись холостяком.
Лише зрідка траплялись влаштовані мамою «зустрічі для здоровя», як вона жартувала. Від цього і не було великої радості, але хоч не так тоскно стало.
Та все змінилося, коли моя мама, Ірина Олександрівна, вирішила, що мені час одружуватись і заводити дітей.
Юро, дивилась я досхочу, як ти живеш. Сам ти не одружишся, оце я вже зрозуміла! Нам потрібна сваха!
Хто? я мало не вилив чай із малиновим варенням собі на новий піджак від такої новини.
Ось зіпсував річ, зітхнула мама, уважно подивилася на мене. Юро, ти кращий з чоловіків, що я знаю, але це ні тобі, ні мені щастя не додає. Ти стільки досяг, а щасливим не став! Я бачу! Ось дивишся на дітей нашої Марини (моя троюрідна сестра Марина), вона мати чудова, хоча безтолкова загалом. Її діти мені як рідні але ж я хочу й своїх онуків! Ой, та просто хочу, щоб ти потримав на руках власну дитину ось тоді й зрозумієш, що таке справжня радість. Все тут тимчасове, що? Хата стоїть, а потім завалиться, а живе вічно: бо там памʼять, почуття, життя…
Мамо, та розумію я, але до чого тут сваха?
До того, що сам ти жінку собі не знайдеш. Не образись, але я мушу сказати тобі це! Це мої недогледи: не навчила, як із жінками ладнати. Тож будемо шукати наречену професійно! Бери аркуш і пиши, якою вона має бути!
Того вечора я просто відповідав на мамині питання, а вона записувала. Сам не очікував, що з мене вилізе стільки прихованих бажань і страхiв. Прочитав ту анкету й подумав: таких не буває.
Побачимо! відрізала мама й забрала аркуш.
І наречену вона мені знайшла. Дарина була саме тією, кого я описав. Зовнішність у точності, а от душу я пізнавав уже в шлюбі.
Дуже швидко зрозумів, що наш союз то радше угода. Такі відносини трапляються частіше, ніж прийнято казати. Дарина вдома не сиділа і борщів не варила, вся увага тільки на себе. В просторому будинку, який я спеціально купив для родини, у нас навіть були окремі спальні так вона вирішила через мій нібито хропіння.
Народжувати вона не палахотіла, але визнала, що дитина частина «договору», попросила кілька років відтермінування.
Я ще молода, хочу побачити світ, ти ж мені це забезпечиш, любий?
Я погодився. Ми подорожували, виходили в люди, вже майже спокійно терпіли одне одного.
Поява Марійки на деякий час змінила наш побут на краще. Для мене кожний вечір став святом я поспішав додому побачити доню. Єдине, що турбувало Дарина не особливо прагнула бути матірю.
Не буду годувати грудьми! Ще потім під ніж лягати, щоб форму поправити? Шукай няню або давай суміш. Ти ж сам виріс на суміші за словами твоєї матері і чудово виглядаєш!
Ні моя мама, ні Даринина нічого не домоглися, тож Марійка тішилася пляшечкою, а я став шукати няню.
Я скоро виють буду! Сидіти цілодобово між стінами з вічно ревною дитиною дякую! Ти на роботі, а я все сама! Хоч вовком вий! скаржилася Дарина.
Дізнавшись, що я шукаю няню, Наталя Вікторівна, Даринина мама, категорично запропонувала свою допомогу.
Навіщо чужа людина в домі? Я ж можу бути бабусею для Марійки! Вашій мамі незручно через роботу то я.
Я зрадів, прийняв допомогу з вдячністю, але вперше серйозно посварився з дружиною.
Для чого тут мама?! Ось буде мене вчити жити ще!
Люблю тебе, але й дитину свою теж люблю! Дай їй хоч ще когось, крім мене!
Тут я не перебільшував. Дарина справді мало цікавилась донькою: все зводилося до гарної дитячої і красивих суконь, а сама Марійка із перших днів спала в моїй кімнаті поруч.
Я люблю свою дитину! Як умію і як можу! Дарина вперше майже розплакалася, та я не намагався її жаліти.
Мама хай залишається. Хочеш сама займатися дочкою скажеш, і поговоримо. А поки що буде так.
Дарина зрозуміла, що для неї це вигідно: Наталя охоче турбувалася про Марійку, і дівчинка боготворила її. До мами Марійка заходила на кілька хвилин й тікала назад до бабусі або мене.
Так і жили. Марійка росла, я водив її до балетної студії, а потім у приватний дитсадок. Перельоти, готелі дівчинка давно звикла бути поруч з тими, хто її не уникає.
Ця поїздка теж мала бути звичайною, поки Марійка не підхопила температуру і не стала нарікати на головний біль.
Ну все, відпустка під хвіст! Дарина ходила стурбована по номеру, поки я не викликав лікаря.
Ти взагалі думаєш?! У дитини ж температура!
Проста застуда, немає чого її морозивом готувати! Дарина образилась, ти батько року, от і розбирайся тепер!
Зачекай лікаря.
Навіть її здивував мій тон.
Огляд нічого серйозного не виявив.
Втома, дайте відпочинок, сказав лікар.
Та я після огляду твердо зібрав речі:
Ми летимо додому.
Чому, якщо лікар сказав, що все добре?!
Бо мені ні. У дитини пяти років не має боліти голова це ненормально. Без розмов, їдемо! Збирайся.
У київській клініці мої тривоги підтвердилися. Почалася зовсім інша історія нашого життя: багато лікарень, очікування, роздуми
Я залишив справи, цілодобово перебував біля доньки. Дарина теж була поруч, але медики швидко зрозуміли, що ця красива жінка, що мила усміхалася і витирала сльози, на ділі нічого про Марійку не знала. Всі запитання адресували мені.
Дарина не переймалася особливо вона бачила, що все можливе робиться, і просто нудьгувала від лікарень. Ледве трималася, коли дізналася, що я продаю нашу хату.
Юро! Тобі гривень бракує?
Так.
Як? Ти ж мав…
Мав. Лікування дитини дуже дороге. Операція за кордоном це великі гроші. Тому все йде в діло: будинок, бізнес що завгодно. Я все зроблю для здоровя доньки.
А я? Дарина вже знала, що буде далі.
А ти отримуєш свободу, про яку мріяла. Тобі залишу гроші, машину, квартиру. Але з однією умовою: ти хоч раз-два на тиждень зявляєшся до Марійки в лікарню, а коли ми поїдемо до клініки, ти їдеш із нами. Якою б ти не була ти її мати! І включ свою совість нарешті! Хоч вид зроби, що дитина тобі не байдужа!
Тоді я вибухнув уперше, не жаліючи ні себе, ні її. Я боявся скажено все, що якою я жив, зараз лежало в палаті через стіну. Розумів: нас із нею тримає купи тільки це руде диво.
Йди вмийся і не лякай Марійку! Ти все отримаєш, що хотіла, але зараз платиш своєю турботою. Зрозуміла? Тоді роби це! Не змушуй повторювати!
Щось змінилося тоді і в мені. Дарина, напевно, вперше побачила: зі мною не поспориш камінь.
Вона пішла в коридор, щоб привести себе до ладу. А я заходжу до палати Марійка підняла голову з подушки:
Тату
Наталя Вікторівна сиділа біля ліжка, мнучи в руках книжку. Вийшла зі мною в коридор.
Юро, дозволь мені залишитись поблизу
Ви що, Наталю Вікторівно? Що вам моє дозволення? Дякую вам! Без вас я, мабуть, не впорався б.
Мені так соромно, Юрко Це ж я винна: не навчила, не виховала Така вона мала бути слухняна, розумничка Тепер і свого рідного не впізнаю. Де я цю мить прогавила?.. Як не повторити з Марійкою тієї ж помилки?
Якби знати, де впадеш соломи б підстелили І я, зізнаюсь, пізно зрозумів все це. Хіба ж вона зовсім чужа Марійці? Адже ви добрий приклад
Підстеляти соломку наперед, Юрчику, Наталя витерла сльози й відновила зачіску. Досить нам з тобою сумувати! Нашій красуні зараз не можна хвилюватися. Я її вкладатиму спати, а ти збігай досвіжого морозива, може зʼїсть хоч трохи. І не рубай з плеча дай Дарині час. Я все одно не вірю, що
Через кілька місяців Марійку прооперували. Моя мама пішла з роботи, щоб супроводжувати нас. Пів року і ми повернулися у вже інше життя: Дарина залишилась у Європі.
Два роки реабілітації і тільки надія тримала нас з мамами разом: то палала, то вщухала. Покрита сивиною лікарка зняла окуляри й посміхнулася мені вперше:
Ви впорались.
Життя зупинилося, подумало, зітхнуло й рушило далі новим шляхом.
Дарина приїхала лише на пятнадцятий день народження Марійки така ж доглянута, красива, легенький поцілунок Наталії, коротке кивання мені, і одразу до гурту однокласників.
Доню…
Ті ж сині очі, як у мами, звелися на Дарину.
Мамо
Дарина заторопіла було пояснювати, але Марійка лише зупинила її жести:
Зупинись. Не час зараз. Після поговоримо.
Але я хотіла
Я знаю. Це почекає.
Марійко, прошу
Гаразд. За мною.
Вела її в батьків кабінет, відхилила важку штору, сіла на підвіконня:
Слухаю.
Ти так схожа на батька
Що, мамо, теж важка людина?
Я не це мала на увазі.
Я саме це. Усе від тата. А знаєш що? Той, кого ти вважала негідним, кого ображала і залишила, жодного разу не сказав про тебе поганого слова. Чуєш? Навіть жити з іншою не став, бо не хотів мене травмувати. Навіть не розлучився! А для мене завжди казав: у тебе є мама. Хоч насправді тебе не було. А ще, мамо, от що скажу…
Що? майже пошепки перепитала Дарина.
Ця важка людина навчила мене найголовнішого: прощати. Він завжди казав не тримай злого в душі. Не знаю, як у мене це вийде але я дочка свого тата. І все, за що берусь, доводжу до кінця. Не впевнена, що хочу пробачати тебе. Я тебе майже не памятаю, і не відчуваю потреби у твоїй присутності. У мене є тато. Є обидві бабусі. Все, що мусила дати мені мама, я давно вже маю. Я не відчуваю у тобі потреби, розумієш? Але заради тата я дам тобі шанс. Спробуй стати людиною, мамо.
А раніше ким я була?
Як хочеш хоч лялькою, хоч обкладинкою Жорстко? А як ти думала? Я чудово пам’ятаю, як засинала у лікарняній палаті але поруч була бабуся Наталя чи тато. Як мене обстригли під нуль і бабусі приносили смішні панамки. Як йшла до школи на рік пізніше за всіх. Бабусі вчили зі мною уроки, бо тато працював. Бабуся Наталя шила мені справжню пачку, хоч знала, що вже не станцюю на великій сцені. А бабуся Ірина привезла фарби, і ми малювали ночами. Оце моя картина, вона здобула перше місце на виставці. А тебе не було
Але ж я тут зараз
Для чого? Щоби бути поруч?
Так. Дарина не впевнено торкнулася скла.
А чого ж я не вірю тобі? задумливо сказала Марійка, водячи пальцем по вікну. Під вікном стояв я і дивився на неї. Вона кивнула мені й повернулась до матері. Не знаєш? Ось і я не знаю. Але думати про це зараз не хочу. Спробуй. Доведи, що я ще потребую тебе може, пробачу. А поки що Ласкаво просимо! Свято триває, торт через годину. Мені до гостей. Вибач.
Марійка легко зіскочила з підвіконня, розправила штору й на порозі обернулася.
Що, мамо, важка я людина?
Дарина мовчки дивилася доні вслід, боячись злякати ту слабку надію.
Оце добре! Значить, з татом схожа! Це круто! Дякую! Кращого компліменту ти мені не могла зробити. Мабуть, я вже готова подумати Побачимося!
Руде полумя кучерів мигнуло у дверях, Дарина підійшла до вікна й торкнулася того місця, де лишився відбиток Марійчиної руки.
Цей рік багато чому мене навчив. Більше, ніж усе життя до цього. Головна наука проста: великі стосунки тримаються на маленьких людях на дітях. Тільки їхнім щастям варто платити будь-яку ціну. І насправді важко не тоді, коли тебе вважають важким, а коли не наважуєшся стати для когось твердим і незламним каменем.
