Це дитина Ігоря
Ця історія сталась у Дніпрі, ще коли місто лише починало розквітати сучасними багатоповерхівками. У доглянутій квартирі на четвертому поверсі девятиповерхового будинку жила самотня жінка, ще молода пенсіонерка, яку звали Леся.
Її життя не обіцяло нічого надзвичайного чи екстраординарного. Все було спокійно: пенсія, робота, подруги, поїздки до онуків у Київ та допомога старенькій мамі, котра мешкала у сусідньому будинку.
Ось і того дня все було, як завжди.
Зранку Леся зателефонувала мамі, спитала про здоровя.
День як день. Вихідний. Після виходу на пенсію Леся працювала черговою в приватній медичній клініці змінювала добу через три, відповідала на дзвінки та записувала пацієнтів.
А сьогодні Що ж сьогодні? Традиційно: приготувати щось, відвідати маму щоденний обовязок. Якщо чесно, вже трохи набридле, але що поробиш.
Два двори пройти то не клопіт, приготувати також не складно. У мами ж і вчорашній борщ стоїть, і печиво лишилось. Та ось піднятися на пятий поверх без ліфта Ех!
Ще й мамині розмови засмучували ті вічні скарги на біль: тут коле, там тягне. Леся вже знала всі багатогодинні історії про болі напамять. Жодне лікування не годилось мама набралася мудрості від порад сусідок і телеведучої Олени Малишевої.
Лесині поради сприймались як слова невігласки, навіть не зважаючи на її сорокарічний досвід операційної медсестри.
Що ти там знаєш! Який скальпель подавати, а тут треба думати!
Словом, усе як завжди.
Ще й у крамницю треба забігти по дорозі до мами. Леся винесла сміття в передпокій, глянула в люстерко трішки підмалювала губи. Для жінки за шістдесят виглядала гарно: лише тонкі зморшки біля очей, кучеряве сиве волосся, милий овал обличчя, невеликі сережки.
Хліба житнього купити, та масла шматочок, міркувала вона, коли у двері задзвонили.
У будинку був домофон хто ж це? Може, сусідка тьотя Ганна, яку Леся зрідка кликала на чай.
З помадою в руці Леся відчинила двері.
На порозі стояла русокоса дівчина у смугастій футболці, довгій темній кофті й джинсах, з наплічником за плечима. В руках згорток у коричневій ковдрі.
Все те Леся згодом згадувала до деталей. А на мить побачила тільки обличчя дівчини та немовляти.
Погляд сконцентрований, стиснуті скули, швидко підійшла, простягла згорток і кинула коротко:
Це вам!
Леся взяла дитину автоматично, ледь не впустивши помаду. Подивилась Боже ж ти мій, це ж дитя!
А коли підвела очі, дівчина вже поспішала сходами вниз.
Леся схопилася слідком, не розуміючи навіщо їй дали чужого малюка?
Це дитина Ігоря, а мені навчатись треба торохтіли сходи під кроками.
Двері на першому поверсі стукнули і все.
Леся ще постояла на сходовому майданчику, чекаючи, що ось зараз дівчина повернеться. Дарма чекала. Зайшла у передпокій, глянула на сміттєвий пакет і чомусь подумала: Аби не забути, коли піду до мами.
В прихожій стояв і чужий пакет. Вона й не схаменулась, як він тут зявився.
Тільки згодом усвідомила на руках немовля. Що ж вона сказала? Дитина Ігоря?
Леся, несучи маля, сіла на диван у кімнаті. Так, дівчина таки промовила: Ігоря.
Якого ще Ігоря?
У Лесі був один син Орест. Давно переїхав із сімєю до Львова, двоє онуків, жінка Алла. Леся жила сама у Дніпрі чоловіка Тараса не стало вже пять років.
Нічого не зрозуміло…
Маля заворушилось. Леся розгорнула ковдрочку: батистовий костюмчик, крихітний носик, пустушка-жабка у роті. Не більш як місяць дівчатці…
Ну-ну, малесенька знову гладила дитину, маля задрімало на руках.
Треба подивитись у пакеті там дві маленькі пляшечки, суміш, памперси і сорочечки.
Ще жила надія, що ось-ось подзвонять, дівчина повернеться і вибачиться.
Але життя пливло далі: Леся закінчила макіяж, виглядала у вікно. Даремно.
За годину немовля почало канюкати. Що ж робити? Роздягати, годувати? Вона ж стороння людина. Леся знову й знову виглядала у вікно. Але мусила переодягти маля. Під костюмчиком ползунки й сорочечка.
Дівчинка.
Тільки тепер у Лесі наростав важкий тягар відповідальності. Тепер уже ясно: дитину підкинули їй на поріг!
Ігор… Ігор
А якщо
Син міг у молодості весело прожити, змінював подруг, допомагала йому й мати. Але давно вже сімянин поважний. Усі проблеми позаду виплатили кредит, купили авто, діти підросли…
Ой, не плач, маленька міняла памперс, годувала.
О, Господи! Невже мати залишила дитину?
Досі не вкладалося, але руки самі пригадали, як це робити. Поки дівчинка жевріла на руках, Леся походила з нею по кімнаті. Треба ж щось робити!
Орест!
Сьогодні кінець травня В серпні був у відрядженні в Ужгороді. Може
Леся рахувала місяці.
Хто його знає? Може
Ліва рука вже заніміла від тримання немовляти. Вона відвикла від малюків. Знала, що правильно: треба телефонувати на 102. Але сумніви тиснули.
А якщо це таки донька Ореста? Схоже обличчя на їхню Дарцю.
Що буде тоді? Скандал, Алла не пробачить. Діти?
Ох, страшно думати!
На-ко, дитино, тримай пляшечку Умнічка
Дівчинка смоктала пляшечку, ледь заплющивши очі. Леся розчулилась. Їй навіть сподобалось.
Коли дівчинка заснула, акуратно, не розбудивши, поклала її в ліжечко, а сама на кухню, набрала номер сина. Недоступний.
Ось тобі маєш…
Леся вирішила не поспішати. Нехай поки так. Може, дівчина передумає і повернеться. З вигляду не якась бездомна, скоріше студентка.
Мамі не казати, щоб не слухати нескінченних нарікань і страхіть.
Зателефонувала старшому онуку Ярославу, дізналась: тато поїхав на прокладку труб під Знамянку, де звязок геть слабий, але ввечері телефонує, у нього все добре.
Ох, Ярославчику, могли б інколи і мені казати! пробурчала Леся.
Зателефонувала невістці Аллі. Попросила, щоб Орест зателефонував їй, як повернеться.
Щось сталось? Може, щось передати? занепокоїлась Алла.
Ні, просто дуже чекаю дзвінка. Будь ласка, Алло…
Алла пообіцяла.
Мам, вивихнула ногу, не прийду сьогодні, збрехала Лесина мама у слухавку, Але борщика у тебе вдосталь, хліба вистачить…
Мама хвилювалась і ще декілька разів подзвонила.
Після цього Леся перевдягнулась у хатню сукню, сіла біля немовлятка і почала міркувати…
Ні, час віднести дитину до поліції. Але
По-перше, боялась за сина. А раптом його дитина? Брехав дівчині, назвався іншим іменем. По-друге, не хотіла йти у поліцію, пояснювати. По-третє, щось не давало спокою, коли згадувала погляд дівчини суміш розпачу та рішучості.
Треба порадитись із кимось з подругою.
Маринко, ти зараз здивуєшся. Мені підкинули дитину…
Марина не панікувала, швидко почала аналізувати ситуацію, пообіцяла ввечері зайти.
Без галасу, Леся, спочатку розберемось. Головне, не наробити дурниць.
Думаєш, не дзвонити у поліцію?
Почекай, треба знайти Ігоря.
О Боже, Маринко, якого Ігоря?
Може, когось у будинку так звати?
В нашому? Та я звідки знаю, дідів повно! Думаєш, вона переплутала підїзд чи поверх?
Може. А може, і твій Орест нашалив. Подзвони йому.
Леся цілий день тішилась хлопотами з немовлям: прочитала у мережі, як годувати, купала, помасажувала, поспівала колискової.
Як нога, мамо? Завтра не прийдеш? дзвонила мати.
Леся обіцяла бути завтра.
Марина приїхала після роботи, дослідила дитячий пакет і попрямувала по сусідах, питаючи про Ігоря.
Є! гучно грюкнула дверима.
Тихіше! сполошилась Леся, Малеча ж спить.
Маленькі спокійно прокидаються. А я дізналась на шостому поверсі, у нашому підїзді, справді живе Ігор, віком саме як треба.
Переплутала поверх просто! Ходім!
Куди?
Як куди? Дізнаємось.
А якщо відмовиться?
Притиснемо!
Наважились взяли дитину, піднялись сходами.
Хто там? гукнув старий голос.
Нам би Ігоря, відказала Марина.
Відчинила згорблена бабуся:
Ігоре, знову до тебе!
На порозі зявився кремезний чоловік, молодий, із борідкою.
Добрий вечір, ви щодо телефону?
До телефону? Ні, у нас інша справа. Я Леся з четвертого поверху. Сьогодні до мене принесли дівчинку і сказали, що це дитина Ігоря. Дівчина переплутала квартири.
Я тут ні до чого, хлопець розгубився.
То у вас дітей немає?
Я у відрядженнях цілий рік. Ніяких звязків. Може, хтось жартує махнув рукою.
Жінки вибачились, з дитиною пішли.
Такий собі компютерник, працює здому, всміхнулась Марина дорогою. Справу не роздмухуємо?
Ні, і так вже погано.
Ввечері дзвінка від сина не дочекалась. Телефонувала до Алли у неї турбот хоч відбавляй: то басейн у внучки, то форма для старшого.
Завтра ж зателефоную в поліцію! думала Леся.
Але вночі, коли раз по раз сплескувалось немовля, все відкладала. Що буде з цією дитиною в лікарні? Хто її догляне?
Вранці розбудив дзвінок матері:
Як нога? Прийдеш?
Прийду…
Купи груш тільки не такі, як минулого разу!
Леся зробила з шарфа слінг, переодягла крихітку й весело пошкандибала в магазин.
У мами здивування.
Це хто?
Не хто, а що. Беру доньку сусідки, їм у перукарню терміново, я згодилась посидіти.
А нога?
Вже пройшла.
Все розважались із дитиною, навіть мама забулася про свої болячки.
Як її звати?
Не питала, на годину лиш взяла.
Так як же малу без імені брати? сміялась мама, качаючи головою.
Леся йшла додому, у думках перебираючи імена, бо їй дуже хотілось знати, яке вибрала мама.
Раптом повідомлення: Абонент у мережі.
Леся, ще з дитям на руках, дзвонить синові.
Ти щось плутаєш, мамо… Я ж одружений, зніченим голосом каже Орест.
Але ж дитину саме мені залишили! Я подумала Може, це ти
Мам, я Орест! Дзвони в поліцію, це помилка!
Зараз, тільки малу погодую…
Мамо! У поліцію негайно!
Але Леся не поспішила. Занадто захопилась доглядом.
Після всіх процедур зібралась подзвонити подрузі, але
Вже мала змиритись: доведеться віддати дитину в лікарню. А там, хто знає? У своїх спогадах про лікувальні заклади Леся переконалась краще ніхто не догляне, як удома.
Та чергування ж завтра! Та й утримувати нелегально чужу дитину то велика відповідальність.
Тут син мав рацію.
Тільки лягла подрімати поряд із малям і її розбудив наполегливий дзвінок у двері.
У дверях стояла схвильована дівчина, у майці й шортах попри прохолоду, переляк в очах.
Де вона? Ви здали її? Чому нічого не сказали?
Що не сказала?
Що це не Ви її бабуся. Я переплутала квартиру.
Мабуть, бо Ви одразу зникли.
Але ви знаєте, де маля? Ви знаєте?
А вона тут…
Дівчина з надією зазирнула в спальню, побачивши доньку впала навколішки і розридалася. Леся допомагала оговтатись і водичкою, і теплим чаєм, і навіть шоколадом.
Їж, трохи підсилення треба, а то зараз впадеш
Поступово все виплакала і розповіла.
Звали дівчину Ганнуся, а донька Оленка. Банальна жіноча біда: студентка-медичка з Волині, в Дніпрі ожили літні почуття, був хлопець Ігор з місцевого університету, квартиру в двадцять першій квартирі відвідала раз. Обирався одружитись, багато обіцяв. Та після Нового року Ігор безслідно зник його, кажуть, перевели в Харків.
Ганну вдома не прийняли, з ганьбою вигнали. Справилась, як могла: жила по гуртожитках, де подружки підсобляли, а дитя доглядала. Врешті скінчилися гроші, друзі втомились.
Залишилось одне відшукати Ігоря. Але замість його справжньої мами на фото вона побачила Лесю.
Переплутала будинки… Повернулася в чім була, щойно зрозуміла, що дитина не у тієї матері.
Я від переживань ледь з розуму не зійшла, всю ніч шукала Груди болять Більше не віддам ридала Ганна, ховаючи обличчя.
Кажуть у нас: найбільша дурість створити шедевр і кинути його. Я дивилась на малу й думала: яка ж мати знайде в собі сили покинути такого янголятка? говорила Леся.
Я забула: обличчя мами Ігоря наче Ваше. Ой, що ж я наробила! Ганна знову розридалася.
То що далі? Несеш дівчинку до їхньої квартири?
Ні… Вже досить. У гуртожиток повернусь. Хіба тітка вижене. Поки з Елею справляюсь.
Тоді залишайся у мене хоча б поки іспити складеш. У мене кімната є. Мій син все питає, чи не знайду квартирантку.
У мене ж нема грошей. Я краще до тітки сумно сказала Ганна.
Побачимо. Сьогодні відпочинеш, і все стане на свої місця.
Ганнуся заснула разом із дочкою. Леся зателефонувала Марині:
Ні, не Ореста Дзвонив він. І не сусіда Я залишу дівчину з дитиною в себе. І слава Богу, що не звернулася до поліції.
***
Молоко у Ганнусі не пропало, сесію склала, як відмінниця. Тепер до Лесиної мами частіше бігала Ганна, допомагала тій.
Вона ж дипломована ще, ось і молодець! задоволено казала мама.
Після сесії Ганна вийшла на роботу медсестрою (старі Лесині знайомства допомогли). І навіть бабусі-сусідці робила уколи.
Восени Ганна навіть переїхала з донькою на два поверхи вище лікувати стареньку, та й власне розчарування в ілюзіях перезаписувати новим, впевненим почерком.
***
Так наші долі переплітаються там, де не чекаєш. І добре, що у світі є місце людяності, теплу і надії.
