Сину Галини місяць тому вдруге одружився і привіз до мами цю гарну тринадцятирічну дівчинку Даринку доньку своєї нової дружини до нової бабусі. Привіз на цілий тиждень.
Перед відїздом мама Даринки схилилась до свекрухи й сказала їй пошепки:
Майте на увазі, Даринка вперше в селі. Та й характер у неї, знаєте, не з легких. Самі бачите такий вік. Тож будьте з нею суворішою, добре? Якщо що дзвоніть, приїду й заберу.
Це як це якщо що? розгубилася Галина.
Нова невістка лише лагідно усміхнулась, чмокнула свекруху в щоку, стрибнула в машину до чоловіка і вони поїхали.
Даринко, сходи по воду, тут же попросила Галина дівчинку і простягнула їй порожнє відро.
Куди йти? здивувалась та.
До колонки.
А що таке та колонка?
Колонка це така залізна штука з ручкою біля воріт, недалеко. Підставляєш під неї відро, натискаєш, вода набирається й несеш додому.
Бабусю Гале, ви що таке кажете? Даринка здивовано витріщилась на Галину. Воду ж зазвичай з крана на кухні набирають. У вас же є кран?
Та кран є, усміхнулась Галина, але води в ньому вже тиждень як нема.
Чому?
А тому що воду на нашій вулиці дядько Степан-сантехнік перекрив. Каже, що треба замінити якийсь вентиль. Доки не полагодить, доведеться нам на колонку бігати.
Ні Даринка важко поставила відро. Я цього робити не буду. Якщо є кран, значить з нього має текти вода.
Добре, знизала плечима бабуся. Тоді вмиватись будеш поки тут. Вона підвела її до величезної бочки під дахом, де збиралась дощова вода. Зачерпнеш жменею й вмийся.
Бабусю, ви серйозно? дівчинка ще дужче здивувалась. У цій бочці аж кишать хробаки!
То мотиль, личинки комарів, пояснила Галина. Вони не кусаються.
А зуби чистити? зморщилась та. Воду теж звідси брати?
Ну а звідки ж? У рукомийнику ж сухо.
Ладно, вже піду буркнула дівчинка, знову взяла відро і неохоче рушила до хвіртки.
Повернулась вона хвилин за пятнадцять, вся мокра й втомлена, а у відрі води ледь три літри.
Де ж ти так довго пропадала? запитала бабуся.
Я не знала, як її ввімкнути Добре, дядько якийсь ішов, допоміг.
От молодець. Галина вилила воду в рукомийник і знову подає відро: Ну що, Даринку, вмиватись води вистачить. Тепер треба набрати води на вечерю.
Що, ще й на це вода потрібна? перелякано злякалась дівчинка.
А як же! Можу з бочки налити, якщо хочеш, знизала плечима Галина.
Не треба! злякано крикнула та, хапає відро і бігом назад до колонки.
Ото ж бігала вона туди-пять разів. А Галина тим часом готувала їсти.
Бабусю, а чого водопровід не ремонтують? запитала Даринка, зовсім утомлена. У нас в Києві якщо щось зламалося подзвонив, і за годину вже з крану вода тече.
А тут не подзвониш. Треба до сусідньої вулиці йти, у 58-й дім, комусь сказати. Але ж у них вода є, тому Степан не поспішає.
А ти чого до нього не підеш і не влаштуєш скандал?
Та я ходила вже сто разів, махнула бабуся. А він то на полі, то на фермі, то ще десь. Каже: завтра зроблю і досі йде те завтра. Він у нас один сантехнік на все село.
Хм задумалась Даринка, а який будинок, кажете?
Пятдесят восьмий.
А де це?
Он у тому боці, кивнула Галина. Та що ти там задумала?
Я сама зараз до цього вашого Степана дійду!
Даринка так скочила за хвіртку, що бабуся й моргнути не встигла. Пропала Галина прочекала, не витримала й сама пішла до хати Степана.
Дівчинка моя була у вас? питає у дружини Степана.
Та це твоя розбишачка тут мені розказує, підозріло подивилась Наталя.
Чого це розбишачка?
Та бо уяви! Зайшла, почала вимагати Степана, як ніби їй весь світ винен. Потім почала соромити мене: мо, Степан думає тільки за себе! О, а мій Степан по всьому району літає, як божевільний сантехнік! Я вже хапаю віник, як з печі, так і замахнулась. А вона вперлася й каже: якщо Степан не дасть воду сьогодні, вона нам сарай спалить! Уявляєш?
Ой лишенько! хапається за серце Галина, не вже Даринка так сказала?
Даринка? скривилась Наталя. Не дай Боже такої Даринки нікому
А де ж вона зараз?
Звідки я знаю? Побігла, мабуть, шукати Степана.
А він де?
На полі, а де ж ще у жнива техніку ремонтує, а тут мене малеча лякає.
Йой! скрикнула Галина і слідом підняла галас кинулась у поле, там де комбайни гудуть.
Та не встигла добігти бачить, їде трактор, на ньому Степан, а поряд з ним сердита Даринка.
Угледівши Галину, Степан натиснув на гальма.
Твоя? перекрикуючи гуркіт, гукає, показуючи на дівчинку.
Галина киває головою й перелякано вигукує:
Куди ти її везеш, Степане? До дільничного, чи що? Вона неповнолітня! Арештовувати не можна!
Та якого ще дільничного? засміявся Степан. Їду вам вентиль міняти! А ця твоя коза, хитро підморгнув, під колеса комбайнів хоче кинутись! Каже як не зробиш воду, почне всім шини проколювати цвяхами. Та дурненька, як комбайну шини проколеш? Ех, могли б нам у село такого моторного молодняка ще! Швидко справи би рушили! Ну що, отамане, звертається до Даринки, покермувати трактором хочеш?
Хочу! вигукує щасливо Даринка.
Ну, сідай, бійся Бога! На моє місце, бери кермо, їдемо ваш водогін ремонтувати, але ти мені ключі подаватимеш!
Добре! радісно ухопилась за баранку.
Батьки Даринки забрали її з села аж через двадцять днів, рівно тридцятого серпня. І то насилу, бо вже за два дні до школи. А то б вона там ще залишилась восени ж у селі роботи не перелічити!
