Слава Тобі, Господи! Дочекалася! дихаючи важко, але зі справжнім щастям в очах, тихо раділа бабуся. Її сухі руки лагідно торкалися щік онука і повільно опустилися на ковдру.
Бабусю, відпочинь, будь ласка, просив Юрко. Завтра увесь день попереду, наговоримося досхочу.
Ні, Юрчику, з сумною, але лагідною усмішкою сказала бабуся. Я одне лише в Господа молила дочекатися тебе. Мені більш нічого й не треба: побачила, обійняла. Зараз трішки спочину і поговоримо. Вона стомлено заплющила очі. Ганно, накрій хлопцю щось смачненьке все ж із дороги.
Юрині батьки давно зійшли з життєвого шляху, залишивши його у руках бабусі. Віддавши останнє через свою залежність, загубили все: спочатку техніку, потім меблі, одяг, зрештою й квартиру. А врешті й себе самих. Саме бабуся врятувала онука, вивела світлою стежкою, вивчила у школі, настояла, щоб він здобув водійські права і вмовила йти до війська. І ось сьогодні Юра повернувся. Вона й мріяти не могла про іншу зустріч, але вибору не було.
Поки Ганна, бабусина сусідка та подруга, годувала Юрка на кухні, стара принишкла, перебираючи в памяті потрібні слова, такі, щоб зачепити розум і серце онука. Кішечка Мурка вузликом згорнулася біля неї, не відходячи від господині ці останні дні, відчуваючи біду.
Юро, йди-но сюди, покликала бабуся. Коли він сів поруч, тихо промовила: Хотіла я побавити твоїх дітей, Юро, та, мабуть, не судилось. Один ти в мене. Тяжко одному. Коли зустрінеш хорошу дівчину міцно тримайся за неї, обирай на все життя, на нелегке життя. Бо життя легким не буде ніколи не було і не буде. Лінь і пиятиство це біда. Стережись особливо випивки від неї більше всього горя, сину. Один загине у цьому, а нещасними стануть усі рідні. Доріг у житті багато, Юро, обери правильну…
Бабуся взяла паузу, аби віддихатися, може, пригадала Юриних батьків. Потім стрималася і продовжила:
Квартиру оформила на тебе буде куди дружину привести. На похорон грошей залишила, Ганна покаже. Решту на картку перевела на перший час тобі вистачить. Мурку бережи, не залишай без нагляду. Кішка добра, розумна. Сам же знаєш ще кошеням з вулиці приносив Ну, наче й все. Йди відпочинь, я теж спробую
Вранці бабуся не прокинулась
Юра влаштувався працювати монтером інтернет-мережі у Львові за порадою товаришів. Бригада з шести хлопців прокладала оптоволокно, підключала нових людей. Він дуже втомлювався за день, але пристойна зарплата й відчуття корисної справи робили свою справу.
Дома на Юру чекала Мурка сіра кицька, яку він підібрав на вулиці років вісім тому. Після смерті бабусі Мурка занепала, їсти не хотіла й цілі дні сиділа в улюбленому бабусиному кріслі, мов чекаючи, коли господиня зайде у двері. Але бабуся не приходила.
Юра намагався підбадьорити Мурку, розповідав їй вечорами, яким був його день, смішив, годував чимось смачним. Лише через місяць вона вперше відгукнулася.
У той день Юра отримав першу зарплату в 18 000 гривень. Друзі зажадали проставитися українська неписана традиція, не виконати яку було б вважається не по-людськи. Юра запросив усіх в затишне львівське кафе, добре пригостив і себе теж не обділив. Додому повернувся пізно, прикметно весело. На порозі його зустріла Мурка. Йому стало ніяково дивитись у її великі, все-все розуміючі зелені очі. Він відводив погляд, але кішка наполегливо зустрічала його погляд. Зрештою, зрозумівши стан Юри, Мурка викрикнула сумно і заховалась під диван.
Мурко, виправдовувався Юра, не міг ж я друзям відмовити. Вони ж мене і на роботу влаштували, та й люди мої Чомусь здавалось, що він виправдовується не перед кішкою, а перед бабусею.
Наступного вечора Мурка знову зустріла його біля дверей і, побачивши, що з господарем усе гаразд, радісно почала мурчати, обвиваючи Юрину ногу хвостом. Смачно поїла, цілісінький вечір супроводжувала у всіх кімнатах, а спати вляглася зовсім поруч, притулившись до плеча.
Все ти розумієш, лагідно шепотів Юра, гладячи Мурку. Але не хвилюйся, я вже дорослий, маю відповідати за власні вчинки. Втрачають відповідальність лише ті, хто пристрастивсь до чарки. Я цього боюсь, Мурко, це у мене в роду От тільки роботу, мабуть, зміню, бо там випивка регулярна річ. У нас така компанія завжди знайдеться причина: хтось втомився, комусь грітися треба, свята, навіть день склянки відзначають! Особливо у пятницю. Я відмовляюся, скільки можу, але вже косо поглядають. Потрібно шукати інше. З дитинства хотів бути водієм-далекобійником, але моїх категорій замало Автопоїзд це не легківка, хто довірить?
Знову настала пятниця. Весь колектив зібрався у кафе. Дівчина-офіціантка, молода і симпатична, обслуговувала їхній стіл. Розігріті хлопці не раз запрошували її до компанії, а бригадир вхопив її за руку та міцно потягнув до себе. Перелякана дівчина виривалась, але марно.
Відпусти її, твердо, вперше підвищивши голос на начальника, сказав Юра. Всі притихли. Бригадир, здивований, ослабив хват і офіціантка змогла відійти, але не залишила залу, стурбовано поглядаючи на Юру.
Конфлікту не дав спалахнути господар кафе кремезний чоловік у білому кухарському одязі. Побачивши його, хлопці швидко вийшли, кидаючи похмурі погляди на Юру.
Не поспішай, парень, зупинив Юру господар, Хай ті охолонуть на дворі. Він лагідно посміхнувся: Ти ж не пєш, бачив, що тобі з ними робити?
Друзі, бригада, разом працюємо, разом відпочиваємо, знизав плечима Юра.
Кинь, добродушно пробурмотів хазяїн на імя Михайло. Який це відпочинок? Та ще з такими друзяками Юлю, доню, зготуй нам чаю. І мені, і хлопцю, звернувся він до офіціантки.
Донька? не стримав здивування Юра.
Так, моя помічниця після навчання. Вони сиділи за тим самим столом і смакували духмяним чаєм з порцелянового заварника.
Послухай, хлопче, після сьогоднішнього тобі там роботи не буде, або, того гірше, підтягнуть до алкоголю. Є спеціальність?
Права маю, служив рік за кермом, мріяв на далекобій, та ніхто ж не посадить за серйозну машину!
Одразу не посадять, погодився Михайло. Давай так: поки що підеш до мене на “Газель”, потрібні рейси по Західній Україні. Допоможеш мені, а далі і на більшу вантажівку, тільки категорію потрібно буде здати.
Домовились! щиро усміхнувся Юра. Дядько Михайло дедалі більше йому подобався великий, спокійний, дуже добрий. До того ж тато Юлі! І це викликало особливу повагу. Вловивши Юрині захоплені погляди на доньку, Михайло невимушено провів:
Дякую, Юлю, повертайся додому, Юра тебе проведе. А обличчя у молодих моментально зашарілись.
***
Минуло пять років. Юрій вів вантажівку зимовою трасою у бік Тернополя. До міста, де на нього чекали дружина Юля, донечка Марічка і вже поважна Мурка, залишалось три десятки кілометрів. Раптом помітив на узбіччі чоловіка у кросівках, куртці не по сезону.
“Змерзне тут сам,” подумав Юра й пригальмував.
Бригадир? здивовано розглянув його крізь бокове скло.
Той глянув затуманеним поглядом:
А, ти Колишній бригадир, вже немає тієї бригади. Інші хлопці на наші місця прийшли. Залишилось пів команди: один замерз по пянці, другий втопився, ще один отруївся якоюсь гидотою. Решта на підробітках кується. Він витягнув з-під куртки пляшку з підозрілою рідиною, відхлебнув, повів плечима. Прорвемось
Юра висадив його біля центру міста, з жалем глянув йому вслід. Сумно пригадалась колишня бравурна впевненість
Підійшовши до свого підїзду, Юра поглянув на вікна на кухні світло, Юля ще не спить, чекає. Можливо, Ганна зайшла побавитись із Марічкою. Хоч донька й уже спить у дитячому ліжечку під старою бабусиною світлиною. Марічка полюбляє розповідати прабабусі свої історії і бути впевненою, що її слухають. В бабусиних очах залишилась доброта, а усмішка мяка і розуміюча. А ось і Мурка виглядає у нічну темряву, сидячи на вікні. Побачила побігла до дверей.
Я не сам, бабусю, шепоче Юра, усміхаючись у ніч до своїх вікон. Всі вдома, всі разом, і ти з нами. Це моя дорога.
Бо в кожного своя стежка в житті, і справжнє щастя приходить тоді, коли поруч найдорожчі, навіть якщо їхні обійми вже тільки в памяті.
