Важка людина
Боже, Юрію! Яка ж ти важка людина! З тобою неймовірно складно! Чому не можна зробити так, як я прошу, а?
Молода жінка, що докоряла чоловіку, була надзвичайно вродлива. Та ні розкішна! Довгі ноги, темно-сині очі й фігура таких досконалих пропорцій, що чоловіки ламали собі шиї, варто було їй зявитися на алеї парку біля київського готелю.
А ось чоловік її вирізнявся негарною зовнішністю. Майже на голову нижчий за жінку, схожий на невеличку діжку. Довгі руки, короткі ноги й лисіюча голова. Єдине, що в ньому зачаровувало, це очі: живі, проникливі, ніби бачили душу наскрізь. Тому їхня пара виглядала дивною. Примхлива красуня і той, хто розумів її, як ніхто
Вони нагадували Гефеста та Афродиту, з тією тільки різницею, що чоловік замість молота майже завжди носив на руках доньку.
Дівчинка була так схожа на тата, що ніколи навіть думки не зявилося б засумніватися в її батьківстві. Від матері їй дісталися лише колір очей і розкішна мідяна копиця кучерявого волосся. Завитки були такі неслухняні, що мама й не намагалася протистояти їм, тому дівчинці, років пяти, залишалося носитися коридорами готелю рудою блискавкою, лише час від часу озираючись на батька.
Христина, якщо тобі дійсно хочеться на цю екскурсію їдь. Я думаю, що Катрусю ще зарано туди брати. Далеко, спека, вона буде вередувати й зіпсує тобі відпочинок. Ти ж знаєш, тихо, але впевнено промовив Юрко.
А на що ж мені чоловік, га? Я сюди їхала не сама! Мене весь час по готелю проводжають, а ти й оком не моргнеш, тебе хіба щось турбує? Тобі байдуже?!
Голос Христини сповзав до істерики, і Катруся міцніше обійняла батька за шию.
Любонько, я страшенно тебе люблю і ревную! Юрко змусив себе посміхнутися й погладив доньку. Давай щось інше придумаємо? Можемо покататися на катері чи пірнути з аквалангом. Чого б тобі хотілося?
Я хочу піраміди! випалила Христина і відвернулася. Не хочете як собі знаєте! Поїду сама!
Вона розіграла скандал по-акторськи, а Юрій розвів руками, коли жінка подалася до басейну, залишивши дитину з чоловіком. Втім, такий стиль поведінки Христини його вже мало дивував. Жили вони, як і більшість заможніх пар із Печерська: він забезпечений, увесь у роботі; вона красива і дозволяє любити себе.
Як це сталося, що він потрапив у когорту «модних» чоловіків, Юрко й сам не знав. Жінки завжди давалися йому важко. І справа не в зовнішності це було щось інше. Юрко не вмів спілкуватися з жінками, якщо це були не колеги по проекту. Там він був галантний, дотепний. Але варто було закохатися і Юрко втрачав дар мови, не розумів, що сказати, як привернути увагу обраниці. Йому було так боляче та незручно, що він махнув на все рукою й занурився у роботу, зрідка навідуючи маму, яка жила у Ворзелі. Думав, мабуть, так йому судилося бути зостатися на самоті.
Єдиною втіхою були короткі зустрічі «за здоровям», як казала його мама.
І все було б так самим, якби Інна Павлівна, його мати, не вирішила: вже час синові знайти дружину та стати батьком.
Юрчику, досить уже милуватися тобою з боку! Сам ти не одружишся, нам потрібна сваха!
Хто?! Юрко, умиваючись чаєм з маминим малиновим варенням під Бердичевом, ледь не захлинувся.
Перемазав піджак, задумливо зазначила Інна Павлівна, оглядаючи сина. Ти класний чоловік! Розумний, вихований, успішний. Але кому від цього тепло, окрім мене? Нікому! А це неправильно! Ти досяг такого, про що інші у твої роки лише мріють, але ти ж нещасливий. Я це бачу! Ти закохано дивишся на дітей двоюрідної сестри Марини. Моя племінниця господарювання не знає, але мама з неї вийшла зразкова. Я її дітей як рідних люблю, але мрію тримати на руках своїх онуків. Щоб ти відчув справжнє щастя. А те все тлін: стоїть цей дім, потім впаде. Лише живе це головне: розум, почуття, память, емоції. Це і є життя, хлопчику! Розумієш мене?
Розумію, мамо. Але до чого тут сваха?
Бо сам собі ти нікого не знайдеш! Не вмієш! Даруй, але мушу так сказати: ти не знаєшся на жінках. Це мій недолік, пробач. Треба виправляти! Ось бери аркуш і пиши.
Що писати?
Описуй, яку хочеш поруч з собою.
Мамо, це смішно!
Нічого смішного! Давай, я запишу. Якого кольору очі?
Того вечора вони сиділи допізна. Юрко просто відповідав на мамині питання, думаючи, що вона вже майже детектив. Врешті вийшов портрет жінки, про яку він і собі боявся зізнатись.
Таких не існує.
Побачимо! відрізала Інна Павлівна, ховаючи запис.
Наречену вона йому таки знайшла. Христина була саме така, яку він описав. Усе зовнішнє збігалося, але щодо душі довелося зясовувати вже у шлюбі.
Юрко швидко зрозумів, що їхній союз формальність. Згодом виявилося, так мешкає чимало подружніх пар їхнього кола. Христина варити борщі не збиралася, була зосереджена лише на собі. У просторому будинку під Києвом подружжя жило в окремих спальнях Христина заявила, під його хропіння спати неможливо. Чи справді він хропів? Юрко не знав і яка різниця? Для тієї, яка стала ВСІМ, зробив би все.
Христина й народжувати не хотіла, однак, усвідомлюючи, що дитина пункт угоди, попросила відстрочку.
Я ще молода, хочу побачити світ. Ти ж організуєш це, сонечко?
Юрко погодився. Вони подорожували, бачилися з друзями, і вже ледь терпіли одне одного.
Поява Каті на світ на певний час помякшила стосунки. Юрко нарешті поспішав із роботи додому до доньки. Єдине, що давило, Христина виявилася матірю посередньою.
Кормити не буду! Щоб потім форму грудей виправляти? Шукай няню або суміш. Купа дітей так виросла і нічого. От і ти так, як твоя Інна Павлівна казала. І нічого, виріс гарний.
Ні Юрко, ні теща, Наталія, вмовити жінку не змогли. Катрусю годували з пляшечки, а Юрко шукав няню.
Я тут збожеволію! Сидіти удома з дитиною дурниці. Ти на роботі, люди навкруги, я одна! Ще трохи і в мене депресія!
Дізнавшись, що Юрко шукає няню, Наталія обурилась:
Навіщо? Я можу бути бабусею для єдиної внучки! Навіщо чужа людина вдома?
Юрко радо погодився. Але це стало приводом для першої серйозної сварки з Христиною.
Навіщо твоя мати мені потрібна? Буде мене вчити жити? Я ж думала, ти допомогти схочеш. Чому з тобою все так важко? Ти мене не любиш?!
Люблю! Але й дитину теж люблю. Ти до Катрусі майже не підходиш. Тож хоч одна людина окрім мене, яка її любитиме, потрібна!
Це було чистою правдою. Христина мало цікавилась дочкою. Вся турбота зводилася до ідеального вигляду дитячої і кращих іграшок. Катя з самого початку спала в кімнаті батька там стояло її ліжечко, комод і коробка іграшок.
Я люблю свою дитину! Як можу! Христина вперше після весілля гірко розплакалась, але Юрко лиш стиснув губи.
Мати залишається. Вирішиш сама займатися Катею обговоримо. А поки так, як я сказав.
Христина вирішила, що кращий кепський мир, ніж добра сварка, і рада свободі. Наталія переїхала у дім зятя, і Катя знайшла другу всесвіт після батька.
Катя зростала. Її віддали в балетну студію, потім у приватний садок, куди її возила бабуся. Дівчинка обїздила з родиною пів світу, бо знала поруч завжди той, кому вона не завадить.
Поїздка ця від початку нічим не вирізнялась, доки Катя не захворіла, поскаржившись на головний біль.
Ото вже! Весь відпочинок зруйнований! металася Христина, чекаючи лікаря.
Про що ти думаєш?! У тебе дитина хвора!
Звичайна застуда! Не треба було годувати її морозивом! Я казала! Ось і домучилися! Ось що тепер?!
Чекаємо лікаря, Юрко вже не стримував роздратування.
Христина замовкла. Лікар побачив перевтому, призначив спокій.
Як лише він пішов, Юрко твердо промовив:
Збираємося додому.
Чому? Лікар сказав нічого серйозного!
Його висновок ще не істина. Я не впізнаю Катю. Це ненормально. Вона вже може пояснити, що відчуває. Все, летимо! Без дискусій!
Обстеження у столичній клініці підтвердило: Юрко мав рацію. Життя спіткнулось і застигло.
Одна лікарня, друга, третя Каті не гіршало, але й краще не ставало. Юрко полишив справи, був біля доньки цілодобово. Христина теж сиділа, але лікарі швидко зрозуміли ця чарівна жінка лише декорація. Вона нічого не знала про дитину. Всі питання до Юрія.
Сумна правда: Христина не переймалась. Вона бачила: лікарі роблять усе. Їй не вистачало волі, життя, не виносила запах лікарень, хоч клініки були найкращі, які можна було знайти за родинні гроші.
Її терпіння урвалося, коли дізналася, що чоловік продає дім.
Навіщо, Юро?! Вже гривень не вистачає?!
Так.
Як так?! У тебе ж…
Було багато грошей. Через це ти й жила зі мною? Було, так. Тепер усе йде на лікування. Каті потрібна операція. В Україні не беруться значить, шукатиму клініку за кордоном. А це кошти. Дуже великі! Тепер дім, бізнес, усе. Головне щоб моя дитина вижила!
А я? Я ж теж маю значення! Христина плакала, розуміючи, що буде далі.
Я бачу ти тут страждаєш. Тому даю тобі свободу. Я залишу тобі кошти, автівку, квартиру в Києві. Живи, як хочеш. Але зявляйся хоча б раз на тиждень біля Каті. А коли будемо їхати за кордон ти поїдеш із нами. Яка б ти не була ти її мама, Каті потрібна мати! Хоч трохи співчуття прояви! Зроби вигляд, що вона тобі не байдужа!
Вперше Юрко вибухнув. Йому було страшно. До паніки, до спітнілих долонь і клекоту жаху. Все, що було сенсом його життя, зараз ховалося у палаті, за дверима якої вони сварилися. Там клубочком, із ведмедиком, витянутою рукою з голкою крапельниці. Й він знав: єдине, що залишило його з цією жінкою це дитина.
Досить! Приведи себе до ладу й не лякай Катю! Вона має бути спокійна, зрозуміла? Ти все отримаєш, але відпрацьовуй тепер! Ясно? Дій, Христина! Не змушуй повторювати.
Щось змінилося в тому важкому на вигляд чоловіку, на якого Христина завжди дивилася зверхньо? Їй здалося він виріс, заступив нею весь світ. Але тим, хто був за цим муром, боятися не варто
Вона мовчки рушила коридором, а Юрко зайшов до палати, де руденька Катруся поворухнулася.
Татку…
Наталія, яка сиділа коло ліжка, кличе Юрія надвір.
Юро, якщо ти дозволиш мені залишитися
Та киньте, Наталіє Іванівно, яке потрібне моє дозвілля? Юрко, обійняв тещу. Дякую вам! Без вас не впорався б.
Так соромно, Юрчику Це я винна, не змогла виховати. Вона ж така була: гарненька, розумна, слухняна Як усе злетіло нанівець? Може, я й не бачила чогось важливого, пропустила
Знав би, де впадеш солому підстелив би А я такий самий. Як мені не згубити Катю, не втратити її?
Соломки наперед, Юрчику. Наталія змахнула сльозу й випрямилась. Так! Не нам із тобою скиглити! Катя відчує і буде капець. А їй хвилюватися не можна. Я її спати вкладатиму, а ти сходи в магазин по морозиво. Обідала зле, майже нічого. Може, хоч морозивом зрадіє. І ще не гарячи щодо Христини, добре? Дай трохи часу. Я не вірю ще не вірю, що все втрачено
Катю прооперують за пару місяців. Мати Юрія, Інна, полишить викладання й поїде з сином і онучкою допомагати.
За півроку Катя з татом і бабусями повернеться додому. Христина залишиться в Європі.
Два роки реабілітації Надія, що триматиме Юрка і маленьку сімю, то спалахуватиме, то ледве жеврітиме але не згасне, доки лікар не скаже:
Ви це зробили
І життя знову стане на паузу, трохи помислить і рушить вже іншим шляхом.
А Христина зявиться в житті доньки на її пятнадцятиріччя. Гарна, доглянута, майже незмінна. Поцілує Наталію в щоку, кивне Юрію і крізь натовп пройде до Кати:
Доню
Такі ж сині, як у неї самої, очі прижмуряться, вдивляючись у Христину.
Мамо
Христина заметушилась, щось бубоніла, виправдовуючись, але Катя зупинила її.
Не поспішай. Зараз не час. Потім поговоримо.
Але я
Я знаю, це зачекає. Зараз не треба.
Катю, будь ласка
Гаразд. Піди зі мною.
Катя кивнула гостям і повела матір у батьківський кабінет, відсунула важку штору, залізла з ногами на підвіконня й знизала плечима:
Слухаю.
Боже, яка ж ти на батька схожа
Так, мамо, така ж важка. А що робити? Знаєш, що скажу? Той, кого ти вважала негідним, жодного разу не сказав мені про тебе поганого слова. Слухаєш? Жодного. Він не водив у дім іншу жінку, бо не хотів мене засмучувати. Не оформив розлучення. Все казав, у мене є мама. Хоча тебе не було. А ще знаєш що?
Що? Христина майже пошепки.
Ця важка людина вчив мене головного прощати. Казав, не треба тримати зло в собі. Не знаю, наскільки мені це вдається. Але я татова дочка, доводжу справу до кінця. Не певна, що цього разу вийде. Я тебе майже не памятаю і не особливо хочу спілкуватися. Не треба ти мені. У мене є тато, бабусі. Все, що треба знати дівчині, вони мені вже пояснили. Але заради тата зроблю крок. Дам шанс побачити, чи можеш ти бути людиною, мамо.
А ким я була досі?
Ким завгодно: лялькою, красивою обкладинкою, монстром Жорстко? А ти що чекала? Я ж у палатах засинала під колискові бабусь, тримаючи не тебе, а тата за руку. Я памятаю, як мене обстригли налисо, і бабуся Наташа плакала, а бабуся Інна принесла страшну рожеву панамку. Ми сміялися, аж до сліз. Тебе не було… Памятаю свій перший клас, на рік пізніше за всіх. Я майже нічого не вміла, і бабусі по черзі робили зі мною уроки, бо тато працював. А ще як Наталя мені справжню пачку пошила та купила корону лебедя, хоча вже знала, що на сцену я не вийду. Я танцювала вдома, а такої овації й Великий театр не чув! Інна привезла мені цілу коробку фарб, і ми малювали до ранку. Ось, бачиш? Це моя картина подарунок татові на день нарождення, вона перше місце взяла. А тебе поруч не було
Дочко, але тепер я тут
Навіщо? Чому я тобі не вірю? тіні на обличчі Кати, пальці водять по склу. За вікном стоїть Юрко й дивиться. Ну, не знаєш? І я не знаю. Тому не буду зараз думати. Якщо зможеш довести, що мені потрібна мама подумаю, чи варто тебе прощати. Поки що ласкаво прошу. Свій торт через годину. А мені час до гостей. Пробач.
Катя зіскочила, поправила штору й, уже біля дверей, озирнулася:
Ну що, мамо, важка я людина?
Христина ні слова не мовила, боялася й марного сподівання розвіяти.
От і добре! Я на батька схожа. А це найліпший комплімент. Мабуть, я вже готова подумати. Побачимося!
Полумя рудих кучерів промайнуло й зникло за дверима. А Христина підступила до вікна й поклала долоню на холодне скло у місці, де лишилися сліди Катиних пальцівУ кабінеті залишилось тихо-тихо, лише крізь вікно ледь чутно сміх і голоси гостей. Христина притисла долоню до грудей здавалось, її серце відбиває останній ритм, суміш болю й прозріння. Вона ніби вперше помітила: світ і справді повертається не навколо неї.
За вікном Катя вже стояла поруч із Юрком, кинула руку йому на плече так, як завжди робила в дитинстві. Юрко посміхнувся дочці лагідно, присів навпроти: погляд їхніх глибоких очей зустрівся.
Ну що, важка в нас родина, Катю?
Найважливіша, татку, шепнула вона і міцно обняла батька.
Ця хвилина стала найдорожчою для Юрія він відчув, що зробив усе правильно. Його донька виросла справжньою людиною. Не тінню когось, не відбитком красивої оболонки, а силою, що знала ціну прощення.
І саме тоді, поки Христина стояла у затишку батьківського кабінету, подарована Юрком світлина впала з полиці на ній ще юна мама обіймала маленьку Катю, обидві сміялися. Зі світлини Христина вперше побачила себе іншою щирою, живою, щасливою. А поруч над підписом дитячою рукою стояло: «Мої найважливіші».
Гірка сльоза зірвалась на скло. І Христина зрозуміла: у неї ще є шанс. Адже у важких людей серце велике. І двері цього дому, де звучав сміх і пахло морозивом, якщо дуже захотіти можна відчинити ще раз.
Вона вийшла до гостей, а назустріч Катя знов мерехтіла полумям волосся і, обіймаючи рідних, Христина вперше за багато років просто залишилась.
Бо важка людина це той, хто здатен тримати світ для тих, кого любить.
