Уявна подружка
Біля Соломії вже третій день крутилися табуни школярів. Дівчина прославилась на всю гімназію як пророчиця та справжній психолог. Всі хотіли шматочок її мудрості. Вичікували біля вбиральні, підсаджувались у їдальні, приносили їй цукерки, зошити з домашкою та інші приношення, від яких вона чомусь вперто відмовлялася.
Мені Ігор із 5-Б подобається. Як думаєш, ми сімю створимо? мрійливо питала однокласниця Даринка.
Не раджу. Той Ігор лише з вигляду святе дитя, а як глянути так він у носі колупається і ще пробує свої відкриття. З голодом, звичайно, проблем не буде, але ідея така собі. Так і все життя проживе, жуючи паляницю та сьорбаючи чай, філософськи мовила Соломія.
Ой, ну і гидота! А Славко? Він відмінник, та ще й гітару опановує! засяяла Даринка.
Славко над котами знущається. Чіпляє до хвоста консервні банки і ганяє по двору. Жорстокий буде, а там і до оковитої недалеко.
Чому ти так вирішила?
А ти колись бачила тверезого гітариста? Та й узагалі, рано тобі про хлопців думати. Краще математику підтягни й нігті не гризи, бо глисти заведуться.
У мене друзів нема. Всі товстуном прозивають і нікуди не кличуть, зітхнув Павлик із 4-В, відштовхнувши мрійливу пятикласницю так, що та ковзнула аж на край лавки.
У середу починається набір на самбо. Запишись у кабінеті фізрука. Схуднути, може, не схуднеш, але дражнили точно перестануть. І май на увазі, майбутню дружину так більше не кидай.
Соломія встала з-за столу і віднесла тацю до мийки.
Соломіє, як вважаєш, мені цього року на права йти чи наступного? невинно спитала вчителька географії, намиваючи чашку.
Олено Володимирівно, щоб на права, треба мати авто, а у вас лише татова «девятка». Розрізняєте масштаб?
Е-е, мабуть, так
Соломія закотила очі й, витерши руки, прокоментувала:
Продавайте ту розвалюху, купуйте велосипед і шорти, через пару місяців і так вас службова машина возитиме. А краще візьміть квартиру в іпотеку нині відсотки такі, що й вареник заплаче. Бо жити з батьками у тридцять пять не по-людськи. Це я вам як експерт кажу.
Під здивовані погляди, Соломія помандрувала до класу на урок трудового.
Поки однокласниці розбиралися з викройками, Соломія за півуроку залатала татову сорочку, ушила мамину спідницю й ще й звязала гачком пару шкарпеток, які подарувала вчительці з праці зі словами: «Вагітним треба бережно тримати ноги в теплі». Та одразу з уроку побігла в аптеку за тестом. Наступного дня клас ласував шоколадним тортом як подякою від учительки.
Вдома Соломія теж перевершувала всіх. Насварила маму за магазинний фарш, сама наліпила вареників. Ввечері замість ТікТоку читала «Трьох мушкетерів» і час до часу шепотілася з кимось невидимим. Тато з-під монітора косився на доньку, а Соломія у відповідь помічала горбишся, краще б килим вибив, а не по всяких мутних сайтах лазив.
У школі пішли чутки. Вчителі здійняли тривогу, викликали психолога. Призначили нараду. Просто посеред уроків зібралася вся педрада з директоркою посередині.
Соломіє, рідна, тебе хтось ображає в школі? почав модний психолог з борідкою й окулярами.
Мене ображає, що на гімназію виділили пару мільйонів, а в спортзал купили один древній козел і два метри каната.
Всі повернулися до директорки, та, схоже, пішла «на нараду» через відкрите вікно.
З тобою ніхто не дружить?
Дружба річ абстрактна, протягнула, крутячись косичками. Сьогодні в доганялки, а завтра твоя подруга миє тобі посуд, поки ти субсидію оформляєш.
Ти про які субсидії, яку посуду, хто тобі це казав?
Подружка моя.
Ось і причина всіх бід! А можна її сюди запросити?
Вона вже тут, відповіла Соломія, наче це звичайна річ.
Ми її не бачимо. Як звати?
Раїса Петрівна.
Ой лишенько, а скільки їй років?
Сімдесят.
І що вона тобі каже?
Зуби чистити від ясен, що той пес у дворі не злий, а переляканий і голодний, що про родичів не варто забувати. А ще що у вас останні пять років неправильно нараховується податок на майно. Треба сходити до БТІ й перерахувати за ринковою, бо по кадастровій роблять.
Психолог старанно все занотував, а останнє удвічі підкреслив.
Наприкінці через гучномовець зателефонували батькам, які саме тоді працювали.
Стривайте! загарчав схвильований тато. Так мою маму звали! Вона померла десять років тому
В кабінеті панує шепіт і хрестяться.
От саме, десять років, а ніхто й не приходить. Трава по коліна, огорожа похилилась, ображено зітхнула Соломія.
Та я ж… хотів… та часу немає, забурмотів тато.
Сеанс завершено.
Наступного дня вся сімя поїхала на цвинтар. Соломія ніколи не бачила бабусю, хіба з чуток тата. Могилу знайшли не одразу кладовище розрослося з колишнього соснового лісу у камяну долину.
Дівчинка принесла букет жовтих тюльпанів і поставила у пляшку з-під «Миргородської». Тато підправив огорожу, мама вирвала траву.
Тату, бабуся каже, що ти добра людина, але в роботі та інтернеті зовсім загруз. Тому й на мене часу не маєш.
Тато аж зіщулився від сорому й мовчки покивав.
Скажи, що будемо виправлятись, погладив доньку по голівці і торкнувся рукою фотокартки на памятнику.
Тепер вона спокійна, і більше до мене не приходитиме. А я буду за нею скучати, вона була дуже весела, добра і розумна.
Це правда. Бабуся всіх бачила наскрізь. А ще щось казала?
Так. Каже, що твоя огіркова дієта то маячня. Хочеш схуднути йди у спортзал. І валютний рахунок ти дарма відкрив треба було хоч калькулятором скористатись. А ще той дешевий бетон, що ти на підвал під лазню замовивМама тихо засміялася, а тато, дивлячись крізь сльози на портрет, прошепотів:
Добре, обіцяю, все змінимо.
Вони троє ще трохи постояли, мовчки тримаючись за руки, слухаючи, як шелестять дерева і дзижчать джмелі в траві. Сонце ковзало по похиленій огорожі, ніби витирало з памяті всі образи і турботи. Соломія посміхнулась до неба тепер у неї була своя таємниця й нова впевненість, що невидимі подружки бувають різні, але інколи саме вони прокладають шлях до справжньої родинної розмови.
Вдома тато того ж вечора витер пил з велосипеда, мама позвала всіх готувати вареники гуртом, а Соломія пішла у двір годувати того самого пса. Їй здавалося, що хтось поруч підказує, сміється, підморгує і тихесенько, лише для неї, нашіптує: «Молодець».
З того дня всі бачили, що Соломія більше не говорить сама до себе та й потреби в тому не було. Навколо неї завше крутились друзі, а вдома пахло свіжою випічкою та дружнім сміхом.
А коли хтось у школі журився чи вагався, ходили не до психолога, а шукали Соломію. Бо вона знала не тільки, з якого кінця чистити зуби, а й як зробити так, щоб у кожного зявилася справжня подружка жива, смішна, і поруч.
