В цьому дивному, майже маревному світі, де гривні дзвенять голосніше за слова, а бренди вітають один одного швидше, ніж люди, все людське зникає в диму золотих мрій. Це сталось на загадковій благодійній вечірці у самому серці Києва, у готелі, скутому прозорим і холодним світлом люстр.
Столики тонули в сяйві прикрас, і горіхове дерево в центрі залу, здавалось, шепотіло щось про нечутні бажання гостей. Оксана у святковій сукні з ниток сонця, а поруч із нею Артем, неквапно смакували старий кримський коньяк і обговорювали гостей, чиї імена розлітались як піря кульбаби. Їхній сміх розчинився у повітрі, коли під місяцеподібними дверима раптом зявилась молода дівчина. Її звали Галинка. На ній було просте, затерте кремове пальто, і туфлі, які пахли тротуарами Житомира.
Оксана не приховувала презирства, арка її брів стала ще різкішою. Вона, ступивши півкроку, оглянула затерте взуття Галинкин і скривилась, ніби куштувала незрілу калину. Артем нахилився до Оксани й прошепотів так голосно, що кожен стілець в залі здригнувся:
Чи не забула прибиральниця сьогодні про чорний вхід?
Оксана виструнчилась і, мружачись, кинула:
Дівчино, безкоштовний борщ роздають біля собору, тут твого місця немає. Ти руйнуєш настрій цього вечора.
Та Галинка не відвела очей, її спокій здавався скелею посеред бурі щербатих дзеркал. У мовчанці Галинчиній було більше честі, ніж у всіх діамантах на підносах.
У цей момент до них, ковзаючи по мармуру як перший сніг, підступив сивий чоловік у темно-синьому піджаку пан Білан, розпорядник фонду. Він навіть не зиркнув на Оксану й Артема, які вже намагались розправити плечі. Все його обличчя світилося до Галинчиних кроків. Підійшовши, він уклонився:
Пані Литвиненко! Вибачте, приватний літак із Варшави прилетів раніше часу. Документи на купівлю холдингу вже чекають на ваш підпис.
Обличчя Оксани застигло, як вода в калюжі під першим морозцем. Її пальці розтиснулись, і келих коньяку впав на підлогу, розбившись вогненним бризом об мармур.
Кінець сну
Галинка мовчки взяла ручку з рук помічника і, навіть не знімаючи пальта, вивела чіткий підпис на паперах.
Вона звернулась до Оксани, її голос був тихий, як січнева завірюха:
До речі, Оксано, ця вечірка тепер не твоя. Я щойно викупила цю будівлю і бізнес твого чоловіка. Твоя естетика мені не до душі. Охорона, проведіть гостей.
Артем з Оксаною скамяніли, поки охоронці вдягнені в сірі піджаки, наче гусяча хмара виводили їх з залу, який надто швидко став чужим.
Мораль заблукала у світлі ламп: не суди того, хто в старому пальті, бо завтра він може вирішити, якою буде твоя доля під цим золотим небом.
А ти стикався з подібною зарозумілістю у житті, коли сни стають дійсністю? Напиши про це під місяцем у коментарях.
