Любов без умов
Запис у щоденнику 15 квітня, Київ
Сьогодні до мене у гості завітала давня подруга Ярина. Тільки вона ступила в мою невелику вітальню, як одразу помітила чорний носок, що визирав з-під дивану. Ярина ледь стримала сміх:
А твій чоловік, бачу, просто неакуратний, промовила вона, і, витягнувши носок, помахала ним, жартуючи. Так і не скажеш! Зовні завжди еталонний хоч зараз на обкладинку модного журналу.
Саме в цю мить я виходила з кухні, витираючи руки рушником. Почувши Яринині слова, здивовано підняла брови.
З чого ти це вирішила? запитала я.
Ярина, не приховуючи жартівливої посмішки, мовчки показала на носок. Я лише зітхнула:
То це наш малюк Піжик. Любить тягати речі з кошика для прання у ванній. Ще малесенький, більш важкого не подужає.
В очах Ярини загорілися іскриці, бо ж вона до котів небайдужа.
Піжик? Це той крихітка, що на фото? Він такий милий! Де ж ти його заховала? спитала вона.
Я, злегка сміючись з її азарту, вказала їй на фотель біля батареї.
На пледі біля батареї, відповіла я. Ось його улюблене місце. Але будь обережна у котика гострі кігтики, а до чужих ставиться обачливо. Якщо що, аптечка у ванній. Я поки зварю кави.
Ярина навшпиньки підійшла до фотеля і знайшла там нашого Піжика білий, смугастий клубочок міцно спав. Вона обережно простягнула руку, і той лише одним оком скоса глянув, але далі спав. Аж тут раптом лапкою сіпнув лишив на зап’ясті Ярини тонку подряпинку.
Ай! Ну це таке собі знайомство, всміхнулась вона і все ж погладила Піжика за вушком. Той тільки легенько муркнув і солодко задрімав.
Я повернулася з кавою і цукерками. Ярина вже з розчуленою посмішкою гладить нашого котика, а він аж муркотить, аж вібрує. На руці в неї красується подряпина, але настрою це не псує.
Він просто чудо! захоплено промовила вона. Якби у мене була така втіха, моїй Мальві було б веселіше.
Можу дати адрес притулку, котиків там повно, усміхаюся, розливаючи каву. Я мимоволі милуюсь тим, як щиро вона радіє. Справжнісінька дитина!
Поки що почекаю трохи засмутилася Ярина. Я ж виходжу заміж. Боюсь, Влад буде проти тварин. Навіть Мальву ледь терпить.
Влад не любить тварин? спитала я, відпиваючи каву.
Бачиш, шерсть на меблях, наповнювач з лотка це ж безлад. Він просто має за правило, щоб всюди була чистота
Я ненавязливо потерла запясток, де зосталися сліди минулого, і затихла. Я знала, що за цим ховається занадто добре памятаю, що буває, коли любов до порядку переростає в одержимість.
Ти добре? стурбовано спитала Ярина, відчуваючи холодок у моєму голосі. Я повернулась до неї, ледь усміхнулась.
Все нормально, просто… Мала колись негативний досвід. Дозволиш пораду? Перш ніж виходити заміж чи заводити дітей, поживіть разом хоча б рік. Подивись, які у нього справжні, а не святкові звички.
Якщо хочеш розкажи докладно, обережно сказала Ярина.
Я ще раз подивилась у її щирі очі і вирішила: хай мій досвід комусь допоможе не повторити мою помилку.
********
Мені було девятнадцять, коли я познайомилася з Тарасом. Він був на девять років старший: впевнений, турботливий, носив ромашки просто так, памятав, що я люблю зелений чай з мятою, міг слухати години мої розповіді про студентські будні. Мені було так приємно, що нарешті хтось справді цікавиться мною! Вже через три місяці знайомства я погодилася вийти за нього.
Відмовити ніхто не намагався батька не бачила вже кілька років, мама зайнята власним життям, і я її не звинувачувала.
Перший час Тарас здавався ідеальним. Але згодом його любов до порядку стала мало не релігією. Під час сесії, коли я навчалася допізна, йому і в голову не приходило почекати з претензіями.
Якось, майже о пів на першу ночі, я вже йшла до ліжка, а він зупинив мене біля входу у передпокій.
Тут пил, негайно прибери! сказав він.
Я втомлено попросила залишити це до ранку, але марно. Довелося мити підлогу ледь не напівсонній. З часом стало лише гірше. Міг навмисно перекидати випрасувані речі і наказувати все переробити навіть якщо на простирадлі я бачила ідеальну рівність. Якщо десь забула чашку чи не так заправила ліжко скандал.
Тоді в моєму житті вперше зявився реальний страх. За кожну помилку мене виховували болем: він хапав мене за руку так, що залишались синці. Одного разу мало не вирвав пасмо волосся за дрібне забруднення біля дверей.
У домі блищала чистота гості лише дивувались, як мені це вдається. А я втрачала сон, прокидалась по декілька разів ночі перевірити, чи все ідеально.
Доходило до абсурду: сумяття, нерви, ізоляція від друзів, постійна напруга аж поки в один прекрасний день я не зомліла посеред пари в університеті.
Тямилася вже в київській лікарні. Лікар і медсестра розпитували про самопочуття. Тоді ж, роздивляючись стелю, я раптом задумалась що я витрачаю своє життя на таке щастя? Заради кого? Любов? Але куди вона поділась за цей час? Лишився тільки невимовний страх і бажання втекти.
Тут до палати зайшов Тарас. Вигляд у мене, певно, був ще той волосся зібране поспіхом, на халаті слід від кави. Він навіть не поцікавився мною одразу кинувся читати моралі про неприбраність. Я стиснула кулаки, а далі раптом слово взяла літня санітарка українка з Прилук, така справжня жінка-камінь.
Гайда звідси, хлопче! похитала мітлою, ставши поперед мене. В лікарні будь-яка! А вдома мізки своїй дружині вправляй, а не наганяй страху.
Я не втрималась і, хоч нервово, але усміхнулась. Тарас пирхнув і пішов.
Після цього санітарка подивилась на мене добрими очима:
Не муч себе. Молодий ти ще, гарна і розумна. Життя одне, знайдеш, хто буде цінувати.
І ці прості слова, щирі та людяні, змусили мене наважитись. Я таки зібрала речі й повернулась у стару квартиру від бабусі на Подолі. Грошей ледь вистачало підробляла репетиторкою з математики й писала для студентів реферати, але відчувала щастя. Знову могла дихати вільно, пити каву на балконі і слухати шум каштанового листя під вікнами.
Пізніше влаштувалась продавчинею книжкового у центрі, щоб бути серед книжок і людей. Тут і познайомилась із Романом високий, із добрими очима й посмішкою-ямочкою. Прийшов за книжкою з історії мистецтв, ми заговорилися, і він став навідуватись щоразу. Інколи справді за літературою, інколи просто поговорити.
Поступово Роман увійшов у моє життя, і я вчилася не боятися гучних звуків, не відсмикуватись, коли простягають руку. Він був терплячим: не вимагав, не прискорював події просто був поруч, підтримував, розмовляв чи жартома заварював ромашковий чай до читання.
Якось ми сиділи в маленькому кавярні, коли дзвінко хлопнула вхідна двері, й я сіпнулась від несподіванки. Роман одразу звернув на це увагу, ніжно накрив рукою мою.
Все добре? тихо спитав, не тиснучи.
І вперше я розповіла йому все, що замовчувала роками: страх, сором, втому від щоденних іспитів. Він слухав уважно, не перебивав, а потім лише прошепотів:
Я не дозволю, аби тебе коли-небудь боліло. Якщо потрібно, найму хатню помічницю ти вже маєш мою повагу і любов, просто будь собою.
І тут я зрозуміла: для щастя треба не бути ідеальною, а бути прийнятою і цінованою.
***********
Ось така моя історія, закінчила я, і раптом в голосі виринуло полегшення. Нарешті я могла поділитися шаблоном, що не варто жертвувати собою ради фальшивого сімейного ідеалу.
Піжик, ніби відчувши настрій, схопився на мої коліна і голосно замурчав. Я погладила його хай і пустун, але мій.
Ярина дістала серветку, витерла мені очі і стиснула руку.
Ти справжня героїня, Гелю… Дякую, що поділилася своїм болем і радістю.
Я лише посміхнулась, дивлячись за вікно, де на лівобережжі вже світяться перші зорі.
Головне давай не поспішати з рішеннями, Ярино. Кохання це не золоті слова, а підтримка і повага. Це коли інколи можна сказати мені важко, і ніхто за це не дорікне.
Ярина задумливо гладила Піжика, той муркотів і все здавалось розміреним, затишним… як навесні в центрі Києва, коли починають пахнути каштани і в повітрі зявляється відчуття чогось нового.
Дякую, що ти є, тихо сказала вона.
Я відсьорбнула кави і подумала може, ніде так не смакує кава, як у власній оселі, де немає страху і є впевненість у собі. Відчуття себе це найтепліша домівка. А поруч хоч галасливий кіт, хоч найкраща подруга. І все таки світле, хоч і не ідеальне – але моє, справжнє.
Мій життєвий урок: треба вміти обирати себе, любити не за ідеальність, а за справжність. І памятати ти варта кращого.
