Господин у своєму домі.
Соломійко, ти знов забула накрити масло кришечкою, зітхнула Марія Антонівна, голосно посуваючи стілець до столу. Тепер воно всю ніч вбирало запахи з холодильника. Тарасе, сину, намащуй краще сирок, ось купила свіжий в Сільпо учора.
Соломія відчула, як пальці несвідомо стискають руківя ножа. Мовчки різала хліб, стараючись тримати руку рівно, хоча вона ледь тремтіла. За вікном мжичив жовтневий дощ, по склу текли криві струмки. На кухні було так тісно для трьох дорослих людей.
Мам, все добре з тим маслом, Тарас не піднімав очей від телефона, машинально пережовуючи канапку.
Та звичайно. Я ж із турботи кажу. Ви молоді не розумієте, що харчі псуються, якщо неправильно зберігаються. А потім живіт болить і хто лікувати буде?
Соломія поставила тарілку з хлібом на стіл і опустилася на свій стілець. Від самого ранку паморочилась голова, гіркота в роті стояла. Вона налила собі чай Ранковий, сподівалася, що гарячий напій трохи втамує нудоту.
Соломійко, ти зовсім не їси, продовжувала свекруха, уважно дивлячись поверх окулярів. Дивися, яка ти худенька стала. Тарасику, як же ти з такою худенькою жінкою дітей збираєшся заводити? А дитині потрібна здорова матуся.
Всередині щось стислося так різко, що Соломія ледь не поперхнулася чаєм. Вона зробила ковток гарячого аж обпеклось у роті й вимучено посміхнулась.
Маріє Антонівно, я зранку не дуже їм. Так завжди було.
Завжди, завжди Я, як була в твоєму віці, й з температурою на роботу ходила, і ніхто не скаржився. А молодь зараз на кожне чхання лікарняний бере. Я твоєму віці вже ростила Тараса сама і на роботу встигала, і вдома лад був.
Тарас нарешті відвів погляд від екрану.
Мамо, до чого тут це? Соломія вчора до восьмої в офісі сиділа, звіти здавала.
Я не сперечаюсь. Просто хвилююсь за вас. Молода сімя, пора б уже подумати про нащадків. А тут зі здоровям біда
Соломія підвелась, забираючи свою нерозпиту чашку до мийки. У відбитті в шибці вона побачила, як Марія Антонівна підкладає сину ще сирку й лагідно поплескує по плечу. За спиною лунав її лагідно-докірливий голос, звернений до Тараса:
Синочку, не забудь у тебе сьогодні важлива зустріч. Я блакитну сорочку попрасувала, вона на стільці висить.
Соломія стояла біля мийки, тримаючи в руках холодну чашку, і відчувала, як всередині розростається важке, ниюче щось. Більше за втому. Глибше за образу.
Колись, якихось три місяці тому, вона й не підозрювала, які почуття зявляться після приїзду свекрухи з Луцька.
***
Марія Антонівна зявилася в них наприкінці липня. Зателефонувала пізно ввечері, голос схвильований, майже плачучий. Сусіди зверху затопили її квартиру, вода зіпсувала паркет, меблі, потрібен серйозний ремонт. Будівельники обіцяли впоратись за тиждень, максимум десять днів.
Тарасе, можна я до вас на тиждень переберуся? Готель то дорого, а з вами мені не так самотньо, благала вона, і Тарас, звісно, погодився одразу.
Соломія навіть зраділа. Свекруха жила в Луцьку, бачились рідко, відносини у них були спокійні. Марія Антонівна здавалась енергійною, трохи говіркою, але доброю жінкою. Після смерті чоловіка залишилась одна, працювала в архіві, колекціонувала фіалки.
Та нічого, тиждень пролетить, сказала Соломія чоловікові, вже плануючи, як підготувати кімнату для гості. Давненько не спілкувалися нормально.
Тарас обійняв її, поцілував у волосся.
Ти в мене золота. Знаю, не дуже зручно, але мені так спокійніше мама не сама зі своїми ремонтами.
Марія Антонівна приїхала з двома великими валізами та старою картонною коробкою, перевязаною мотузкою. Соломія разом із Тарасом зустрічала її на вокзалі, допомагала нести речі. Свекруха здавалася втомленою, очі почервонілі, губи стиснуті.
Дякую, що не погребували стару прихистити, сказала вона, обіймаючи невістку на порозі. Я надовго не затримаюсь, тільки поки майстри закінчать. Не буду заважати.
Перші дні були майже ідилічними. Марія Антонівна готувала обіди, прибирала, поки ті на роботі. Ввечері разом пили чай із Львівською маркою, ділились новинами. Тарас розцвів, жартував більше, ніж зазвичай, було відразу видно радий, що мама поряд.
Та наприкінці другого тижня щось почало змінюватися.
Спочатку дрібниці. Марія Антонівна переставила банки зі спеціями на кухні: так, мовляв, зручніше. Переклала білизну в шафі по-своєму. Соломія знаходила свої речі на незвичних місцях і не знала, чи варто щось казати. Це ж дрібниці
Соломійко, я помітила, ти вже давно не витирала пил на карнизах. А це шкідливо, може викликати алергію. Я сьогодні пройшлась ганчірочкою тепер чистота.
Дякую, Маріє Антонівно, бурмотіла Соломія, червоніючи. Дійсно не щотижня витирала пил із карнизів. Не завжди вистачало сил після роботи.
Я ж не докоряю, доню, просто допомагаю. Тобі ж легше.
Через три тижні з Луцька подзвонили ремонт затримується, проблеми із проводкою, ще днів десять. Свекруха зітхнула, але виду не подала.
Тарасику, я вам не заважаю? Ще трохи потерпіть маму.
Мамо, що ти! Тарас обійняв її міцно.
Соломія спостерігала за ними мовчки. Зявилося легке занепокоєння, але вона гнала його. Що там ще тиждень!
А потім минув місяць. Потім півтора. Свекруха майже непомітно окупувала їхню маленьку двокімнатну квартиру. Спала у кімнаті, де раніше був кабінет Соломії, там стояв диван-та книжка й письмовий стіл. Тепер Соломія змушена була працювати з ноутбуком на кухні або в спальні було незручно, але попросити свою кімнату назад не наважувалася.
Щовечора Марія Антонівна готувала смачну вечерю борщ, вареники, картоплю з мясом, точнісінько по синових смаках. Соломія ж надавала перевагу легкій їжі, рибі, овочам, але їй було ніяково про це казати.
Соломійко, знов нічого не їси, хитала головою свекруха. Тарасе, глянь на жінку, куди поділася її фігура? До лікаря треба.
Дійсно, Соломіє, ти стала менше їсти, Тарас дивився з тривогою.
Просто не голодна, твердила Соломія. Це було правдою її зранку нудило, вдень кидало в слабкість. Але до лікаря йти не хотіла. Признатися собі: їй важко через свекруху це значило б визнати поразку.
***
В середині вересня на роботі почався аврал. ДПС вимагала терміново здати уточнені звіти, тому бухгалтерія, де працювала Соломія, по кілька ночей затримувалася на роботі. Додому поверталася близько десятої вечора виснажена, з головним болем.
В квартирі зустрічали її затишок, відчуття навареної вечері й голос Марії Антонівни:
Соломійко, нарешті прийшла! Ми з Тарасом вже повечеряли тобі лишила в глибокій каструлі, розігрій. Тільки, будь ласка, не переставляй нічого я так розклала зручніше.
Соломія кивала, гріла страву, яку майже не могла проковтнути. Тарас розповідав щось про роботу, Марія Антонівна сиділа поряд, вязала чи читала журнал завжди була присутньою, ніби повітря в квартирі стало густішим.
Тарасе, щось мені здається твоя мама не збирається повертатись? спитала Соломія якось пізно вночі, коли лежали в темряві.
Ну, там же досі ремонт. Потерпи ще трохи, їй справді нікуди дітись.
Але вже більше двох місяців
Це ж моя мама. Вона одна. Їй тяжко. Ти можеш поставитись із розумінням?
Серце кольнуло. Соломія замовкла, відвернулась до стіни. Тарас заснув, а вона слухала крізь тонку стіну, як порається Марія Антонівна.
Наступного дня у свекрухи зявилася нова ініціатива.
Соломійко, давай я допоможу по суботах прибирати? Ти й так змучена, вдвох швидше впораємось.
Сказати ні Соломія не змогла. Свекруха вже принесла відро, швабру, ганчірки. Разом мили підлогу, наводили лад, а Марія Антонівна постійно щось коментувала.
Оце за батареєю зовсім пил, треба пилососити. Штори треба прати подивись, які брудні. А холодильник мити хоча б раз на два тижні, інакше бактерії.
Соломія мовчки кивала і жодного разу не зважилася відповісти різко. Марія Антонівна ж допомагала хіба можна докорити?
До кінця вересня Соломія відчула, що стала гостею у своїй квартирі. Марія Антонівна управляла всім кухнею, пранням, навіть білизною. Речі Тараса прала сама, гладить і складала, сорочки крохмалила.
Тарас любить, щоб сорочка хрускотіла. Я з дитинства його так привчала, казала вона із ласкавою усмішкою.
Свої речі Соломія тепер прала окремо коли пральна машина бувала вільна. Власна квартира стала місцем, де вона намагалась не заважати іншим.
Вночі їй снилось, що вона блукає безкінечними коридорами, шукає свою кімнату але двері всюди замкнені. Або що стоїть на кухні, хоче приготувати вечерю, а всі каструлі і продукти щезли.
Прокидалась в холодному поту, з розірваними думками. Хотілось збудити Тараса, сказати, як їй важко, але в горлі все застрявало. Що вона скаже? Що її гнітить турбота?
***
1 жовтня почали коїтись справжні дива.
Соломія прокинулася від сильнішої, ніж зазвичай, нудоти. Ледве дійшла до ванної,разу ж вирвало. Відчула, як за дверима турботливо озвалася Марія Антонівна:
Соломійко, все добре? Може, лікаря викликати?
Ні, все гаразд, прохрипіла Соломія, споліскуючи лице холодною водою.
Я вчора котлети робила зі свіжого мяса, Тарас їв і нічого, а ти…
Це не котлети, сухо відповіла Соломія. Просто шлунок слабкий.
Весь день крутилася голова, в очах двоїлось. Колега-касира Марта стурбовано спитала:
Соломіє, ти як з кіно біла вся. Може, додому?
Не можу, завтра звіти.
Та з твоїм здоровям треба думати!
Але Соломія не звернулася до лікаря. Повернулась додому пізно: Марія Антонівна зустріла суворим, майже ворожим обличчям.
Я всієї ночі переживала! Тарас теж! Ти нас лякаєш.
Роботи багато.
Завжди у вас робота! А родина? Я хоч сина смачно нагодувала.
Соломія замкнулася в спальні. Голова розколювалась. Крізь стіну було чути, як свекруха жаліється, Тарас її заспокоює.
Наступного ранку, шукаючи у шафі улюблену білу блузу, Соломія побачила загадкову жовту пляму на комірі.
Маріє Антонівно, ви не знаєте, що з блузою?
З якою блузою? Я твої речі не чіпаю. Може, сама щось пролила й забула?
В Соломії промайнула певність: свекруха бреше. Знає, що сталося. Але сказати нічого не могла доказів не було.
Далі пішло ще дивніше. Зникла улюблена кружка, найбільша керамічна, яку подарував Тарас. Свекруха знизувала плечима: Я не бачила. Потім раптом закінчився новий шампунь. Свекруха лише зітхнула: Може, бутилка протекла. Буває.
Запитання ставити стало нісенітньо. Далі мовчазне автоматичне проживання. Вдома проводила час лиш у кухні, у свою кімнату не хотіла заходити. Тарас теж ставав похмурим, між ними виникали сварки.
Ти останнім часом якась нервова, сказав він одного вечора.
Не через роботу.
А через що?
Їй хотілося признатися: нестерпно бути поруч з його мамою, відчувати себе чужою. Але як сказати це вголос?
Просто втомилась, пробач.
Потерпи ще трохи. Мама скоро поїде ремонт майже доробили.
Але ремонт не закінчувався, а ще тиждень перетворився на два місяці.
***
В кінці жовтня Соломія вже не могла спати нормально. Сон став тривожним, поверхневим, вставала ще розбитішою. Під очима залягли синці, руки тремтіли.
Однієї ночі прокинулась від шуму. Тихий шурхіт, ніби хтось ходить у кімнаті свекрухи. Прислухалась потім все стихло.
Маріє Антонівно, ви не чули нічого вночі? спитала вранці.
Ні, доню, я сплю міцно.
Через кілька днів у квартирі зявився дивний запах восковий, наче в церкві. Найвиразніше біля дверей до кімнати свекрухи.
Маріє Антонівно, ви свічки палите?
Ні, навіщо?
Пахне воском.
Може, через витяжку від сусідів.
Та запах повертався щоночі.
Якось вдень, коли свекрухи не було вдома, Соломія відчинила ту кімнату. Все наче звично диван заправлений, журнали на столику. В шафі речі, валізи, стара коробка на дні. Соломія вже хотіла її потягнути, як у замку клацнуло повернулась Марія Антонівна з сумками.
Ой, ти вже вдома? Я думала, ти на роботі.
Погано почуваюсь, відпросилась.
Бідолашна. Лягай. Я чай гарячий зварю.
Ввечері знов той аромат воску, а по дорозі до ванної Соломія побачила на полиці в коридорі їхню спільну з Тарасом фотографію в рамці. Обличчя Соломії було подряпане тонкими лініями, ніби голкою водили.
Серце калатало, руки затремтіли. Взяла рамку, глянула скло ціле, але фото подряпане.
Тарасе, подивись, покликала чоловіка.
Що це? він взяв фото. Може, брак при друці?
Ні! Це спеціально зроблено, голкою!
Хто б це робив?
Не наважилась сказати прямо. Надягла іншу кофту, пішла зі свинцевим серцем.
***
Листопад почався холодами. Соломія постійно мерзла, навіть удома ходила в кардигані. Ранкова нудота посилилась, апетит зник зовсім.
Соломійко, ти вже зовсім слабка, говорила свекруха з дивною ноткою в голосі. Може, задоволення?
На роботі керівниця тихо запитала:
Соломіє Ігорівно, з вами точно все гаразд? Багато помилок у звітах, ви дуже змінлись.
Перепрошую, більше такого не буде.
Може, вам треба у відпустку?
Соломія уявила відпустку вдома темна кімната, запах воску Возникала паніка.
Дякую, все добре.
Але добре не було. Вдень автоматично перебирала числа, вечорами сиділа на кухні. Тарас намагався розговорити, вона відповідала односкладово.
Соломіє, ти віддалилась Я ж тебе кохаю.
Вибач, втомилась.
Може, справді до лікаря? Мама каже, ти нічого не їж.
Мама каже подивилась прямо в очі.
Що?
Нічого.
Пішла у спальню, Тарас не пішов за нею.
Того дня Соломія втратила залишки терпіння.
Прийшла додому раніше тиша. Зазвичай Марія Антонівна дивилась серіали а тут ні звуку. Зайшла до ванної, умивалась, раптом почула монотонний шепіт із кімнати свекрухи.
Двері напіввідчинені свічки на столі горять. Марія Антонівна схилилась над фотографіями Соломії й Тараса. На фото Соломії чорний хрест маркером.
Маріє Антонівно, видихнула Соломія.
Свекруха обернулась різко, лице біле.
Ти не чекала тебе вдома.
Що ви робите?!
Нічого! Не твоє діло!
Ось свічки, фотографії, голка
Не твоє діло! Вийди з МЕНІ кімнати!
Ці слова, як вибух, розірвали всі мовчазні тягарі.
З вашої кімнати?! Це моя квартира! Моя кімната, в якій ви вже три місяці живете! Три місяці!
Не кричи…
Я маю кричати! Ви влаштували мені життя нестерпне! Знищуєте мої речі, псуєте все довкола!
Я нічого не псувала! свекруха дивилася вже з холодною люттю. Це ти все ламаєш! Мій син міг би бути щасливим із іншою! Давно мав би дітей, а ти висохла, хвора! Не пара ти йому!
Щось у Соломії остаточно луснуло. Вона відштовхнула свічки вони впали на підлогу, одну погасило. Порвала свою фотографію.
Збирайте речі. Їдьте з моєї квартири. Зараз.
Ти не посмієш
Посмію! Я господар в цьому домі! І не лишитесь тут ні на годину!
У цей момент грюкнули двері. Повернувся Тарас.
Що тут коїться?
Свекруха вчепилася за його руку.
Вона мене виганяє, Тарасику!
Тарас глянув на Соломію, потім на матір. Побачив фото, свічки, голку. Його обличчя змінилось: від нерозуміння до жаху.
Мамо, що це?
Нічого, я за вас молилась…
З іголкою? З перекресленими фото? Мамо, що це?!
Я хотіла допомогти! Вона не пара тобі!
Замовкни! різко урвав Тарас. Марія Антонівна затихла. Збирай речі. Я відвезу тебе на вокзал.
***
За годину свекруха поїхала. Збирала речі мовчки, із скамянілим обличчям. Коли вийшла за поріг, сказала холодно:
Ти пожалкуєш ще.
Соломія нічого не відповіла.
Тиша в квартирі здавалась оглушливою. Соломія зайшла до кімнати свекрухи, винесла всі залишки воску, свічки й фотографії на балкон, викинула у відро.
Відчинила вікно навстіж. Холодне листопадове повітря влетіло в обличчя. Перший раз за кілька місяців вдихнула на повні груди.
Тарас повернувся пізно, знесилений.
Посадив її на поїзд до Луцька.
Соломія сіла поряд, взяла його за руку.
Вибач
Не ти, я винен. Я не бачив, не хотів бачити суть.
Він затулив обличчя руками.
Вона збожеволіла
Їй було одиноко. Ти для неї весь світ.
Це не виправдання того, що вона робила.
Вони мовчали. Тарас міцно обійняв Соломію.
Я боявся втратити тебе. Думав, уже не кохаєш.
Ні. Просто задихалась.
Більше не дозволю тобі так почуватись. Обіцяю.
Вранці Соломія прокинулась від сонця. Квартира мовчала. Вона відчинила двері у свою кімнату порожньо і світло.
На кухні Тарас варив каву.
Добрий ранок.
Добрий.
Снідала тостом із маслом без нудоти, вперше за багато днів.
Тобі треба до лікаря, Соломіє, сказав Турос. Давай запишу тебе сьогодні.
Добре.
Наступного дня Соломія пішла до терапевта в міську поліклініку. Лікарка з привітною посмішкою уважно вислухала, поставила кілька питань.
А місячні коли були востаннє?
Соломія задумалась. Не пригадала, коли саме.
Давно.
Зробимо тест на вагітність.
Тест показав Соломія вагітна. Шість тижнів.
Вітаю вас! Це звичайний токсикоз, спостерігайтеся у гінеколога.
Вийшовши, Соломія сама не знала, що відчуває: полегшення, радість і страх разом. Ввечері розповіла Тарасові. Той не одразу повірив, потім обійняв міцно.
Справді? Справді?
Так. Шість тижнів.
Я неймовірно радий!
Вони сміялись, трималися за руки, планували майбутнє.
***
Минуло три тижні. Марія Антонівна не дзвонила. Тарас телефонував кілька разів марно. Потім мама надіслала коротке SMS: Жива, здорова. Не хвилюйся.
Соломія одужувала. Токсикоз був, але терпимий. Зявився апетит, сили. Разом із Тарасом відновили її кабінет, купили нові фіранки, переставили меблі. Квартира наповнилася світлом.
Якось увечері Тарас обійняв Соломію.
Я думаю, мама захоче приїхати, як дитина народиться.
Хай приїздить у гості. Але ночувати тут не буде. Це моя умова.
Я згідний. І малюка з нею залишати сама ти зможеш, коли відчуєш себе впевнено.
Дякую, що чуєш мене.
За вікном шурхотів дощ, а в квартирі було тепло й тихо.
Ти віриш, у нас вийде? прошепотіла Соломія.
Вийде. Бо ми разом. А головне знаємо, чого не хочемо більше ніколи.
Вперше за багато місяців Соломія відчула себе сильною: вона захистила власний дім, своє майбутнє і право бути господинею свого життя.
Тарасе, пообіцяй: якщо раптом стане важко ти почуєш мене.
Обіцяю. Завжди.
