Моєму чоловікові вже сорок пять, але з памяттю на родинні події у нього не склалося. Дати профілактики автівки, коли треба міняти фільтр, а коли його приятелі збираються на риболовлю усе це він тримає в голові на відмінно. Але, варто зайти про день народження чи річницю наче стерло.
Я зазвичай нагадувала. То жартом, то залишу записку, то прямо запитаю: «Тарасе, ти ж памятаєш, який сьогодні день?» Але цього разу, на своє сорок пятиліття, вирішила діяти інакше. Думала, що після чверть століття разом він сам згадає.
У пятницю зранку Тарас метушився по квартирі, збирав удочки і пакував рюкзак.
Оксано, ти не бачила мого термоса? Хлопці вже виглядають під підїздом, зараз саме час на Дніпро їхати риба клює як скажена! Вернусь аж у неділю, звязку майже не буде, не чекай.
Швидко цмокнув у щоку, навіть не подивившись у вічі.
Не сумуй. Купи собі щось смачненьке.
Двері за ним зачинилися. Я піднесла погляд на настінний календар велика червона рамка навколо числа: 27 лютого. Мій день народження. Він не просто про нього забув, а ще й вирішив поїхати саме в цей день до Канева на рибалку.
Спершу стало прикро. Серце схололо, а потім у думках зявилася ідея, як провчити чоловіка для кого рибалка важливіша за дружину. Я вирішила діяти.
У Тараса була «заначка» він два роки складав готівку на новий двигун для свого човна. Гроші лежали у сейфі. Код я знала він його колись сам мені сказав, бо забував не раз.
Сума була пристойна майже триста тисяч гривень. Я відкрила сейф і остаточно вирішила: цього разу святкувати по-справжньому.
Вихідні я собі влаштувала царські. Замовила доставку вишуканих страв, запросила куму, подруг і сусідку. Квітів півквартири, музика, сміх, шампанське, тости. Ввечері наступного дня ми поїхали в найкращий ресторан Києва з видом на Володимирську гірку. А потім повний релакс у спа.
На завершення я придбала собі давно омріяну брошь від українського ювеліра. Я завжди відкладала на спільні мрії, але цього разу зробила подарунок собі.
У неділю ввечері повернувся Тарас, задоволений, з відром риби та усталою посмішкою.
Ох, зустрічай чоловіка й улов. Оце порибалили!
Аж зайшов до вітальні і завмер. Порожні пляшки, букети у вазах, пакети з дорогих магазинів.
А це що? У нас було якесь свято?
Було, відповіла я спокійно. У мене день народження. Сорок пять, якщо ти раптом не памятаєш.
Тарас похнюпився. Стояв, мовчав хвилину, наче слова добирав.
Оксанко, вибач закрутився, зовсім вилетіло з голови
Не переймайся, я все організувала сама. І подарунок теж собі вибрала.
Його очі забігали, метнулися в бік робочого кабінету. Він кинувся до сейфа, за хвилину повернувся, зблідлий.
Де гроші? Я два роки складав! Це ж мотор!
Ось вони, я розвела руками, вказуючи на простору оселю. Вклався у свято, яке не забуду.
Ти всі витратила?!
А я терпіти могла двадцять пять років забутих свят.
Сів тихенько на диван, раз у раз поглядав то на відро з щуками, то на порожній сейф, то на мене. Шум піднімати марно заначка була спільною.
Рибу чистив мовчки й довго.
Пів року минуло, і тепер Тарас заново відкладає на двигун. Зате у телефоні стоять нагадування на всі важливі дати: і за місяць, і за тиждень, і за день до події. Деякі уроки бувають дорогими. Здається, цей він запамятає назавжди.
