Я вибрав «просту дівчину», щоб насолити своїм заможним батькам але вона мала таку таємницю, що у мене підкосилися ноги
Я вибрав скромну дівчину, щоб вивести з рівноваги своїх багатих батьків, але вона виявилася не такою вже й простою
Мої батьки, які мають власний бізнес у Києві, вирішили, що настав мій час одружитися, щоб я міг успадкувати фірму. Я був сердитий, тому вирішив привести у наш дім «звичайну дівчину», щоб подивитися на їхню реакцію. Але навіть не підозрював, який секрет ховає моя обраниця.
Якщо чесно, мені навіть зараз трохи соромно, як це все починалося. Про справжні почуття я і не думав просто хотів показати батькам, що вони не можуть мене контролювати.
Я усе життя вів себе, як заманеться. Прогулянки на джипах Києвом, вечірки у Львові, поїздки на відпочинок до Одеси, брендові речі. Все було доступно батьки мали великий дім, бізнес і статки.
Якось увечері вони попросили мене прийти на «важливу розмову».
«Послухай, Остапе», почав батько, серйозно дивлячись мені у вічі. «З мамою ми вирішили, що пора братися за розум».
Я засміявся: «Тобто одружитися?»
Він кивнув, і погляд його не дозволяв сперечатися. «Тобі вже під тридцять. Якщо ти хочеш очолити нашу фірму, маєш показати, що надійний. Має бути родина, дім, серйозність».
Мама теж, схиливши голову, додала: «Твій батько будував справу все життя. Ми не допустимо, щоб її взяв під опіку хтось, хто ставиться до всього, як до розваги».
Я мало не кипів від злості. Добре, раз ви хочете невістку матимете. Але не таку, яку собі уявляли. Я вирішив знайти дівчину, яка вам точно не сподобається, і від якої буде мінімум користі у «сімї респектабельних бізнесменів».
Так я і познайомився з Яриною.
Ярина зовсім не схожа на дівчат зі столичних вечірок. Я вперше побачив її під час волонтерської акції у бібліотеці. Вона була у простій сукні, зі зібраною косою, без жодного натяку на бренди. Усе в ній спокійне, мяке, справжнє.
Я підійшов ближче й привітався. Вона просто кивнула, дивлячись у мої очі так, наче тут не я син відомого бізнесмена.
«Ти з Києва?», спитав я.
«Ні, з села під Коломиєю», відповіла з усмішкою. Голос рівний, нема спокуси хизуватися чи щось доводити.
Відмінно.
«Ярино, ти віриш у шлюб?», вирішив я не тягнути, бо мені було байдуже, що про мене подумають.
Вона здивовано підняла брову, але сміялася: «Цікаве питання».
«Я не жартую, сказав я відкрито. Мені треба хтось, з ким можна швидко оформити стосунки. Але мусиш погодитися на кілька умов».
Ярина примружилася і раптом ще ширше усміхнулася: «Смішно, але саме думала, що час мені спробувати “шлюб” і змінити життя».
«То, може, домовимось?», обережно запропонував я.
Вона дивилась так, наче бачила мене наскрізь, і легко знизала плечима: «Домовились, але одну річ пообіцяй жодних питань про моє минуле. Хай усі знають: я просто дівчина з села. Це все, що їм треба».
Я лукаво усміхнувся: «Мені підходить».
Після цього я привів Ярину знайомитися з батьками. Їхні обличчя то був шедевр. Мама мало не випустила з рук чашку кави, побачивши її скромну сукню й просту косу.
«Отже, Ярино?», через силу усміхнулася вона.
Батько суворо стиснув губи: «Остапе, ми зовсім не такого вибору чекали»
«Вам потрібна дружина? я розкинув руками. Ярина саме така, як треба: спокійна, добра, не “женеся” ані за грошима, ані за статусом».
Ярина чудово справилася з роллю. Чемна, ні разу не дорікає і не намагається сподобатись, але й не боїться переконливо відповісти. У батьків не залишалося шансів.
Та водночас я відчував: у ній є щось неподібне до вигаданого образу. Дивна глибина у погляді, якесь дивне задоволення.
Одного разу, коли ми поверталися додому після вечері з моїми, вона запитала:
«Ти впевнений, що цього прагнув, Остапе?»
«Звісно, посміхався я, ти бачила їхні реакції? Все спрацьовує ідеально».
«Рада, що можу бути корисною», її голос був легким, але тепер вже відчувалась у ньому якась тепла іронія.
Я був настільки зосереджений на власній грі, що не помічав, що відчуває вона.
А потім настав благодійний вечір, який організували мої батьки у готелі на Хрещатику: люстри, накрохмалені скатертини, срібні ложки.
Ярина йшла поряд, і скромна спідниця кидалася у вічі ще більше саме цього ефекту я добивався.
«Не забувай, нахилився до неї, сьогодні фінальний іспит».
Вона кивнула: «План добре памятаю».
Коли вона мовчала, лише скромно посміхаючись, батьки знервовано позирали у наш бік, але нічого не казали.
І раптом до нас підійшов мер Києва, посміхаючись від вуха до вуха:
«Ярино! Оце так зустріч!» потис їй руку особливо тепло.
Мої батьки аж оніміли. Я стояв, не розуміючи, що відбувається звідки мер знає Ярину?
Вона злегка напружено, але чемно посміхнулася: «Рада бачити вас, пане мер».
«Твоя родина дуже допомогла дитячому будинку на Оболоні, багато киян і дотепер вдячні тобі. Підтримка була неоціненною».
Ярина кивнула: «Ми це робили для дітей. Просто намагалися допомогти».
Мер попрощався, а ми раптом опинилися самі. Мама не витримала: «Остапе що це було?»
Я не встиг нічого сказати, бо до нас підійшов давній друг родини, пан Тарас. Він виглядав шокованим:
«Ярино! Я й не знав, що ти повернулася!»
Вона ледь усміхнулася: «Багатьом ще не казала. Я тут бо планую весілля.»
Тарас здивовано переводить погляд з неї на мене і сміється половиною вуст: «Остапе, ти одружуєшся із Яриною, Королевою благодійності? Її сімя найбільші меценати у Києві!»
У мене пересохло в роті. Це імя чули всі, я просто не звертав уваги.
Того вечора я покликав Ярину поговорити віч-на-віч.
«Отже, Королева благодійності?»
Вона зітхнула: «Так, моя сімя засновники великої благодійної фундації. Але я завжди стежила, щоб залишатися в тіні».
«Чому не сказала мені?»
«З тієї ж причини, з якої ти не розповідав свої плани. Я теж тікаю від батьківських вимог щодо шлюбу заради вигоди. Я просто захотіла вирішити своє питання по-своєму. Зустріла тебе й зрозуміла ми допоможемо одне одному».
Я дивився і не міг повірити: це була не проста дівчина з села, а людина, яка щиро не гналася ні за багатством, ні за славою.
Поки я робив вигляд, що граю своєму батькам на нервах, Ярина наважилась відмовитися від впливу своєї сімї заради свободи.
Одного вечора, коли ми разом планували наступну акцію для дітей-переселенців, я довго мовчав, дивлячись на неї.
«Що таке?», спитала Ярина.
«Я навіть не уявляв, що ти така сильна, сказав я. Ти, здається, пораєшся зі всім набагато краще за мене».
Вона тихо посміхнулася: «Я це не для них роблю. За себе стою».
Тоді я вперше зрозумів: усе змінилося. Все, що було жартом, стало справжнім. Я почав бачити в Ярині набагато більше, ніж просто спільницю у моїй помсті. Я закохався.
«Знаєш, Ярино, може, вже досить прикидатися. Може, скажемо їм правду?», запропонував я.
Вона кивнула. Ми більше не були одним жартом.
Наступного дня покликали батьків. Я був спокійний, як ніколи і вперше відчув себе справді дорослим. Тепер я знав, чого хочу бути чесним, рухатися вперед. Головне поруч із Яриною.
