Памятаю, як сьогодні це сталося багато років тому, коли моя дружина Люба, світанковим ранком, повідомила мені новину:
У нас буде четверта дитина. На власну квартиру грошей немає, отже, треба домогтися державної. Ти не вмієш вибивати свої права, тому я кожного року народжуватиму по дитині: якщо не можемо взяти якістю батька візьмемо кількістю дітей!
Повернувшись того дня до свого Інституту у Києві, я несміливо прочинив двері з табличкою «Дирекція». У кабінеті як на Ярмарку. Директор Балабуха та його заступник Карлюк проводили нараду.
Йдеться про престиж нашого закладу Маємо обігнати інші інститути за всіма спортивними показниками А ось і наша надія! Балабуха глянув на мене.
Я зніяковів:
Я, справді, не надія Я з приводу квартири
Будинок здається через тиждень, урочисто промовив Карлюк. Ви перший у черзі. Трохи постараєтесь і одразу новосілля.
Де постараємось? запитав я, вперше за багато днів посміхнувшись.
З парашутом. Завтра спортивне змагання.
Я миттєво перестав усміхатися.
Куди стрибати?
На землю.
А навіщо?
Ви ж не дивитеся телевізор? здивувався Балабуха. Зараз це модно: артисти на ковзанці, співачки виснуть на трапеціях А тепер нова мода: науковці ставлять рекорди. Вчора професор Биков бився на рингу, він кивнув у бік худого Бикова з розбитим носом і трьома пластирами, а доцент Кравченко у суботу брав участь у греко-римській боротьбі, тепер відпочиває у реанімації Наступний ви. Видів спорту мало, вам випало парашутування.
Від слова «випало» у мене підкосилися ноги.
Коли стрибати?
Завтра. На День Птахів, офіційно додав Карлюк.
Я сподівався на співчуття директора:
А для чого це птахам щоб я розбився?
Балабуха поклав мені руку на плече.
Як багатодітному квартиру ви отримаєте у будь-якому разі. Але квартири різні: з лоджією, з видом на парк чи на цементний завод За активність у житті інституту буде привілей.
Запала мовчазна пауза. Я проковтнув таблетку валідолу й відчайдушно спитав:
Якщо не долечу до землі або пролечу повз То моя сімя житиме з видом на парк?
Карлюк щиро заусміхався:
У нас правило: вдовам і сиротам поза чергою!.. Та не нервуйте так! він заохочуючи поплескав мене по спині. Ви будете не самі: з вами піде досвідчений напарник, він вказав на блідого аспіранта в окулярах, що причаївся у кутку.
Це аспірант Дядюк, пояснив Карлюк, його й так збираються скоротити.
Я ще з дитинства мав страх висоти: паморочилося навіть на стільці. Слово «літак» викликало в мене морську хворобу. Тож того вечора вдома я вирішив тренуватися: стрибав із софи на підлогу.
…Наступного ранку мене і аспіранта, як смертників, везли у довжелезному чорному мікроавтобусі, схожому на катафалк. Позаду їхав Балабуха. А у трамваї тридцять викладачів і професорів: наша група підтримки.
На аеродромі зустрічав Карлюк та оркестр, як замовив. Пролунала прощальна мелодія та, щоправда, була з репертуару похоронного, бо кращого не знайшли, від чого навіть пілот розчулився. Трьох музикантів посадили з нами у літак, аби підбадьорили, коли будемо «вилітати».
Інструктор лагідний добрий чоловік дивився на нас з сумом та жалем. Поглянувши на мій черевце, наказав видати додатковий парашут. З цим рюкзаком на спині, я більше скидався на двогорбого верблюда, тоді як аспірант на одногорбого.
У небі інструктор ще раз перелічив випадки, коли парашут не розкриється, й тричі обцілував кожного. Потім відкинув люк, винувато глянув на мене й шепнув: «Час».
Я мовчки подав йому конверт:
Передайте дружині. Якщо народиться син нехай зветься моїм імям.
Інструктор заспокоював:
Страшно тільки спочатку, а згодом нічого не відчувається.
Вперед, відчайдухи! підтримав пілот.
Музики заграли «Наша слава не поляже!». Я заплющив очі й стрибнув. Коли відкрив половина мене ще в літаку, інша вже звисала: я застряг у люці. Інструктор і аспірант дружно намагалися проштовхати мене назовні.
Треба намастити, запропонував аспірант.
Добрий інструктор несподівано почав нервувати:
Вивільніть прохід! Ви затримуєте змагання!
Як вивільнити? виникло питання.
Видихніть!
Я затяжно простогнав «у-у-у», випустив дух і провалився у порожнечу. Кільце смикнув ще у літаку, тож мій парашут не встиг розкритися й зачепився за шасі. Я бовтався під брюхом літака.
Пілот почав виконувати «мертві петлі», намагаючись мене позбутись, та міцно тримався.
Не бешкетуйте! волав інструктор. Відчепіться негайно!
А я не відпускав.
Інструктор напіввисунувся з люка, намагаючись мене відчепити, аспірант тримав його за ноги. Раптом літак труснуло, і обидва випали інструктор ухопився за мій піджак, аспірант за ноги інструктора. Так ми й летіли, схожі на сімейство циркових акробатів.
Музиканти затягнули «Летять галочки додому».
Інструктор волав, що аспірант стискає йому судини!
Я запропонував аспіранту триматися за мої ноги, але він відмовився.
Літак не міг сісти з таким прицепом. Він кружляв, різко знижуючись, хотів, щоб ми відстібнулися над травою. Аспірант був перший у черзі на відрив; літак йшов так низько, що аспірант вже тягнувся по землі, але все ще не відпускав інструктора, а на кінці смуги ми знову здіймалися в небо.
Інструктор проклинав власні ноги. Музиканти грали «Небо наш дім рідний!».
Паливо закінчувалося. Через люк висунули жердину з петлею, зловили аспіранта, втягли його, потім інструктора, опісля мене. Я знову застряг: голова в літаку, ноги бовтаються ззовні. Уже було не страшно літак сідав, я трохи пробіг з ним по смузі.
Усіх витягли живих, всі були раді. Оркестр зіграв найдотепніший із сумних маршів.
Тільки інструктор не міг іти: аспірант і далі тримався за його ноги так, що довелося відгортати пальці плоскогубцями.
Коли інструктора поставили, виявилося, що його штани під час цієї пригоди стали схожими на подовжені шорти. Але справа була не в них за час польоту ноги інструктора так витяглися, що він нагадував справжнього страуса.
Завтра наступні змагання! вголос оголосив Карлюк.
Від цього інструктор став білий, як той парашут, і на своїх страусиних ногах поскакав до телефону. Кому дзвонив ніхто не знає. Але мені зарахували перемогу і в цих, і в наступних десяти змаганнях, обіцяних на десять років уперед. Навіть моє досягнення у бігу врахували: я ж біг зі швидкістю літака. Щоправда, бігла лише нижня половина верхня летіла, то результат поділили на два.
Усе одно був рекорд!
