Фальшива краса
Та ну, ти жартуєш? Ви справді розсталися? Не вірю! Марічка так вражено втупилася в друга, що тому стало навіть ніяково. Очі її стали круглими, брови підскочили аж до лінії чола, а губи мимоволі відкрилися настільки несподіваною здавалась ця новина. Ти ж Яринку на руках був ладен носити! Я завжди вами захоплювалась Та й сама мріяла про такі стосунки!
Реально, Марічко, усе вже остаточно Остап похмуро дивився у вікно. За шибкою лила злива: холодні потоки дощу били по склу і швидко скочувалися донизу, розбиваючись на дрібні краплі сцена дуже точно передавала його внутрішній стан. Від розлуки з коханою після пяти років поруч усе довкола видалося сірим, порожнім. У грудях наче дійсно щось вирвали те, що заповнювали погляди, обійми, мрії на двох. Він міцно стиснув кулаки, аж костяшки побіліли, і його голос затремтів: Все, кінець. Розумієш? Кінець…
Але як так сталося? не вгамовувалася Марічка, нахилившись ближче й вдивляючись у його обличчя. Яринка ж пів року тебе чекала, поки ти був на відрядженні під Києвом. Тобі жодного разу не зрадила, навіть не відповідала на компліменти інших!
А звідки ти все це знаєш? Ти ж у Львові живеш Остап криво всміхнувся і додав: Чи це класична жіноча солідарність у дії?
Та я в іншому місті, але ти забув, скільки у мене знайомих. І в Тернополі, і в Києві. Марічка розслабилась у кріслі, переплела руки на грудях і трохи каверзно всміхнулась, але в погляді її явно світилася щира турбота. Мені все звітували: мовляв, Яринка серйозно зайнялась собою. Змінила зачіску, записалась у спортзал, купила новий одяг ще й усе це, поки тебе не було! Вона дійсно старалася, Остапе.
Ото ж бо й воно! Через це все і розійшлися! Остап різко підвівся й побіг до передпокою, де у кишені куртки лежав його телефон. Він похапцем шарив по кишенях, нарешті дістав смартфон і швидко повернувся. Одна світлина і Марічка все зрозуміє без слів. Ти ж памятаєш, якою була Яринка до мого відїзду?
Звісно, памятаю, підіграла вона, хоча голос на мить затремтів. Вона замислилася, згадуючи знайомий образ: світле волосся до лопаток, великі сірі очі, акуратний носик Фігурка гарна, ну, хіба що не модельна, але ж тебе все влаштовувало?
Саме так! Мене все влаштовувало! голос Остапа несподівано зірвався, потім стих до хрипу. Він згріб телефон, очі стали різкими: Я бачив у ній ідеал! Любив її такою, як вона була. Але лишень поїхав, а дружочки в області за пів року буквально промили їй мізки. Вбили у голову, що якщо не зміниться зовнішньо покину! Вона повірила. Вона, а не я про це щось вимагав. Почала все радикально міняти не з власної волі, а через чиїсь дурні слова.
І що, все справді настільки погано? насторожено перепитала Марічка, відчуваючи внутрішнє напруження. Її пальці невимушено вчепились у підлокітник, брови зійшлись. Складно було уявити, наскільки все змінилося.
Переконаєшся сама! Остап різко простягнув телефон, майже тикнув їй у лице. На екрані Яринка, зовсім не та, яку Марічка добре знала.
Розкішне волосся, яким дівчина пишалася, обрізане коротко і знебарвлене в агресивний платиновий блонд. Коротка стрижка оголює шию, але замість легкості тільки жорсткість, ніби це зовсім інша людина. Надто пухкі губи, оброблені за модними канонами, виглядали неприродно, змінюючи будь-які знайомі риси обличчя.
Яринка скинула до десяти кілограмів і лишилася, скоріше, виснаженою, ніж стрункою: виступаючі ключиці, тонкі руки, під очима темні тіні. Шкіра зовсім прозора, чужа. Найгірше (на думку Остапа) вона зробила собі велику груди, хоча завжди знала, як він до того ставиться: для нього найголовніше природність, без підганянь під стандарти.
Я її вперше побачив в аеропорту й подумав: пройти повз чи привітатися Як так можна було себе спаплюжити за пів року? Чому їй не вистачило впевненості у собі? Остап затято розмахував руками, потім різко розвернувся, ударив кулаком по стіні й відчув біль. Невже було складно зрозуміти, що я кохаю її справжню, таку, як вона є?
Остап не міг заспокоїтись. Він ходив туди-сюди, то зупинявся, то знову розмахував руками, ніби пробуючи прогнати навязливі думки. Обличчя то розпалювалось, то ставало блідим. Його емоції зашкалювали.
Марічка розуміла, чого він так переживає: слухала його нарікання на начальника, який відправив його аж до Києва, а Яринка тоді готувалася до сесії, працювала разом поїхати не могли. Він щовечора телефонував, підтримував, тужив. А повернувся побачив зовсім іншу людину
Можливо, вона хотіла тебе порадувати? обережно припустила Марічка, підходячи ближче, Може, подруги навчили, що так буде краще, що ти оціниш зміни?
Остап лише гірко всміхнувся і похитав головою:
Але вона втратила себе! Моя Яринка зникла Залишилася дівчина, яку я зовсім не впізнаю.
Найбільше Остапа мучив той факт, що Яринка всі ці місяці уникала відеозв’язків. Кожного разу обіцяла якийсь сюрприз, відмовлялася дзвонити. Тривога гризла Остапа зсередини: а раптом у неї хтось з’явився?.. Щоб не гадати, попросив знайомого в Тернополі дізнатись усе детально. Той підтвердив: Сюрприз буде, зміни круті, вона справді тебе чекає. Хоч це Остапа не відпускало.
Тепер він жалкував, що не погодився на фото від товариша якби побачив усе до відїзду, міг би вчасно зупинити тотальне оновлення. Якби відреагував негайно поїхав би першим ж поїздом! Але вже було пізно
День повернення Остапа був повен хвилювання, він то поглядав на годинник, то шарпав край куртки у таксі. Серце калатало. Він все уявляв: як вийде з готелю, Яринка підійде, посміхнеться, кинеся Йому на шию, вони підуть додому, а там разом чай, розмови, сміх до ночі
Натомість, коли Остап нарешті побачив Яринку біля вокзалу Тернополя, ледь впізнав її. Вона підбігла з розкритими обіймами, але він лиш зробив крок назад зупинив. Її усмішка згасла, в очах заблищав біль.
Ти що, не вітаєшся? Це ж я! Може, мій сюрприз став занадто сильним? нервово всміхнулась Яринка, лагодячи пасмо волосся біля вуха.
Не можу впізнати свою дівчину Ти захворіла, чи це якийсь модний експеримент? Де справжня Ярина? Остап був грізно зосереджений.
Хотів сказати, що була повною? сухо відказала вона. Її голос затремтів, сльози наповнили очі. Ну все, більше не маєш соромитись показати мене знайомим. Дивись сучасна, стильна! Хіба це не краще?
А звідки впевненість, що я таку хотів? голос Остапа став сухим і жорстким. Я кохав тебе без цих змін! Чому не спитала моєї думки, чому не поговорила зі мною?
Ой, кинь! втрутилась у розмову подруга Ярини, показово поплескавши її по плечу. Тепер з нею пів Тернополя гуляло би! Ти порівняй скільки хлопців тепер знайомитись хочуть!
Остап різко обернувся до дівчини:
Це не для мене це ви їй придумали. Хіба не так? він знову звернувся до Ярини, вже тихіше, але сповнений відчаю: Я завжди вчив любити природність, але ти вирішила стати іншою. Я мріяв освідчитись, навіть купив каблучку Та після цієї зустрічі Не хочу жити з лялькою.
Яринка зблідла, сльози текли по щоках, вона затремтіла і намагалася щось сказати, але вимовити не змогла. Хотіла було доторкнутися до хлопця, пояснити та Остап вже розвернувся і пішов, не оглядаючись. Ярина кинулась за ним, та подруги її підхопили.
Та хай йде! голосно сказала одна. З його боку тупо так реагувати. Скоро повернеться. Ти красуня, знайдеш кращого!
Але слова подруг для Ярини були як порожній звук. Їй стало ясно: намагаючись догодити світу, вона втратила головне
Я справді хотів одружитися, майже пошепки підсумував Остап, закривши обличчя руками. Плечі трусилися втриматися вже не міг. Мріяв як освідчусь А побачив і все всередині перевернулося. Впізнав коханої не стало.
Він замовк, опустивши погляд:
Чому ви, дівчата, так не впевнені у собі? Я щодня хвалив Яринку, захоплювався тим, яка вона проста, щира, справжня. А вона на це закреслила себе через навязані правила краси.
Найбільше болить, Остап підвів червоні очі, що до цього руку доклала її найкраща дружочка. І спеціально аби ми розсталися.
Звідки впевненість? тихо перепитала Марічка, мяко торкаючись його плеча.
Вона приходила до мене. Нахвалювала себе, глузувала з Ярини. Запевняла, мовляв, краса лише натуральна. Ледь не вигнав її! він уже не міг стримати злість.
Марічка слухала мовчки відчувала, що потрібно просто побути поруч, не вмовляти, не розраджувати порожніми словами.
І що тепер? обережно додала Марічка. Пробував поговорити? Може ж, ще все можна виправити
Яринка каже, що себе нову полюбила та нічого міняти не збирається, сумно відповів Остап. Потім їй стало важливо, аби я не кидав після всього Я кохаю свою Яринку! Але тієї, яку знав, уже немає. Тепер переді мною лише оболонка
Марічка мовчки взяла його за руку у її долоні було стільки підтримки, що Остапу стало трохи легше.
Він мінуту помовчав, вдивляючись у вечірній дощ за вікном, і нарешті сказав:
Памятаєш, як ми з Яринкою гуляли восени в парку Шевченка, жовте листя кружляло надворі, вона сміялася, а я поправляв їй шарф? Вона тоді сказала: Бережи це завжди. Я відповів: Обіцяю.
Він затих, але сльози покотилися по щоках. Не приховувався, як дитина. Марічка обняла його ще міцніше.
Тобі немає за що себе винити, нарешті промовила вона. Ти був щирим, підтримував, дбав. Це не твоя помилка, а чиясь чужа злість чи заздрість. І памятай: якщо в тобі лишилося хоч дещиця віри у ваші почуття поговори з Яринкою. Не для неї, для себе аби залишити все на совісті долі.
Остап тихо кивнув. Він довго дивився у вікно: дощ ущух, а закатне сонце підсвічувало небо ніжним золотом, ніби натякаючи попереду ще будуть світанки й щирі розмови
В українських сімях часто кажуть: Щасливим не той, хто ідеально виглядає, а той, хто впевнений у собі та оточений справжньою любовю. Остап тепер знав: правда й щирість дорожчі за будь-яку модну картинку. Іноді, женучись за думкою інших, людина може втратити найцінніше себе та близьку людину, яка полюбила саме такою, як ти є.
