Як Оксана стала мамою завдяки своєму чуйному серцю
Оксана заходить до свого підїзду на Оболоні в Києві і помічає біля дверей своєї квартири картонну коробку. Вона здивовано зупиняється, розглядаючи знахідку. В середині примостилися песик і кицька налякані, притислися одне до одного і тихенько тремтять.
Що це таке? Ви хто? питає Оксана, ніби хвостаті могли їй відповісти.
У цю мить відчиняються двері поруч і визирає сусідка бабуся Ганна.
Оксано, доброго вечора! Уяви собі Галина Сергіївна з другого поверху померла, а про її тваринок ніхто так і не потурбувався. Племінниця приїздила, пробувала всім запропонувати ніхто не захотів брати. Я й сама маю кота, а він чужих не терпить. Он Марина з пятого має алергію Може, ви з Тарасом візьмете? Молоді, маєте гарну роботу, на дітей час ще є.
Та ми не планували ні кота, ні собаку, тим паче разом розгублено відповідає Оксана.
Не варто їх розлучати, зітхає бабуся. Вони з малими були, навіть спали разом Галина Сергіївна вигулювала пса, а кицька сама гуляла у дворі, проблем багато не буде.
Може, заберете їх? просить Ганна, дивлячись прямо в очі.
А якщо ні? Що тоді з ними? тихо питає Оксана.
Чула, що хочуть приспати Нові господарі вже купили ту квартиру, коробку теж привезли. Вони нікому не потрібні
У цей час у підїзд заходить сусід дядько Василь, зупиняється біля коробки.
Може, візьмете їх додому? Тварини спокійні та гарні. Вже не молоді, довго не потривожать Шкода їх, Галина так їх любила!
Добре, нехай будуть у нас. Не можу уявити, що їх чекає присипляння Як їх звати? Ми тут лише два роки живемо, мало кого знаємо нарешті погоджується Оксана.
Песик це Миколка, кицька Ліля. Щиро вам дякую! каже Василь і ставить коробку в передпокій, залишаючи на столі пару гривень і поводок.
Оксана зачиняє двері та знімає пальто. Потім сідає біля хвостатих гостей і лагідно каже:
Ну що, друзі? Тарас зараз буде здивований! Ото здивую чоловіка… Та він у мене добрий, думаю, прийме вас.
Не бійтеся, я вас не скривджу, додає, і в куточках очей зявляються сльози. Це ж жахливо, таке придумати
Ліля, наче зрозумівши слова, обережно вибирається з коробки, починає обстежувати нову оселю. Миколка довго сидить мовчки, а тоді лише тихенько спостерігає за жінкою та подругою-кицею.
Оксана йде на кухню, відкриває холодильник. Корму, звісно, немає. Вона відварює гречку, додає трохи мяса: «Сподіваюся, смакуватиме». І справді Ліля після першого обходу квартири одразу цікавиться їжею. Оксана кличе і Миколку, той підходить несміливо, але спостерігаючи за апетитом кішки, також береться до каші.
Незабаром повертається з роботи Тарас чоловік Оксани. Побачивши нову компанію, спершу шокований, але вже за вечерею подружжя радиться, чи варто спробувати знайти тваринам більшу квартиру чи господаря з приватним будинком.
Оксана та Тарас живуть разом чотири роки, цю оселю в Києві купили два роки назад. Вони дружні та щасливі, єдине, що засмучує відсутність дітей.
Ти ж завжди казала, що в домі має бути порядок, трохи жартома каже Тарас.
Я й гадки не мала, що діти в нас довго не буде. А тут тварини в коробці. Не могла пройти повз Пробач мені, на очах в Оксани блищать сльози.
Я й сам люблю тварин. Давай спробуємо, а там видно буде може, хтось із моїх знайомих захоче, обіймає її Тарас.
З того дня життя Оксани змінилося. Ліля й Миколка швидко звикли до нової оселі, тим паче квартира у них була схожа по плануванню, а двір однаковий.
Молодці! Мовби завжди зі мною були, лагідно посміхається Оксана.
Собаку вона тепер щодня вигулює тричі, а Ліля виглядає у вікно та самостійно мандрує у двір.
Бабуся Ганна рада, що Оксана забрала тварин, і час од часу підгодовує Миколку суповими хрящиками та лишками гречки для Лілі.
Увечері Тарас та Оксана сміються, дивлячись, як киця бавиться ниткою, а пес задоволено сопе на новому мякому килимку.
Обидва тварини сплять разом, і тоді вже Оксана переконується, наскільки неможливо було їх розлучити.
Минуло кілька місяців і жодних нових господарів Оксана вже й не шукає, бо сильно привязалася до своїх хвостатих.
У вихідні до Оксани в гості заходить її мама, яка живе на Подолі. Вона теж швидко приймає нових мешканців, хоча спершу була здивована.
Я б забрала кицю, але живу високо їй тяжко буде виходити надвір, каже мама.
Ні, мамо, ти краще приглянеш за ними, коли ми з Тарасом поїдемо на відпочинок. Квіти теж поллєш, і за квартирою доглянеш.
Настало літо, і подружжя вирушило на Чорне море. Оксана телефонувала щодня, просила маму все розповідати.
Все добре, не хвилюйся: їдять, граються, гуляємо разом на лавці у дворі. Відпочивайте! звітує мама.
Коли Оксана повертається, її зустрічають Ліля з Миколкою киця притискається до ніг, мурчить, а пес радісно стрибає навколо.
Дивись, які вдячні наші бешкетники! радіє Тарас.
Відтоді Оксана раніше прокидається, щоб вигуляти друга й погодувати обох після прогулянки.
Несподівано через пару місяців Оксана з хвилюванням каже Тарасу, що вони чекають дитину. Для них це велике і довгождане щастя.
Мама Оксани засміялась і сказала:
Недаремно тобі трапилися Ліля та Миколка. То була перевірка згори, чи добре серце маєш, дитино. Небо тобі вдячне! Готуйся до материнства!
Напевно, мамо, все так і є Тепер маю досвід вже навчилась кожен день піклуватись, доглядати й любити, як до маленьких дітей, сміється донька.
Можливо, мені забрати тваринок на якийсь час, щоб тобі легше було з немовлям? пропонує мама.
Ні, впораємось, нікому їх не віддамо. Ти краще заходь гуляти з коляскою, коли малюк засне, або допоможеш вдома, відповідає Оксана.
Вони обіймаються.
В Оксани вагітність проходить легко. Вчасно зявляється маленький син. Радості Тараса немає меж, щаслива родина святкує поповнення!
Миколка, вже немолодий та спокійний, не гавкає марно.
Ліля теж не створює жодних проблем, навіть літом дні проводить у палісаднику, або дрімає на теплій підвіконні. Всі живуть у злагоді та любові.
Старенькі у дворі, почувши історію від бабусі Ганни, розповідають усім, як Оксана мама стала завдяки золотому серцю.
Бабуся Ганна додає, що це справжня життєва наука і доказ того, як Всесвіт відповідає на щирі добрі вчинки
А як ви гадаєте має рацію бабуся Ганна? Пишіть свої думки, залишайте вподобайки!
