Семен приїжджає у село під Хмельницьким, щоб провідати свою тітку, старшу сестру мами. Мати, перед смертю, просила його наглядати за тіткою, про яку дуже турбувалася.
Тітка Ганна маленька, вже дуже стара жіночка. Семен не вперше пропонує їй перебратися до нього у місто, обіцяє окрему кімнату, двір для прогулянок, сусідок-ровесниць. Каже, буде їй не сумно. Але тітка Ганна вперто не хоче лишати свій дім, мовляв, усе тут рідне й спокійне.
Тому Семену доводиться раз на три місяці брати відпустку за власний рахунок на пять днів. Два дні він витрачає на дорогу, а три дні допомагає тітці на господарстві: ремонтує, носить воду, порається по подвірї. Добре, що він сам керівник відділу й може собі таке дозволити. До того ж, власник фірми його товариш.
Цього року через завал на роботі Семен не зміг приїхати у березні, приїздить лише наприкінці квітня. Тітка сильно здала за зиму. Її сусідка тітка Маруся розповіла, що двічі викликали “швидку”.
Чого ж ви мені не подзвонили? дивується Семен. Я скільки не дзвонив, усе казали, що Ганні добре.
Вона мені наказала нічого не казати. Мовляв, от помру тоді повідомиш, а поки не тривож сина сестри.
Семен пішов у магазин за цукром і сіллю, як просила тітка, і ще купив різного гречки, тушонки, згущенки. Вертається додому а на ґанку сидить цуценя вівчарки, місяців пяти.
Пес якийсь чудний: голова велика, морда видовжена.
Тітко Ганно, звідки в тебе пес?
Та сам прибився ще місяць тому. Відкриваю хвіртку, а він сидить і тремтить від холоду, худий зовсім. Я його вже відгодувала. Взяла, щоб веселіше було.
Семен гладить цуценя, а те довірливо кладе голову йому на коліна. Він завжди любив собак з дитинства, але вдома не дозволяли тримати.
Зараз не до того жінка, Олеся, колись принесла кошеня, та протрималася у них три роки і зникла. Дітей у них із дружиною немає, лікарі сказали, що не зможе народити, то вони з цим змирилися, живуть для себе, подорожують.
А як ти звеш цю приблуду?
Тимко. Так мого кота кликали.
Семен сміється:
Якось дивно пса котячим іменем…
Яка різниця, аби слухався.
Поки Семен гостює, Тимко не відходить від нього ні на крок. Перед відїздом Семен просить тітку не мовчати, якщо зле, дзвонити одразу, просити ліки не баритися.
Така морока зо мною, зітхає тітка. Не довго мені лишилося.
Що ви таке кажете, тітко Ганно, живіть довго. Ви мені не тягар.
Семене, одне прошу: якщо помру, не кидай Тимка. Він жива душа.
Не кину, знайду, кому віддати.
Краще забери до себе. Я чомусь думаю, не дарма він до мого двору прийшов.
Тут пес знову тицьнувся йому у коліна, глянув просто в очі.
Добре, тітко, якщо що заберу Тимка до себе.
За місяць тітка помирає. Семен ховає її, відбуває з сусідками девять днів. Потім іде з Тимком на цвинтар, прощається.
Повертається час їхати. Семен привіз намордник і поводок, і вони вирушають на станцію, звідки йде потяг.
Купує квитки у купе, де можна перевозити тварин. Заходить у вагон а Тимко з перебігом погляду починає гарчати на чоловіка біля вікна.
Той обертається аж очі вилупив:
Совість маєте! З вовками вже їздять.
Ти що, пяний? Це ж собака мій Тимко!
Тимко? Справжній вовк це. Я мисливець, знаю таких.
Тимко знову оскалюється, ричить.
Прибери цю тварюку, поки я його не гепнув!
Заспокойся вже, якщо хочеш доїхати живим. Їдь собі спокійно.
Краще я в коридорі посиджу до своєї станції.
Залишаються з Тимком удвох. Семен дивиться на пса:
Тимко, ти що вовк? Пес кладе морду на коліна, виляє хвостом.
Нехай так, головне що ти добрий.
Заглядає провідниця:
Це у вас вовк чи вівчарка?
Та он той чоловік навигадував. Це особлива порода, пошуковий пес.
Документи маєте?
Зараз покажу, риється Семен по кишенях, а тоді каже з тривогою: Тимко, та ж твої документи забув біля каси, коли брав квиток. Ви ж розумієте, без них квитка б і не дали.
Так, звісно, погоджується провідниця.
Документів Семен не показує у касі працює дочка тітки Марусі. Зранку вже вони у місті.
Того ж дня Семен веде Тимка у ветклініку напроти дому. Лікарка з порогу питає:
Ви з цирку, чи що?
Ні, відповідає Семен.
Бо у вас вовк.
Напівкровка. Моя тітка померла, заповіла забрати пса до себе.
Лікарка ближче дивиться, киває:
То суміш. Мабуть, батько або мати німецька вівчарка. Характер у таких тварин спокійний, не агресивні. Давайте зробимо щеплення і зареєструємо, щоб надалі не виникало питань.
Дружина Олеся дуже привязується до Тимка: сама його миє, годує, гуляє. Минає десять місяців. Узимку, під час новорічних канікул, Олеся вирішує пройтися з Тимком у парк неподалік.
Коли вони гуляють темними стежками, Тимко раптом насторожується і стрімко біжить у темряву.
Олеся кличе, шукає, його немає хвилин сім. Вже знервована, хоче дзвонити Семену. Аж бачить Тимко повертається, у пащі щось несе.
Виявилося немовля, зовсім крихітна дівчинка, ще жива. Олеся, як лікар, одразу викликає “швидку” і поліцію.
Всі з’являються швидко. З Тимком Олеся не може поїхати, тому веде його додому, потім повертається з Семеном у лікарню.
Там повідомляють: дівчинці трохи більше місяця, здорова. У пелюшках записка: “Звати Віргінія. Віддайте в добрі руки”.
Олеся просить показати дівчинку. Як тільки бачить відразу відчуває: це її дитина.
Вона мовчки питає поглядом чоловіка, Семен згоджується. Олеся заявляє черговому, що вона лікарка і хотіла б удочерити маля.
Через два місяці у їхньому домі зявляється Віргінія, яку знайшов “приплодуха” Тимко. Як і казала стара тітка не даремно він тоді прибився до дворуЗ того часу тривають у них нові турботи і радість. Віргінія росте здоровою, щоката, з веселими очима. Тимко її нерозлучний охоронець: спить під ліжечком, заглядає у візочок, злизує кашу з її долонь. В дворі на лавці збираються сусідки й щасливо щебечуть: от це вже доля, от це справжній подарунок!
Коли Семен кудись квапиться чи під кінець важкого дня сідає втомлено у крісло, пригадує свою тітку Ганну та її прохання не залишати Тимка напризволяще. І жартує сам до себе: якби не вовчий пес, не було б у домі дитячого сміху.
Іноді у вікні він бачить, як Олеся несе Віргінію на руках, а за нею, оббігаючи кущі, біжить вірний Тимко; і Семен розуміє: дорога до щастя буває дивною й непередбачуваною, але, якщо вірити у добро і підставляти плече вона обовязково веде додому.
Так у їхньому домі завжди пахне теплим молоком, сміхом і трішки вовчою вдачею.
