Є така стара українська приказка: «Дурість гірша від крадіжки». Колись мені здавалося, що це перебільшення, але життя яскраво показало, що за цими словами ховається справжній сенс.
Десь пів року тому навпроти мене в підїзді оселилася нова сусідка. Жінка років сорока, завжди зібрана, усміхнена, привітна. Віталися, перемовлялися пару слів у ліфті нічого особливого, звичайна сусідська чемність.
Перший раз вона постукала до мене у двері через два тижні після переїзду. Було майже девята вечора. Відчиняю стоїть Оксана з розгубленим обличчям і пустою мискою.
Ой, вибачте, що турбую, почала вона згодом. Зібралася налисники смажити, а сіль закінчилась! Дасте жменьку? Завтра поверну, чесно!
Як тут відмовити? Насипав майже півбанки, подякувала і пішла.
Але другий раз не змусив чекати. Минуло кілька днів знову на порозі: тепер просить цукру.
Так хотілося чаю, каже, кутається у теплий халат. Надворі дощ, пізно вже Дасте склянку? Я куплю і поверну!
Мені не важко, але закралася думка: прожила вже майже місяць, невже часу не знайшлося купити найнеобхідніше? Сіль, цукор, олія, сірники стандартний набір у всіх. Вирішив не чіплятись.
За тиждень Оксані знадобилися яйця. Потім трішки олії, далі цибулина, половинка лимону, пакетик чаю, пігулка від головного болю і навіть рулон туалетного паперу.
Ситуація повторювалась з лякаючою регулярністю: вечір, розгублений погляд, розповідь про «забула купити» і обіцянка «завтра поверну». Проте нічого із взятого ніколи до мене не повернулося. Память у сусідки на диво вибіркова: про мою присутність памятала, а про борги ні.
Якось мені самому терміново потрібна була морква для супу. Знав: вдома Оксана, подзвонив. Відкрила, вислухала й каже:
Ой, у мене є, але й мені треба на борщ. Не дам, пробач.
І зачинила двері.
В мене все всередині й скипіло. Виходить, мої продукти спільні, а її морква стратегічний запас? Вирішив: кінець цьому. Більше нічого не позичаю.
Сів і в блокноті згадав усе, що вона брала: цукор, яйця, каву, соняшникову олію, цибулю, пігулку, лимон, порошок усе записав. Перерахував вийшло приблизно на 1000 гривень.
Записку залишив на поличці у коридорі знав, що скоро стане у пригоді. Не помилився.
В суботу запланував пекти пиріг, і тут дзвінок. Дивлюсь у вічко Оксана з мискою.
Глибоко вдихнув, на обличчі ввічлива холодність, відчиняю.
Добрий! зразу випалила вона. Виручай! Хочу зробити сирники, кефір закінчується, а борошна зовсім немає. Насип 300 грамів? Я потім усе поверну!
Борошно? Є, звісно.
Ой, прекрасно! Ти ж знаєш, я поверну!
Оксано, все добре. Але давай спочатку підрахуємо нашу спільну «господарську справу».
Я простягнув їй свій список. Вона кліпає, не розуміє, що відбувається. Раніше я мовчки все давав, а тут якийсь облік.
Дивись, показую їй рядки. Я записав усе, що ти у мене брала за останні два місяці. Перевіримо? Яйця пятнадцять штук. Так?
Ну не звертала уваги пробурмотіла, посмішка зникла.
А я звертав. Цукру чотири рази по склянці. Олія, кава, порошок, лимон, цибуля. Вірно?
Оксана мовчить, у погляді здивування, переходить у роздратування. Мовляв, як я міг? Ми ж «по-сусідськи»!
Я рахував по середній ціні, навіть зробив тобі знижку, кажу. Разом 950 гривень.
Я простягнув руку долонею догори.
Щойно розрахуємось одразу дам борошно. Можу ще й просіяти.
Серйозно? нарешті видихнула вона. Ти мені рахунок виставив? За сіль і сірники?! Ти в своєму глузді?
Цілком, кивнув. Брав отже, маєш повернути. Якщо не повертаєш це купівля. Я прошу лише оплатити.
Оце дрібязковість! вигукнула вона. Я думала, ми люди А ти дрібязкова людина!
Дрібязковість це мати гроші на суші, але просити у сусіда туалетний папір, відповів я спокійно.
Обличчя Оксани налилося червоним.
Та подавись тим борошном! крикнула. Більше нічого не попрошу!
Розвернулась і грюкнула дверима. Я залишився з листком у руках навіть без злості, радше з полегшенням.
Минуло два тижні. Оксана не вітається зі мною, в ліфті відвертається і вдає, що в телефоні. Чув, як вона жалілася консьєржці, що в домі живуть «жлоби і чудні люди».
Задумуюсь: а як би ви вчинили на моєму місці? Чи терпілі б ви таке далі?
Для себе зробив висновок: доброта це прекрасно, але і себе треба вміти захищати. Бо інакше над тобою просто користуються.
