Знаєш, інколи за зцілення треба віддати зовсім не гроші. Це було в такому віддаленому закарпатському селі, куди можна дістатися тільки стежкою, бо навіть дороги немає. Там живе один хлопчик про нього серед людей вже легенди ходять. Кажуть, він може поставити на ноги будь-кого… але за таку ціну, що навіть найбагатші київські бізнесмени лякаються.
Уявляєш собі сцену? На порозі старенької хати, перевязаної дошками, стоїть дорога інвалідна коляска. В ній сидить пані, на якій костюм з Києва, вартістю як уся ця хата разом з худобою. В руках у неї тугий конверт, набитий пятсот тисячами гривень. Вона мало не рве його навпіл так сердиться й так їй боляче.
Візьми! Тут пятсот тисяч! майже шипить вона до хлопчика, що сидить собі на лавці біля порога. Просто зроби так, щоб я знову ходила.
А він навіть не глянув на гроші. Дивився десь убік куди стара мама на подвір’ї ледве тягне величезний оберемок дров до хати. І тоді хлопчик спокійно, але твердо відсунув її руку з конвертом.
Мій дар за папірці не продається, каже він. Я беру лише потом.
Пані аж сполотніла. Перехопила руками свої безсилі ноги й поглянула на коляску.
Ти з глузду зїхав?! вигукує. Я ж не можу рухатись! Три роки як паралізована!
Хлопчик нахилився ближче, так, що навіть подих його відчувалося. І ніби побачив її всю гордість, жадібність, оцю впевненість, що все і всіх можна купити.
Тоді повзатимеш. Поки не навчишся, тихо сказав.
Він різко клацнув пальцями – аж пані здригнулась. Раптом одна нога самостійно копнула по колесу, коляска впала, і пані опинилася прямо у грязюці, обличчям до землі.
І от вона лежить в багнюці посеред двору, і так їй прикро, що навіть злості вже немає тільки сльози. Вона подивилася на хлопчика може, допоможе? А він спокійно вказав на ту саму поліно, яке мама випустила з рук.
Хочеш ходити? Донеси дрова до хати, сказав коротко.
Я не можу! Це ж неможливо! плакала вона.
Але щоразу, коли мала здатися, по її тілу йшла така судома, як від грому, і не було вибору треба рухатись. Бралася за холодну, мокру землю, тяглась, поліном впиралася у груди, вся мокра від сліз, з потом на лобі, шовковий костюм у лахміття, руки всі в багні і крові.
До вечора, коли останнє поліно лежало вже під піччю, хлопчик підійшов до неї. Вона вже ледь дихала, лежала на підлозі й дивилась вгору. В очах ні тіні колишньої пихи, тільки втома і дивне полегшення.
Вставай, спокійно промовив хлопчик.
Я більше не можу… ледве прошепотіла.
Ти вже зробила найважче. Забула, хто ти була, і вперше відчула, що таке справжня праця.
Він подав їй руку. Вона схопилася за неї й… диво! Відчула силу. Спершу похитнулася а потім, невпевнено, проте все рівніше, стала на ноги. Вперше за роки!
Вона кинула погляд на конверт з грошима, що валявся вже в поросі. Тепер вони здавались їй сміттям…
Твої ноги слухаються лише того, хто знає ціну нашій землі, сказав хлопчик, йдучи до хати. Не купуй більше життя.
І пані зробила перший крок по стежці, камінчик за камінчиком, і цього разу дійсно була найбагатшою жінкою в світі.
