Ковальчук Тарас

Я вперто не міг повірити, що Оленка моя донька. Марія, моя дружина, працювала продавчинею в супермаркеті.

Напередодні Нового року ми з мамою зайшли в «Дитячий світ» у самому центрі Львова. І там мені страшенно

Яскраво памятаю той день, коли підписував папери на батькову ниву. Ранок був пронизливо холодним;

А я свого чоловіка не любив. А скільки ж прожили? Прожили… Та порахуй сам, у сімдесят першому одружились.

Я купила новий одяг для своєї невістки, щоб вона могла піти на побачення з іншим чоловіком…

Пролунав дзвінок у двері, і у квартиру, навіть не подумавши чемно поздоровитись, влетіла мов ураган свекруха

Не подобається, що я хочу власну сімю? Я ж поїхав від вас, намагався будувати своє життя, а ви приїхали

Та куди ж вона дінеться, скажи мені, Володю? Жінка це тобі як стара Волга на прокаті: поки пальне доливаєш

Доглядальниця для вдівця Місяць тому Зінаїду Кравчук найняла родина Войтенків щоб доглядати їхню матір

Добра людина, наша Іванка. Якби не вона, хто б нам допоміг? Та ти ж їй лише дві тисячі гривень на місяць даєш.