Ковальчук Тарас

— Ганно! Ганно, де ти там? — лунав із вітальні голос Миколи Петровича. — Іди швидше! Терміново!

Оксана вирівняла біле весільне ліно перед дзеркалом. Не вірилося, що все сталося саме так. Сукня сиділа

Микола та Оксана пили ранкову каву, тримаючись за руки і вдячно всміхаючись новому дню, який вони навчилися

Олена стояла біля кухонного вікна, жуючи черствлий хліб з маслом і споглядаючи сусіднє подвір’

Ранкова метушня біля Хрещатика мала свій ритм: цокіт каблуків по бруківці, рев автомобілів у заторі

— Не чіпай мою ляльку! — скрикнула Оксана, вириваючи з рук старшої сестри порцелянову красуню з золотистими кучерями.

Повільно прокидаючись, Ганна Іванівна відчуває різкий біль у голові, який не відпускає, а глибока втома

“Це не мій син”, – холоднокровно оголосив мільйонер, голос дзвенів у мармуровій залі. “

Він насміхався: «Ти навіть ходити не можеш!» Але вона зробила один крок, який змінив усе. Він продовжував

Місто жило вечірнім диханням — гулкими гудками авто, кроками по бруківці, сміхом з ресторанних підвіконь