Ковальчук Тарас

— Остапе, заходь! — керівник покликав по внутрішньому зв’язку. Я знав – знову лаяння. Та й за що. — Прийшов?

**Щоденниковий запис** Дізналася про тата випадково – того дня прогуляла школу, бо супроводжувала подругу

Шість років наша пекарка Ганна лишала їжу тихому самотньому чоловікові — навіть імені його не знаючи!

– Знову ця довбена музика! – скрикнула Галина Михайлівна, вдаривши кулаком по батареї. – Пізня ніч, а

— Не смій мені дзвонити! Зрозумів? Більше ніколи не телефонуй! — Ганна Петрівна з силою кинула слухавку

– Та мені така донька й непотрібна! – вигукувала Валентина Петровна, махаючи зім’ятим папером.

Вечеря добігла кінця розлученням — Ти зовсім здурів? – Оксана кидає серветку на стіл, від чого келих

— Мамо, ну годі тобі починати! — роздратовано кинув Тарас, навіть не відірвавши погляду від телефона.

Та все при мені — окрім тебе — Мар’яно Петрівно, гляньте лише на оту красу! — Соломія Іванівна трясла

Дочка — не моя Що ти несеш, Оксано?! — Тарас швирнув на стіл папір і вдарив кулаком по стільниці.