Ковальчук Тарас

«Ранком» Світанок лише зазирав у вікна, коли до палати зайшла лікарка – молода, в охайному білому халаті

— Мамо, ти зовсім з’їхала з глузду? Слова доньки вдарили Людмилу, ніби ножем під ребро. Боляче.

**Що ждуть мене?** Як швидко минає час. Не встигла озирнутися, а вже майже п’ятдесят. А здавалося, що

Холодний вітер вив той зимовий вечір, пробираючись крізь тонку тканину мого старого светра.

«Вона справді гарно виглядає. А я перестав це помічати», — подумав Тарас. Ранок, як завжди, був метушливим.

Соломія та її мишенята Я веду свій блог, я психолог і пишу про себе. Кілька тижнів тому я познайомилася

Марійка йшла зі школи у піднесеному настрої. Сьогодні в класі збирали гроші на квіти та подарунок для вчиноми.

Колишні часи Микола був із тих чоловіків, що й гору змістить. Зводив хату, виростив двох синів, насаджував сад.

У їдальні лунав гомін студентів, ляскіт підносів і скрегіт торгового автомата, що відмовлявся прийняти

Завжди було лише двоє нас — я і мій син. Його батько пішов, коли хлопчикові було лише три роки.