Ковальчук Тарас

Три листи без зворотної адреси Було тихо, ані вітерець не віяв, ані листя не шелестіло, ані птахи не

Зла бабуся Соломія вийшла з таксі й чекала, поки з машини вибереться маленька Даринка. — Дякую, — подякувала

Таємнича картинка Оксана сиділа в авто на задньому сидінні й дивилась у вікно. Настріх був такий, ніби

У його слідах — Дмитро, ну що тобі не вистачає? Дивись — українська мова — двійка, математика — кол

— Оленко Іванівно, на дитячому майданчику якийсь чоловік до вашої Софійки чіплявся. — Як це — чіплявся?

— Сину… — Перепрошую, але я вам не син. Не треба так до мене звертатися. Мене звуть Олег. — Олегу… Олеженько… Сину!

**Щоденниковий запис** Знову сусіди зверху гуляють, як же це набридло! Третя година ночі! – Оксана розбудила

**Щоденниковий запис** Мамо, ну чого ти так хвилюєшся? Тарас сказав, що кохає мене. Ми одружимося, мамо

Ну й собі історія! — У сенсі, ви його дружина? — У сенсі найпрямішому. Можу навіть штамп у паспорті показати

— Привіт, Соломіє. Скільки вже ми з тобою не бачились? П’ятнадцять років? Чи більше? — Напевно, більше.