Без душі

Без душі
Клавдія Василівна повернулася додому.
Вона щойно була у перукарні попри поважний вік, а недавно їй виповнилось 68 років, Клавдія регулярно тішила себе відвідинами улюбленого майстра.
Там приводила до ладу волосся, робила манікюр, і ці нескладні процедури завжди додавали їй життєвої енергії й гарного настрою.
Клавко, до тебе якась родичка приходила.
Я сказав, що ти повернешся пізніше.
Вона обіцяла ще зайти, повідомив чоловік Юрій.
Яка ще родичка?
У мене вже не лишилося рідних.
Якась далека просити щось прийшла, мабуть.
Треба було сказати, що я поїхала аж у Карпати, невдоволено відповіла Клавдія.
Та навіщо брехати?
Мені здається, вона з твоєї родини висока, статна, щось схоже на твою покійну матір, хай їй царство небесне.
Не думаю, що прийшла з проханням.
Солідна жінка, одяг дорогий, намагався заспокоїти Юрій.
Через сорок хвилин та жінка таки подзвонила у двері.
Клавдія сама відчинила.
Справді, схожа на матір, і одягнута гарно: пальто, чоботи, рукавички, сережки із маленькими діамантами у цьому Клавдія добре розбиралася.
Вона запросила гостю до вже накритого столу.
Давайте знайомитися, якщо родичі.
Я Клавдія, можна без по-батькові.
А ви по якій лінії мені родина?
спитала господиня.
Жінка трохи розгубилася, навіть почервоніла: Я Галина Галина Володимирівна.
У нас невелика різниця у віці.
Мені 50 виповнилось 12 червня.
Вам ця дата нічого не каже?
Клавдія аж побіліла.
Бачу, ви згадали Так, я ваша донька.
Прошу, не хвилюйтеся мені від вас нічого не потрібно.
Просто захотіла побачити свою рідну матір.
Все життя прожила в невідомості.
Не розуміла, чому мама мене не любить.
До речі, її нема вже вісім років.
Чому тільки тато любив?
Його також недавно не стало лише два місяці, він наприкінці й розповів мені про вас.
Просив, щоб ви його пробачили, якщо зможете, хвилювалася Галина.
Я нічого не розумію.
У тебе є донька?
ошелешено спитав Юрій.
Виявляється, є.
Потім тобі все розкажу, відповіла Клавдія.
Тобто ти донька?
Чудово!
Подивилась?
Якщо думаєш, що я буду каятися й просити вибачення ні, не буду.
Моєї вини тут немає, жорстко відповіла Клавдія.
Сподіваюсь, тато тобі все розказав?
Якщо думаєш пробудити у мені материнські почуття дарма, не буде!
Вибач.
Дозволите приїхати до вас ще раз?
Я тут у передмісті живу великий двоповерховий будинок.
Може, ви з чоловіком приїдете до нас?
Ви звикнете до думки, що я є.
Я привезла фотографії онука й правнучки, хочете подивитися?
несміливо попросила Галина.
Не хочу.
Не приїжджай.
Забудь про мене.
Прощай, холодно відрізала Клавдія.
Юрій викликав Галині таксі й пішов проводити.
Коли повернувся, Клавдія вже зібрала зі столу і спокійно дивилася телевізор.
Ну і витримка у тебе!
Тобі б арміями командувати.
Ти справді зовсім без душі?
Я й раніше підозрював, що ти жорстка й байдужа, але не думав, що настільки, сказав чоловік.
Ми з тобою зустрілися, коли мені було 28, так?
То знай: душу з мене вирвали й розтоптали ще раніше.
Я селянська дівчина, що все життя мріяла вирватися у місто тому й вчилася найкраще, вступила до університету одна з класу.
Мені було 17, коли я познайомилася із Володею.
Любила його дуже.
Він старший на 12 років, але мене це не лякало.
Після бідного дитинства місто для мене було казкою.
Стипендії не вистачало, завжди була голодна, тому з радістю приймала запрошення сходити до кафе чи поїсти морозива.
Він нічого не обіцяв, але я була певна якщо таке кохання, він обовязково одружиться зі мною.
Одного вечора запросив мене на дачу я погодилася без вагань.
Була впевнена: тепер, коли все сталося, він привязаний до мене.
Зустрічі на дачі стали регулярними.
Швидко стало зрозуміло, що я вагітна.
Я повідомила Володі.
Він втішився неймовірно.
Розуміючи, що скоро це стане очевидним, я сама спитала, коли ми одружимося?
Мені вже 18 можна подавати заяву до РАЦСу.
А я обіцяв колись одружитися?
відповів питанням Володя.
Не обіцяв і не одружуся.
Тим більше, я вже одружений спокійно промовив він.
Але як же дитина?
Як же я?
А що ти?
Ти молода, здорова.
З тебе можна скульптуру української дівчини ліпити.
В університеті оформляй академічну відпустку.
Поки нічого не видно вчись, а потім ми з дружиною заберемо тебе до себе.
Ніяк не можемо народити дитину може, тому що дружина старша значно.
Коли народиш, ми дитину заберемо.
Як усе оформити не твоя справа.
Я, хоч і молодий, але не останній у міській раді.
Дружина завідувачка відділення лікарні.
Так що за дитину не хвилюйся.
Після пологів відпочинеш і в університет.
Ми тобі ще й заплатимо.
Тоді про сурогатне материнство у нас ніхто й не чув.
Я, мабуть, була першою такою матірю.
А що мені було робити?
В село повернутися сімю ганьбити?
До пологів я жила у них в будинку.
Володина дружина до мене не заходила може, все ж ревнувала.
Доньку я народила вдома, привезли акушерку, все по честі.
Грудьми не годувала дівчинку одразу забрали, більше я її й не бачила.
Через тиждень мене делікатно відправили.
Володя дав гроші.
Повернулася до університету.
Після закінчення працювала на заводі, дали кімнату у сімейному гуртожитку.
Спочатку майстром, потім старшим майстром відділу контролю.
Друзів було багато, а заміж нікого не зявлялося, поки ти не прийшов.
Мені вже 28 було думала, і не треба, а таки треба.
Далі ти все знаєш.
Жили добре: три машини поміняли, будинок повна чаша, дача доглянута.
Відпочивали щороку.
Наш завод у девяності встояв бо деталі для тракторів лише в нашому цеху робили, а що в інших ніхто не знав.
Завод досі обнесений колючим дротом і охоронними вежами.
На пенсію пільгову вийшли.
Все маємо.
Дітей нема і не треба.
Як подивишся, які зараз діти закінчила свою сповідь Клавдія.
Погано ми з тобою прожили.
Я тебе любив, усе життя старався твоє серце зігріти, так і не зміг.
Дарма, що дітей не було але навіть котика чи собаку ти ніколи не пожаліла.
Сестра просила допомогти племінниці ти навіть на тиждень не пустила.
Сьогодні дочка приїхала як ти її зустріла?
Дочка!
Твоя кров, а ти Справді, якби ми були молодші, я б розлучився, а зараз вже пізно.
Холодно біля тебе, холодно, з сумом відповів розгніваний Юрій.
Клавдія трохи злякалася ніколи Юрій з нею так не говорив.
Усе її спокійне життя порушила ця дочка.
Юрій уже давно переїхав на дачу.
Останні роки він мешкає там.
На дачі у нього три собаки підібрав покинутих цуциків, і незлічена кількість котів та кішок.
Вдома буває рідко.
Клавдія знає він їздить до її дочки Галини, всіх там знає, обожнює правнучку.
Завжди був диваком, диваком і залишився.
Хай живе, як хоче, думає Клавдія.
У неї так і не виникло бажання ближче познайомитися з дочкою, онуком і правнучкою.
Вона одна їздить до Чорного моря відпочиває, набирається сил і почувається прекрасно.
Але, живучи у комфорті, Клавдія так і не змогла відкрити серце на самоті, за морем і в достатку, вона зрозуміла, що найбільше багатство все ж у людяності і теплі рідних, яке не замінять ні гроші, ні здоровя, ні відпустки.
І тільки справжнє співчуття дає справжню радість життя.