– Оленко, ти ж розумієш, з ким він знайшов собі пару? Вона ж з доважком! Чи тебе таке влаштовує? сміючись крізь зуби, перепитала Настя, спершися на штахетник. Хіба ліпшої ти йому не відшукаєш? Хлопець в тебе гарний, всі руки, а у селі дівчат повно, а він, бач, таку собі обрав!
Олена глухо зітхнула. Перед собою вона своєї невдоволеності вибором сина не визнавала, а почути таке від сусідки-напівподруги було удвічі болісніше.
А ми дитині раді, Настю! Чи розумієш? Яка тобі з того біда? І молода, і гарненька, і з характером лагідна, до роботи старанна це я вже перевірила. А що дитина Ну то й що з того? В шлюбі народжена, не нагуляна. Та й вдівка вона, а хіба знаєш, хто коли кого залишить? Господи, як нам судилось, так буде. Виростемо та виховаємо, то ще один онучок буде. Не сміши людей дурною язикатістю!
Олена насупилась і прогнала сусідського кота, що крадькома підкрадався по паркану ближче до її двору.
Знов тут шастає! Твій Барсик у мене вже трьох курчат утащив, Настю. Дивись за ним, бо Мурчика спущу, хай після не скаржиться.
Та налякала! Настя зі сміхом відштовхнула від паркану товстого рябого кота. Хто кого ще ганяти буде! Закрию свого вертлявця. Він і в мене минулого року курчат ганяв. Але гарний ловця мишей гріх виганяти. Куди прилаштуєш інстинкти?
Хай свої інстинкти вдома знає!
Олено, до речі! Банки! Варення, певно, вже готове.
А тобі тут балакать, а хтось там за тебе виварює?
Та Оришка. Учора приїхала допомагати з городиною.
Та вона ж ото має от-от родити.
То й все у полі, а вона варить варення не хоче без діла сидіти. Не невістка, а золото!
Чого свого золота за очі хвалиш, а віч-на-віч шпетиш?
Для порядку! Настя сміючись махнула рукою. Станеш колись свекрухою бери приклад, а то, лиш на спокій даси, відразу на шию сядуть.
Розберемся! Олена рішуче кивнула. Банки дати чи обійдешся? Я тобі не нянька, маю роботу.
Коли сусідка пішла, Олена взялась за тісто. Завтра син обіцяв приїхати та наречену вперше до хати привезти. Наречену… Олена завмерла біля столу, вперлася руками в дошку та уторопилась у вікно. Щось та й буде…
Яську вона не знала. Хіба що чула про неї: кілька розмов ловила, а бачилися хіба мимо раз-другий, коли навідувала сестру у сусідньому селі. Висока, світле волосся, очі великі. Дівчина як дівчина, подібна до Максима і зростом. Але ж яка вона дівчина молодиця уже, була вже заміжня, малого має. Свого хлопця, роки три йому тепер. Так судьба до Ясі була не ласкава: батьків змалку не стало, дід з бабусею підняли, вивчили, у люди вивели. Але ледве пораділи правнуку, як чоловік Ясі потрапив у аварію і лишилась вдовою з малим. Як тут її не пожаліти? Але Олена воліла б шкодувати здалеку.
Серце боліло й за сина. Максим зоставався єдиною її підтримкою після смерті чоловіка. Вона раділа, що він поруч, та все ж ніяк не могла заспокоїтись. Чоловік уже дорослий, час би сімю мати, а сам все зволікає жарти-жарти, мовляв, чекає великого кохання. Аж ось недавно заявив, що зустрів нарешті Яську. Олена одразу до сестри кинулася розвідати.
Чого метушишся, як квочка? одразу зустріла її Лідія, старша сестра.
Що за людина? Кого веде? Що мені чекати?
До тебе приведе, та не назавжди. Лідія урівноважила голос і сіла поряд. Максим тобі не казав, що дідову хату я на нього оформила? Жити там, звісно, ще не можна розвалюха, але ж город чималий. Поставлять собі.
Думки Олени застрибали, як кролі: то Максим поїде, а вона? То всього селами кілька зупинок, автобус ходить, але одне діло, коли син щовечора вдома, інше своїм життям живе. Лише на великі свята й з’явиться. Відпускати доведеться.
Не радієш? лагідніше перепитала Лідія, Максим виріс, час іти в люди з хати.
Все правильно кажеш. Лишень страх мене бере. Якщо не складеться, що тоді? Раптом щось не вийде?
Ти послухай, що скажу. Дівчат у селі вистачає, але ні про кого я так не скажу добре, як про Яську.
Оце мене і лякає. Вже дуже вона правильна.
Тобі не вгодиш! розсердилася Лідія. Якби поганою була, то зраділа б? Олено, досить! Головне щоб щасливо жили, а ти не нароби помилки, щоб сина не втратити.
Якої? Олена злякано впустила голос.
Не приймеш її втратиш сина. Я бачила, як Максим за нею дивиться. Кохає точно.
Слухаючи сестру, Олена відчула, як колючий клубок закрутився всередині. Спробувала насилу заспокоїтись. Все одно зустрічати треба гідно, щоб майбутня невістка не подумала, ніби тут не раді. Лідія має рацію, не можна синові показувати прикрості. Побачимо, як піде, а поки треба старатись.
Маленькі, однакові пиріжки викладала на велике блюдо. Згадала, як чоловік любив такі, на один укус, і ніжно звав їх «насінням»: мовляв, скільки не з’їси все мало! Він тісно обіймав Олену, цілував, а вона сміялась і відривала руки. Їй так не вистачало Василя саме зараз Він би і порадив, і втішив.
Ніч видалась безсонною. Крутилась не засне, а дочекатись ранку хотілося швидше
Яська стояла позаду Максима, не наважуючись підвести очі на майбутню свекруху. Маленький Святослав крутнувся в неї на руках, розглядаючи все навколо. Пес Мурчик на ланцюгу не гавкає: дивно! У баби Галі завжди гавкає. Котика гнався за чимсь Святослав потягнувся за ним, глянув на маму.
Посидь ще трохи.
Відпусти його, хай по двору побігає. Я Мурчика закрию, тут нема чого бояться. Бачитимеш ти його.
Олена примружено спостерігала, яка ця Яська. Худа, бліда, бідова. Й не скажеш, що такий славний хлопя на руках то її син. Дещо, майже невидиме, ворухнулося в грудях, трохи розчинивши гострий клубок. Святослав, якого Яська обережно спустила, протопав до Олени і знизу вгору глянув їй просто у вічі.
А куди кіт побіг?
Який кіт? Олена насторожилася. Я не тримаю кота. Де ти його впізнав?
Малий махнув рукою від ґанку, і Олена злякано зойкнула:
Бігом ловити, бо знов до курчат полізе!
Святослав кинувся за жінкою, яку все ще не наважувався яку назвати то вона бабуся, а то й ні. Кота наздогнали біля загорожі з курчатами.
Ото капосний! Ану тікай! Олена кинула тапочок у кота.
Побачивши, як Святослав розреготався, й сама мимоволі посміхнулася. Гарний хлопчик, жвавий та ласкавий. Коли намагалася дати йому курча, той боявся брати лише гладив.
Він маленький!
Скоро Святослав сидів у неї на колінах, наминав пиріжки. Погляд Яськи, що зирнула на Максима, Олена зустріла посмішкою:
Гарний хлопчик у тебе, Ясю! Розумний і їсти любить. Мрія будь-якої бабці.
Яська полегшено зітхнула, і Олена вперше за довгий час відчула, що тривога зблякла, клубок змалішав.
Максим жартував, обговорюючи весілля, а Яська лиш мовчки дивилась у тарілку. Дочекавшись, поки син вийшов, Олена запитала:
А ти чому слова не мовиш? пригорнула Святослава, подала ще вишень.
А що казати? Я просила Максима скромно б розписатись, без гучного святкування.
Не хоче?
Ні. Каже, всі рідні чекають, не можна образити.
Правда з одного боку. Але й ти мовчати не мусиш. Чому не хочеш весілля?
Яська уважно глянула їй у вічі:
Страшно. Щастя любить тишу. Раз вже виходила заміж весело, гучно А вийшло…
Даремно ти так. Якщо покійний чоловік тебе любив він би радів, що ти не сліпа по йому плачеш, а щастя шукаєш вдруге. Все у кожного на роду написане: і радість, і лихо. Це приймати треба з подякою чи інакше, то вже своє особисте.
Я боялася…
Чого саме?
Що засудять.
За що?
Що заміж зібралась. За такого, як Максим. Він міг іншу обрати. А пощастило мені
Святослав затримався у неї на руках:
А ти хто? запитав, впившись великими очима.
А я твоя бабуся віднині. Олена. Можеш бабуся говорити.
Гаразд! кивнув серйозно.
Та таки зробили весілля, як хотів Максим. Рідня язиками поцокала, але, глянувши на сердито стиснуті губи Олени, швидко втихомирилась.
Рік жили Яська із Максимом під одним дахом з Оленою. Давно забулась та колюча тривога й сумніви лишились у минулому. Дивлячись, як ніжно Яська до Максима ставиться, Олена зрозуміла: сина час відпускати. Вдавалось не завжди, бо й ревнощі часом брали. Проте Яська була терпелива й уміла спокійно, без образи перехопити кожне незадоволення свекрухи.
Чого мовчиш, Ясю? Раз у раз собі… Поплакала би хоч іноді. Розказала чоловікові може, і я б спокійніша була, радила Настя.
Та переругались би всі по тому! Мати з сином би посварились ото було б діло! Дуже добра порада! Яська насмішкувато хмикала.
Гордовита ти, Ясько, розводила руками сусідка. Для життя це не завше помічне.
Краще вже мати свою голову, ніж усім догоджати, відрізала Яська й ішла до хати.
Дарма Настя зітхала в Яськи свій шлях.
Максим почав будівництво чим скоріш, як одружились. За рік заселились у власний, ще сирий будинок. Клопоти, господарство Час летів непомітно. Відчувши, що щось негаразд, Яська подалась до лікаря.
Вагітна? очам не вірила.
А чого дивуєтесь? Боялись?
Так Просто з Святославом усе було інакше. І здоров’я не таке А це погано?
Важкувато почалось, доведеться полежати у нас, але все буде добре. Ми зробимо все можливе.
Олена приїхала одразу, щоб допомагати з малим. Яська двері відчинила, аж злякалась.
Чого ти лякаєшся, здивовано спитала Олена.
Та обличчя у вас суворе, подумала, що сердиті.
Олена аж здивовано глипнула. Та це ж та Настя, ранок мені зіпсувала наговорила всякого, по дорозі серце нило.
Ага, мало що з доважком, так ще й хвору взяв. Кого ж вона йому родить, Олено? Може, ще не пізно…
Ой, Насте, ну й язик у тебе! Мати недолюбила, чи що, що з людей зла така вийшла? Що тобі Яська зробила?
Нічого мені не треба! пробурмотіла Настя, відвертаючись. Жартую я!
Олена сердито пішла до автобусної. Весь день намагалась заспокоїтись.
Не зважай, Ясю! В автобусі дві посварились так мені настрій зіпсували.
Яська тихо всміхнулась: свекруха брехати не вміла. Хоч і засмучена була, але не на неї.
Давай збирайся. Допомогти?
Вже все готово. Не хочеться в лікарню.
Треба, Ясю! За дитину треба боротись! За Святославом я пригляну. Все буде добре!
Максим відвіз Яську у лікарню, почались довгі тижні очікування. Аж ось лікарка задоволена:
Ще трохи, і додому. Є кому допомагати?
Є, звісно. Свекруха у мене надзвичайна жінка.
Оце так! Рідко таке чуєш!
Яська збиралась додому, а Олена тим часом без розуму метушилась по селу.
Боже, як я Ясьці скажу?!
Святослав зранку безслідно зник. Завжди слухняний, без дозволу за браму не виходив. Олена у розамах готувала на кухні треба, щоб усе було свіженьке до повернення. Поглядала у вікно, малий бавився у пісочниці надворі. Хвилинка, відволіклася каструлю з компотом зняти. Дивиться а Святослава немає.
Вибігла у тапках, озиранням ані сліду. Брамка настіж. По вулиці катма ні душі. Скільки часу минуло? Дуже мало! Де ж він міг подітись
Водночас Святослав, почувши гамір за парканом, побіг подивитись. Декілька старших хлопців мучили цуценя, затягнувши тісний шворку на шиї.
Пусти! Йому боляче! хлопчик відчинив брамку.
У відповідь регіт. Святослав кинувся відбивати пса, бігав за старшими хлопцями. Не помітив, як звернув на другу, а згодом на третю вулицю. Поки якась строга жінка не прогнала бешкетників, а Святослав лишився серед чужих хат.
Які діти ростуть! Чи ж таке можна? Знущатись із живого! Казенно всіх били, жінка похитала кулаком, кинула косий погляд Святославу. А ти? Теж хочеш мучити?
Ні! Боляче ж йому було!
Жінка рушила далі, а Святослав прижимав песика, що затих. Мама вчила: згубишся стій на місці. Й одразу знайдуть. Знайшов лавку коло двору та й сів: чекав. Бабуся прийде. Або мама.
Максим під’їхав до двору, побачив відкриту брамку, глянув на дружину:
Почекай в машині я ворота зачиню, тоді й вийдеш.
Максим поспіхом вбіг у кухню щось трапилось! Швидко погасив плиту, завів дружину у спальню:
Ляж, відпочинь.
А де Святослав?
Може, з мамою в магазині? Схожу, погляну.
Олену Максим знайшов сусідньою вулицею, всю в сльозах.
Мамо! Що, Святослав?!
Зник! Вийшов за ворота і нема!
Мамо, заспокойся! Де шукала?
Поблизу. Хіба міг піти далеко?!
Не скажеш. Ти шукай поруч, а я подалі. А додому не повертайся Яську зараз нервувати не можна!
Максим знайшов малюка через годину. Святослав спав на лавці, обійнявши маленького, чорнобілого песика.
Добрий ти сторож, Максим погладив цуценя і торкнувся хлопчика. Прокидайся, синку!
Тату… Я сидів і далі не йшов, як вчили.
Молодець! Тому і знайшовся. Ну а це хто? кивнув на песика.
Він же Мурчика нагадує, як у баби.
Радше Портос, посміхнувся Максим. Годен узяти додому?
А можна?!
Атож! Дім без собаки не дім. Побачимо, що з нього виросте.
Швидко додому. Олена стояла на роздоріжжі, розгублена.
Мамо, досить, все добре! Знайшовся!
Олена обняла Святослава, плакала:
Наполохав мене, рідний!
Я більше так не буду, бабусю!
Сльози на очах та який же він чужий їй? Нехай собі говорить та Настя а рідніше сина, онука й онуку годі шукати.
Яська не відразу дізналась, що сталось. Святослав і песика купати допомагав, і обіймались на радощах:
Я скучила!
Я ще більше!
Сестричка Святослава народилась у строк. Назвали Галинкою на честь баби. Олена світилась з радощів, одну-дві гривні залишала на дорогу і в гості їхала щоразу як могла; боялась, що Яська затаїть злість, не довірить дітей після того випадку. А Яська й не згадувала:
Він би і зо мною міг піти далі. Для нього все живе святе. Будь-хто: і жучок, і щеня.
Добрим росте це найголовніше!
Олена у справи не лізла, допомагала чим могла. Яська дякувала лагідно: «Спасибі, мамо!»
Дивилась Олена, як летить Святослав до неї з обіймами, як Яська світлішає з посмішкою, передає на руки доньку й раптом розуміла: все на світі правильно, все стало на своє місце.
Куди знову? Настя чатувала у воріт, коли Олена замикала свої.
До онуків. Вже двоє!
Та ж один твій!
Для мене обох. І онук, і онука мої. А тобі зрозуміти важко.
Ой, дивуй, давай!
Любов, Настю, завжди взаємна. Щоб тебе любили старайся. Мене люблять і діти, й онуки. А тебе?
Поважають!
То ж добре. Але любов краща. Не так? Олена підморгнула й хутко подивилась на годинник. Час бігти, внуки чекають, а світ гарний, поки любиш і дбаєш.
Отож моя правда проста: треба серце відкривати тим, хто тобі рідний. Бо любов то не вантаж, то крила для щасливої родини.
