**Щоденниковий запис**
З двома справу йдемо, і третій потягнемо. Візьму підробіток. Чи хочеш позбутися дитини? – прямо поставив питання Олег.
Оксана вже кілька днів відчувала постійну втому. Діл – як море, а їй лиш сидіти б, краще лежати. На їжу й дивитися не могла. Зробила тест на вагітність – і все стало зрозуміло.
Щойно два роки минули, як вона вийшла з декрету. Не встигла відпочити від пелюшок, а тепер знову… Засмутилася. Ростислав от-от п’ятий піде, а Соломія вже у другому класі. Дітям потрібна її увага, а вона знову в хатніх клопотах. Чи зрозуміють вони, чи не заздритимуть маленькому братикові чи сестричці?
«Дитина – це Божий дар. Дасть Бог дитину – дасть і на дитину», – гадала вона. Але час неспокійний – коли ж він був легким? Жінки й у війну народжували. Що скаже на роботі? Що знову у декрет, а потім – постійні лікарняні?
Та й яка робота з трьома дітьми? Сім’я збільшиться, а жити треба на одну Олегову зарплату…» Оксана мучилася сумнівами, не поспішаючи «радісною» новиною ділитися. Час до думок ще був.
Нещодавно шеф питав, чи не збирається хтось у декрет. Логічно – у колективі переважно жінки. Вона, як і всі, запевнила: «У мене повний набір – хлопчик і дівчинка, більше не планую». І ось на тобі.
«Чого я про роботу? Родина – найголовніше. Життя пройде, а робота завжди знайдеться…» Дні минали, а вона все вагалася, не можучи прийняти рішення.
— Ти не захворіла? Бліда, все час у думках. Я тричі питав, що даруємо Тарасові та Олені, а ти ніби не чуєш. Щось трапилося? – одного вечора спитав Олег.
І Оксана розповіла все. Олег замовк, потім спитав:
— І що робитимемо?
Він сказав не «що ти зробиш», а «що ми робитимемо». Так, разом. За це вона й любила його – не залишить із сумнівами наодинці. Їй аж соромно стало, що намагалася все вирішити сама.
— З двома справляємось – і третій буде, – впевнено відповів чоловік.
— Але я ж знову у декреті. Житимемо на твої гроші. До того ж, невідомо, коли вийду на роботу. Чи вийду взагалі… Хоча соціальні виплати мають… – знову почала вагатися.
— Нічого, проживемо. Підроблю. Чи ти хочеш зробити аборт? – прямо спитав Олег.
— Не знаю, – зізналася Оксана. – Ти на роботі, я – вдома з дітьми. Так і життя промине…
— І з двома,
