Я обрав «просту дівчину», щоб насолити своїм багатим батькам але те, що я про неї дізнався, перевернуло усе моє життя
Мої батьки поважні підприємці зі Львова організували мені справжню сцену у своїй мармуровій вітальні. Батько сидів, міцно склавши руки на дорогому столі, мама мовчки наливала чай, стукаючи ложечкою в чашці, знак, що вона невдоволена.
Оресте, батько, нахилившись, вговорював мене тоном, якого навіть у дитинстві я ще не чув. Ми з мамою вирішили: година наставати на ґрунт. Тобі скоро тридцять мусиш стати серйознішим.
Я пирснув у долоню сміхом. Маєте на увазі оженитися?
Батько лише кивнув, очі в нього загорілись непримиренно. Без родини ні про який спадок мови не буде. Настав час подорослішати: жінка, власний дім, повага до справи. Не забавка це.
Я глянув у привідкриту віконну стулку за нею шумів вечірній Львів, кожна світла пляма новий шанс втекти із цього золотого клітковиння. Але тут і закралась моя злість.
Вони хочуть бачити мене з ідеальною нареченою отже, я дам їм просту дівчину, з якою, на їхню думку, не повинен мати нічого спільного. Вони це точно не проковтнуть. Якщо так грати граємо по-моєму.
Так я й зустрів Соломію.
Соломія, дівчина з Івано-Франківська, допомагала на волонтерському фестивалі. Памятаю її скромну сукню, волосся, заплетене в косу, жодної брендової прикраси. Вона була, як тиха водойма, на яку ніхто не звертає уваги, але яка має свою глибину.
Я підійшов, вітаючись з легкістю, але вона лише коротко кивнула:
Мені приємно, Оресте.
Від її спокою хотілося навіть не знаю що чекати чи розворушити.
Де живеш, Соломіє? кинув я.
Маленьке містечко біля Карпат, відповіла ласкаво, посмішка зринала ледве помітно. Нічого особливого.
Я відчув, як у моїй голові ожив план.
Як ставишся до одруження? сказав просто, не криючись.
Вона сплеснула брови: Вибачай, це як?
Я трохи нервово посміхнувся. Я мушу знайти дружину Але є умова: для цього треба пройти невеличкий тест просто познайомся з моїми батьками, зіграємо сімейку, без зайвих питань.
Соломія здивовано подивилась, але раптом засміялась, її карі очі порядком сяйнули:
Що ж, любите ризик, Оресте. Але згодна. Одне попрошу ніяких питань про минуле. Я дочка провінції, для них цього стане.
Я кивнув зі справжньою вдячністю.
Коли я ввів Соломію в дім, мати ледь помітно скривилася, завваживши її скромний вигляд, а батько стискав підборіддя.
То це й є Соломія? захололо в голосі мами.
Саме так, сказав я з переможним блиском в очах. Наречена проста, щира, не біжить за марками чи грошима. Те, що треба.
Соломія трималася спокійно. Відповідала, як справжня пані, виважено, з ледь іронічною усмішкою в кутичку вуст. Батьків таке зводило з розуму.
Але часом вловлював у її погляді дещо мовчазну усмішку. Щось, чого не міг розгадати.
Вечір, коли я вперше спитав:
Ти певна, що хочеш це витримати?
Ти ще й питаєш? тихо відповіла. Мені навіть цікавіше, ніж я думала.
Я був упевнений: план працює. А Соломія чудова акторка.
Наблизився головний вечір розкішний благодійний бал. Мати підбила брови ще на порозі. Та тут усе підірвала випадкова зустріч: до нас підійшов сам мер міста.
Соломіє! вигукнув він, міцно беручи її за руку.
Батьки закамяніли. Я вперше розгубився.
Ваші благодійні справи у Франківську памятають ще досі! Завдяки вашій родині дитячий притулок збудували, з ентузіазмом сказав мер.
Соломія ввічливо кивнула.
Рада чути Просто хотіла допомогти.
По тому до нас ринувся друг родини, Богдан:
Соломіє! Ти повернулась з-за кордону? Арест, ти справді одружуєшся з принцесою доброчинності? Її родина першою фінансує всі соціальні проекти в області!
У мене закрутилося в голові то ось чому Соломія сказала не питати її минулого
Я вивів її на ганок. Вона вже не грала була цілком відвертою.
Чому ти мовчала?
З тієї ж причини, що й ти не розповідав про свій задум, Оресте. Я теж втомилася: мої батьки теж гнали мене заміж заради звязків та репутації. Я захотіла вибрати сама.
В її очах було і полумя, і смуток непідробний сум за власною волею.
Я давно вже бачив у ній не просто скромну провінціалку. Вона була сильна так, як тільки може бути незалежна людина, котра чинить спротив долі.
На наступний ранок ми зібрали наших батьків у вітальні. Коли я сів поруч із Соломією, світ раптом став простішим. Більше не було заляканого хлопця й домашньої актриси. Було двоє дорослих чесних, справжніх, вільних робити вибір.
І в ту мить я зрозумів: справжніх ідей, справжньої любові не зіграєш. Вона завжди знайде свій шлях навіть там, де віриш у свою гру, навіть під лампами старого львівського особняка.
