Коли Валерій приходить до Зінки, вона ніби розцвітає на очах, стає мов дурненька від щастя. Метушиться, починає швиденько наводити красу, ховає під подушки всі речі, які приміряла до його приходу, і визволяє з волосся бігуді. Потім біжить у ванну, там причісується, підфарбовує губи. І вже така, у всій своїй чарівності, виходить до нього.
А як же їй не бути щасливою? Ну подумайте самі.
Зінка мати-одиначка, яка насправді ніколи й заміж не виходила. Так, трохи пожила з Грицем, а через півтора місяця він поїхав з їхнього міста десь на Закарпаття, точніше Зіна так і не дізналась. Чи то киянин, чи то з Чернівців він був невідомо, а тут на базарі підробляв. І ким саме, й цього Зінка толком не знала.
Ось і вийшло поїхав світло її очей, залишивши її трохи вагітною. Та й сама вона про це ще не підозрювала. А потім, коли Гриць не прийшов ночувати і кудись подівся на кілька тижнів, дійшло до неї, що як би це сказати залишилася вона сама.
І в належний час Зінка народила хлопчика гарного, смаглявого, мов сонце. Та й у кого ж іще! Зінка сама писана красуня, а Гриць весь із себе, як малюнок із української казки.
Треба сказати, що з хлопчиком їй пощастило. Був спокійним, як ще одна ніч міг тільки спати, а як прокидався…
то уважно і вдячно смоктав мамину груди. Добре хоч молока в Зінаїди, як у корови на фермі, могла б і ще одну дитину вигодувати.
Майже не хворів її Славчик належними усім малюкам дитячими болячками.
А назвала вона його Славком, бо коли була вагітною, випадково подивилася по телевізору Вічно живі із Станіславом Бокланом, що дуже вже їй Гриця нагадував. Іншого імені навіть не розглядала. Так і записали у свідоцтві: Вячеслав Григорович Сухоненко. Зіна навіть промовляла це вголос по сто разів поспіль звучало, як музика.
Славчик був сонячною дитиною. Коли матері треба було готувати або наводити лад у квартирі, вона стелила на підлозі ковдру, обставляла її стільцями, і садила Славка всередину такого простенького манежу. Давала йому свою стару торбинку, бігуді та ганчірочки. Дитина грала мовчки, без сліз і капризів. Навіть коли якось Славко застряг головою між стільцями, він просто сопів, намагаючись вибратися, але не плакав, а товстенькими пальчиками намагався стільці розсунути.
Як Славко підріс, клопоту з ним не додалося. Мама сміливо відпускала його бавитися на двір, лиш просила, щоб раз на 10 хвилин виглядав до вікна (а жили вони на першому поверсі) й гукав: «Мамо! Я тут!».
Годинника в сина не було, тому прибігав він до вікна кожні три хвилини й кликав, поки Зіна не вигляне й не скаже: «Добре, синочку!». А він стояв і не відходив. Тоді вона питала: «Що ще?» А хлопець відповідав: «Ти мені не посміхнулась». Мама щиро усміхалась, і тоді він біг далі гратися.
Якось, вигукнувши своє «мамо, я тут», він зявився з котеням:
Мамо, нам тітка подарувала. Каже, що зветься Влас. І попросила, аби ми його з тобою берегли, бо ти будеш рада.
Славко був такий чесний, що Зіна тільки й могла, що посміхнутись. А потім сказала:
Власику, мабуть, їсти хоче. Ідіть обидва додому налию йому молочка.
І Славко з котеням заходили до підїзду. Щасливий Славко. Влас, певно, ще не зовсім.
Так і жили вони втрьох, доки Зіна не познайомилась із Валерієм.
Валерій був ровесник Зінаїди. Не був одружений жодного разу, господарський, ґрунтовний, хоч і не старий ще. Працює на меблевій фабриці, заробляє достойно. Почав у суботи залишатися заночувати. Говорив мало, їв багато, пити любив у міру. На його прихід Зінаїда завжди готувала пляшку холодної горілочки, звечора ховала її в морозилку та подавала Валерію у своїх улюблених гранчастих чарках на ніжці. Оці чарки особливо йому до вподоби.
Цього разу все як завжди: Валерій прийшов, у коридорі потис Славкові руку. Сів у кімнаті на диван, поки Зінаїда завершувала свої приготування. Потім вони втрьох, а точніше вчотирьох, бо й Влас був з ними (Славко тримав кота на колінах), дивились телевізор і йшли обідати.
Після обіду традиційно всі прилягали відпочити, а надвечір мали піти гуляти в парк.
Коли Зіна зачиняла двері в Славкову кімнату й вмощувалась біля Валерія, поклавши голову йому на плече, він уперше заговорив про одруження:
Думаю, жити поки будемо у тебе. Потім, може, разом квартиру знімемо. Або ти здаси свою квартиру, буде додатковий заробіток Тільки, знаєш, Зінаїдо, я котів не терплю. Доведеться вашого Власа віддати
Власа, поправила Зіна і завмерла, слухаючи.
Так, Власа погодився Валерій і після паузи, з виглядом людини, що все давно вирішила, додав: А Славка до моєї матері в село відправимо. Там і повітря чистіше, і школа є. Ми з тобою ще молоді своїх дітей наживемо цілу купу.
Голова Зіни на його плечі перетворилась на камінь не рухнулась. В тиші так полежали кілька хвилин. Потім Зінаїда обережно встала, застидалась, ніби він її вперше голою бачить, накинула халат, підійшла до його речей, що лежали поруч на кріслі. Взяла штани, простягнула йому й сказала:
Так Тримай свої немиті штани Одягай та йди собі
Куди?..
До своєї мами в село! На чисте повітря А нам, трьом, і тут повітря в нашому парку достатньоВалерій ще щось пробував сказати, але слова раптово розтанули у тиші. Він подивився на Зіну на її пряму спину, стиснуті плечі, на Славка, що стояв біля дверей із котом на руках, на зосереджене котяче личко з жовтими очима, повними недитячої мудрості. Валерій почав нишком вдягатися, похапцем запихав сорочку в штани, обережно, щоб не дивитись ні на кого.
Коли двері за ним зачинилися, у кімнаті стало дуже тихо, аж поки Влас не муркнув і Славко не пробурмотів стиха:
Мамо ти ж не сумуй.
Зіна посміхнулася, погладила сина по темній голові й підхопила його разом із котом на руки. Обійняла міцно-міцно так, ніби обіймала весь свій світ. А тоді сказала:
Ми з тобою нікого не боїмося. Правда ж? Нас аж троє!
Славко кивнув і простяг руку до маминої щоки, витираючи невидиму сльозинку. І тут Влас раптом вільно стрибнув з рук на підвіконня, весело нявкнув, примруживши очі: мовляв, усі свої тут, все правильно вирішили.
Зіна засміялася щиро, дзвінко. Вона відчувала себе раптом такою сильною, такою легкою наче тільки злетіла якусь невидиму гору.
За вікном шелестів червневий вечір, і в золотих сонячних променях їх маленька квартира здавалася найбільш щасливим місцем на всій планеті.
