Маленька
Він назвав її Маленькою вже під час знайомства, коли гепнувся на сусіднє крісло таке ж багряно-оксамитове, засиджене безліччю ліктів, як під Лесею.
Хвилину водив очима по залі, а потім зиркнув на свою сусідку.
Що, малесенька, нудьгуєш? тяжко зітхнув, намагався закинути ногу на ногу, та вузький прохід між рядами у Львівській філармонії не дозволив: гостроносий черевик вперся в попереднє сидіння, щиколотка згиналася неприродно, Михайло зморщився.
Леся вдала, ніби не помітила незнайомця, уважно дивилася на сцену хоча там, як завжди на конференціях, було все те ж саме. Зсунуті в ряд столи, трибуна, люди бігають з мікрофонами, налаштовують техніку і духота.
Їй завжди було не до снаги в такому натовпі, коли мусиш сидіти пліч-о-пліч, і втекти неможливо.
Ех… затягнув Михайло, почухав підборіддя. Справи кепські! Знаєш, Маленька, нічого нового ми тут не почуємо. Це я тобі як фахівець кажу всі тези читав, робота така. Нічогісінько вартісного!
Леся нарешті розвернулася та суворо подивилася на сусіда. Акуратний, у костюмі, з краваткою, черевики навіть чисті. Але щось не так з ним, наче вирізали з іншої історії, вставили сюди. Шибеник, балагур, базікало з лукавим поглядом. А на маківці в Михайла дві вихорини, волосся крутиться прядками, м’яке, пухнасте.
Михайло, простяг він свою величезну руку, не даючи Лесі й слова вставити. А ходімо пообідаємо? Ти така дрібна, худа, я мушу тебе нагодувати! От і все. Пішли звідси!
Уже приглушили світло, й на сцену вийшли керівники, заступники та шановані працівники. Всі аплодували, а Мишко, не зважаючи ні на що, тягнув свою Маленьку, постійно наступаючи комусь на ноги, вибачаючись і встромляючи краватку назад у піджак а та все одно норовила вилізти, наче дражнила весь цей поважний люд.
Що ви робите?! Пустіть мене, ви чуєте?! виривалася Леся, не в змозі вирватись, дріботіла за Михайлом до виходу.
Вони вискочили у фойє, коли в залі, здавалось, все досягло апогею, і хтось стукав по мікрофону, вмовляючи до тиші.
Відпустіть! Мені треба повернутися, я маю законспектувати все! Мені це доручили! сердито відскочила назад Леся, міцніше стиснула блокнот, впустила ручку, нахилилася, але Миша випередив її.
Кинь цю писанину, Маленька! Я тобі всі тези перешлю почитаєш вдома. А зараз треба попоїсти. Але, спершу води. Ти бліда. Пульс видно частий. Ось! Давай руку… Щупав їй запястя, цокав язиком. Свіже повітря, їжа ніяких конференцій!
Лесі й справді було недобре; серце калатало так, що віддавало у скронях.
За нею ніколи так не доглядали, не дбали. Навпаки вона за всіма: за матірю, чоловіком, донькою. Це ж буденність. Хотілося інколи, щоб хтось просто обійняв, пошкодував, щоб забути хоча б на мить про дорослі клопоти, сміятися над келихом вина, як у кіно… Але такої нагоди не випадало.
А Михайло її, Лесю, роздобув і подарував цю нагоду.
Вона й не зчулася, як опинилася за столиком у маленькому львівському ресторані через дорогу, а офіціант вже ніс фреш жовтогарячий, сонячний, немов видавили саме сонце в склянку.
Ось, пий. І води ще. А що ми замовимо їсти?.. протягнув Михайло.
Очевидно, Леся йому подобалася. Вона була милою, струнаста, скута та, натомість, нічого зайвого. Вона навіть могла би бути популярною у чоловіків, якби не вічна маска втоми й безнадії. За п’ятдесят, сімя, любові нема, все набридло тут не до цвісти.
Але Михайлу сподобалася саме така стомлена до кісток Маленька.
Я не голодна. Зараз відпочину й повернуся в зал. Вже значно краще! пробурмотіла Леся.
Ага, кивнув Михайло. Але спершу сібас із овочами, салат і… Що питимеш, Маленька?
Він відірвався від меню, свіжий, лукавий, з запахом сигарет і парфумів, стрункий і сильний, глянув просто в очі.
Леся почервоніла, насупилася.
Вона зійшла з розуму! Незнайомець потяг у ресторан, годує, називає Маленькою, вже й чолка поправлена ним… А вона тане.
На лобі, там, де його рука, гаряче, мурахи біжать спиною.
Випивали біле вино, Михайло розповідав, як студентом працював на будівництві, їздив на Північ, далі з другом Ігорем відкрив власний бізнес не великі справи, дачі, бригади, клопоти…
Головне, щоб жити добре, в теплі, щоб не бігати у двір взимку. А ми знали як це зробити. Ти їж! За тебе, Маленька! Боже, коли тебе побачив, подумав треба ж перемогти твою худорбу! Хочеш ще чогось?
Леся відмахувалася. Потекла, як віск. Вперше хтось захотів нагодувати її бо вона дівчинка, втомлена і голодна.
Дома було не так. Все дитинство з матірю. Та вічно працювала, вранці її вже не було, Леся сама снідала, чекала ввечері, розігрівала вечерю для матері, потім мила посуд, поки та милася, й засинали пізно.
На Новий рік мати, Марія Богданівна, приходила о десятій вечора працювала в магазині, у святковий вечір був гарний заробіток.
Леся готувала для Марії плаття, допомагала заплести кучері, й ішли до гостей.
Гостей було повно сусіди, подруги, родичі з села галасливі й напідпитку. А Леся стежила, щоб мати не заснула за столом: перша чарка, і Марія Богданівна вже хропіла просто на очах у всіх. Леся штурхала, та прокидалась, вимагала ще сто грам, говорила тост, сміялася гірко. Яка вже там слабкість дівчаткова?..
Леся рано пішла заміж. Андрій був старший на десять літ, поважний, вчений, але нелагідний, небагатослівний. Просто включив Лесю у свою систему, пришив потрібну деталь зручну, доглянуту, не більше.
Лесі, мабуть, і не треба було спочатку пристрасті, романтика, тіло свою брало, а потім усе схололо. Тепер вона мала сімю, квартиру, балкон, простору ванну і чоловіка. Всі заздрили: не кожному щастить мати власне житло, ще й окремо від свекрухи!
Завжди, з дитинства і до Михайлової появи, була Леською або Лесею Миколаївною.
Андрій, мама, подруги Леська.
А тут Маленька. Вино, закуски… І комусь важливо, чого вона хоче.
Андрію завжди було не до Лесі. Так, хата, покупки, відпустка це він обговорював, але рішення приймав сам, її заперечення губились у шумі від відкритого вікна Андрій обожнював свіже повітря, закривати не дозволяв, навіть якщо комусь було холодно.
Михайло ж, щойно прийшли в ресторан, подбав, щоб посадили у затишному куточку, без протягу.
Турботливий…
Щось розпитував, Леся соромилася. Так, у неї є чоловік. І донька. Як звати? Домна. Домна навчається у Львівському університеті на перекладача, Леся найняла їй найкращу репетиторку, і тепер доня їде на стажування за кордон.
Домну з Андрієм не чекали, не просили у Бога. Пора! казала свекруха. А як молода, має бути швидко й просто. А воно не йшло спроби, лікарі, процедури.
Нарешті дізналась, що вагітна. Всі девять місяців чоловік сторонився Лесі, живіт не торкався, не розмовляв із дитиною, що тріпотіла всередині. Все це було йому чужим, диким, навіть неприємним.
Ось народиться тоді й буду виховувати. Лесю, коли там до лікаря? Можу підкинути на машині.
Він підвозив, і з полового забирав, з друзями, кульками і словами Дякую за доньку. Стежив і за вагою, і скільки у Лесі молока, купував найкращу їжу, ночами вставав до Домни, ніс у поліклініку на щеплення. Вдома патронажна сестра Андрій особисто перевіряв, чи помита у неї біла накидка, щоб Домні було не холодно.
Втомлена? жалісливо питала подруга Орися. Дитина не квітка, важко. Андрій хоч допомагає?
Леся знизувала плечима. Допомагає, мабуть. Та якось мало…
Жалість навіть подобалася. Завжди зморена, затуркана всі жаліють, чоловіка іноді сварять: не береже Лесю!
А ось Михайло жаліє, годує, Леся соромиться, віднекивається.
Ну що ти, маленька! бурчав хазяйський Михайло. Їж! Я не відпущу!
Леся кусала губу, дивилась на свого рятівника сумними очима й жувала.
Того дня провів її до метро, далі Леся відмовилась справи.
Ввечері на пошту прийшли конспекти всіх доповідей.
Маленькій від Михайла! так і підписав.
Леся поспішно закрила ноутбук, та Домна, здається, щось встигла прочитати, хмикнула.
Дурні прізвиська вигадують! обурилася Леся. Офіційні документи а вони сміховинне пишуть!
Домна вже не чула, одягла навушники, включила музику…
Лесько, Домцю, я вдома! Вечеряти час! пролунав голос із коридору.
Андрій, знесилений від спеки маршрутки, на ходу стягував сорочку, лишався в штанях, потім із них у шортах із пальмами, відчиняв балкон, дихав.
Від нього тхнуло потом, вже вчорашнім.
Я, Лесю, не буду так часто митися! Відчепися! Мене від вашого душу шкіра чухається, мов проказа. Завтра помиюсь! відмахувався чоловік на спробу вмовити. Все! Втомився. Їсти!
Їли мовчки, кожен думав про своє. Леся про Михайла, його свіжість, акуратність…
Наступного ж дня на роботі Лесі пролунав дзвінок.
Привіт, Маленька! Як ти? Сумував. Ти їла? голос Михайла, що лунав у смартфоні, збив її з пантелику, Леся озирнулася, боячись, щоб колеги не почули.
Ні… Не встигла ще. Роботи багато, пробурмотіла вона. Маленька! Вона Маленька… Мурахи знову по спині.
Кидай все. Я тут, біля вашої кавярні, місце таке собі, але їсти ж тре. Давай, чекаю!
Леся щось невиразне промимрила, взяла відпустку, спустилася ліфтом, довго думала яку натискати кнопку. Щоки палали, всі, здається, знали: Леся Миколаївна на побаченні.
Вона навіть подумки назвала його коханцем. Дерзко.
Того дня Михайло у футболці й джинсах, знову трохи взїжачений і свіжий.
Пили каву, Леся щось розповідала з дитинства, Михайло слухав.
Маленька, а ти гарна, знаєш? раптом перебив він. Поїхали купимо тобі сукню. Є у мене знайомі в бутіку. Хочу побачити тебе у сукні.
І побачив. Ввечері, коли завіз Лесю у “Пасаж” і просидів на лавці, поки дівчата суетилися довкола розгубленої Маленької.
Боже, як він дивився! Жадібно, голодно! Андрію до такого далеко…
Такого ніколи не бачила! шепотіла Леся Орисі, найвідданішій подрузі. Лиш у кіно. Я відчула себе жінкою. Це жахливо і мені подобається.
А Андрій? раціонально спитала згодом Орися.
Не знає. І не повинен. Я й сама ще не знаю Зберігай це плаття у себе, будь ласка. Дороге! Божечки, що тепер буде?..
Орися знизала плечима. Що має бути те й стане.
Не знаю, Лесю… Дивачка ти. Андрій, хоч і буркотун, але згадай, як він машиною їздив у Самбір зимою молока справжнього вам привіз. Працює, старається, інших би лежав на дивані, пиво лив. А твій господар, інтелігент. Машину купив, ремонт зробив, на море вас щороку. Понятний він, твій Андрій. А Михайло хто? Звідки статус? Звідки гроші?
Я не питала… Яка різниця? Андрій це мука, Орисю, ти не жила з ним! Я від нього вже нуджуся. Просто ти зазриш мені!
Орися знову знизала плечима. Може, й заздрить. Але не проходимцю Михайлу, а чоловікові
Леся стала повертатися пізніше, готувала щось нашвидкуруч, сама не їла, сиділа над холодним чаєм, вимішувала примарний цукор.
Мамцю, ну чого ти? Я вже впяте прошу хліба відрізати! дратувалася Домна, вставала, шукала хліб. Закінчився він, сердито відзначала.
Леся кивала, похмуро йшла у кімнату. Мріяти.
Андрій і Домна здивовано поглядали услід.
Мріяти Леся могла довго. Серце калатало, руки тремтіли.
Михайло був ніжний, цілував уміло, сміявся з її незграбності, жалів, звав її Маленькою, годував, дарував подарунки, які доводилось ховати в Орисі, пересилав гроші на картку, а іноді міг серед ночі надіслати повідомлення. Леся вибігала з ліжка, ховалась у ванній, читала, стирала, знову читала. Потім вимикала телефон, умивалася крижаною водою, лягала.
Андрій повертався, обіймав її важкою рукою, бурмотів щось, Леся відповідала тихо. Шкода, що є Андрій… Шкода, що стільки життя пройшло не як у Маленької гарної, пристрасної, живої. Котиться все нанівець…
Але ж тепер є Михайло її Леся, її щастя.
Зустрічались у Михайла на квартирі великій, світлій, з вікнами на площу Ринок, що мерехтіла вогнями. Мозок паморочився від ігристого, від Михайлового парфуму. Постіль шовк…
Світ вибухав сотнями іскор, феєрверком розсипався у неї під подушкою дрібними діамантами. Чари…
Вдома ж стало тривожно й гнітюче. Здавалося, всі знають про Лесю і Михайла Домна поглядає косо, Андрій суворо дивиться.
Леся вигадувала справи, затримувалася, приходила коли всі сплять, сиділа на кухні з гіркою кавою, мріяла…
… Лесю! Де ти? Я капусти нарізав мали ж домовленість, почувся голос чоловіка через динамік. Перелякано глянула на Михайла, що саме пропливав басейн Динамо. Вода клубочилася парою вжовтневому морозі. Від басейну було видно зірки над Львовом. Але Маленька дивилася тільки на Михайла. Нарешті знайшла. Нарешті любов…
Капуста?.. розгублено мовила, вкуталася рушником. Облиш. Я повернуся пізно. Ми… з Орисею в басейні. Мене ж казали спину тренувати. Ось, взяли абонемент. Капусту завтра! Вибач, Орисю кличе. Пока!
Швидко скинула дзвінок, перелякана ковтнула. Треба Орисю попередити: раптом Андрій захоче дзвонити їй!
Дочекалася, поки Орися відповість, прошепотіла про басейн, потім урвала.
Лесю, я вам тмин купила капусту ж з тмином робите. На ринку була, дай, думаю, зайду. Андрій уже чайник поставив, спокійно відповіла Орися.
Леся прикусила губу, озирнулася Михайло стояв на вишці, збирався стрибати. Знизу дівчата сміялися, молоді, стрункі, веселі.
Ну що, малеча? Раз, два, три! пролунало понад водою, Михайло пірнув, витонченим рухом зник під хвилями, випірнув, помахав Лесі рукою. Лесю, до нас! Ще вечір попереду!
Дівчата озирнулися, розглядаючи Лесю. І вона одразу стала знову некрасивою, звичайною, з опуклим животиком, вялими стегнами. Пливла кумедно, як жабка. На обличчі страждання…
А нові малечки вже затіяли водне поло, намагалися підпірнути до Михайла.
Він сміявся, а коли Лесі раптом не стало поряд навіть не розгубився. Справи, сімя, капуста… Хай іде!
… Вдома було темно, світло тільки на кухні.
Андрій мовчки поставив сковорідку з яєчнею перед дружиною.
Зголодніла після басейну? Їж. Ковбаси покроїти? Налив велику кружку чаю.
Леся похитала головою, боялася подивитись на чоловіка, схопила виделку, ткнула в яєчню.
Знає чи ні? Що тепер? Чому такий спокійний?
Лесю… після тривалої мовчанки озвався Андрій. Орися якісь речі залишила. Хазяйнує, та я її випровадив. Що лізе? Твоя кухня, а вона… Ось! Пакети… показав пальцем. Казала, твої. Та чого б? Переплутала?
Леся поволі підняла край скатерті, втупилась у пакети, знизала плечима.
Во, й я кажу, дурненька! ніби зрадів Андрій. Налий і мені чаю. Пересохло. А може, коньяку дай. Хочу.
Леся вскочила, полізла по шафках, раптом застигла.
Маленька, гукнув чоловік, Леся різко обернулась. Я кажу: на столі крихти, витри. Домна вічно кришить. Ганчірку треба.
Взяв під погляд, відвернувся… Коньяк пили вдвох мовчки, уникаючи очей.
Нарешті Андрій устав і пішов.
… Орисю, він і справді пішов! Одягнувся, ключі залишив. Орисю! Леся ридала у слухавку, дивилась у дзеркало, бачила обличчя перекошене, Маленька виглядала огидно. Волосся тхне хлоркою, спина болить до сліз. Орисю! Як він міг? Так не роблять справжні чоловіки! Він кинув нас із Домною!
Леся зненацька розлютилася, стисла кулак, вдарила по столу.
Саме так і вчиняє чоловік, Лесю. Інший би прибив. А Андрій просто пішов. Із власної квартири! Ти ще смієш дорікати? Знаєш, я раніше не розуміла, чому у вас так… і грошей вистачає, і Домна розумниця, і Андрій не алкоголік, руки з того місця, кмітливий. Ну, мовчун, але краще, ніж тріпло… Просто ти скучила за красивим життям, щоб няньчилися. Ти й сама йому доброго слова не скажеш, не похвалиш… А чоловіки, як діти: похвали і він сто раз зробить! Ні, Лесю, тут я тебе не підтримаю. Спокійної ночі.
Леся торкнулася екрана, сиділа згорблена на стільці, тихенько плакала…
Домна склала сесію, поїхала до друзів на дачу. З матірю не говорила, записку лишила: Мамо, не шукай.
… Михайло зявився за тиждень, чекав біля підїзду, вийшов з темряви.
Привіт, Маленька! Сумувала? прошипів, ховаючи червоне від вітру обличчя у комір куртки. Як ти?
Леся не раз дзвонила йому, хотіла все виговорити, та слухавки не брав. Тепер прийшов сам…
Михайле, протягла мертвим голосом. Ти чого тут?
Шукала очима його авто.
До тебе. Час віддавати борги, Маленька! міцно обійняв Михайло.
Які борги? Що ти маєш на увазі?
Леся злякалася, спробувала висмикнути лікоть, та мяцно зціплені пальці не пускали.
Я тебе годував? Годував. Забавляв? Ага! прошепотів цукрово у вушко. А тепер ти мені поможеш. Дай грошей, кицю! У мене проблеми, а ти маєш мамину квартиру хочеш, за пять мільйонів гривень продамо. Давай, і цю житлову теж. Веди додому, обговоримо!
Маленька злякано зойкнула, затряслась, не змогла вирватись, на ватних ногах рушила до підїзду, молилась, щоб когось зустріти. Але, як на зло, двір порожній.
Відмикай, Маленька, замерз! підштовхнув до дверей Михайло.
Леся розплакалась, затремтіла, стала осідати в сніг, коли Миша раптом відпустив, щось глухо буркнув у повітря, впав, застогнав.
Над ним стояв Андрій, без шапки, скуйовджений, лютий. Трусив кулаками.
Проваляй! Забирайся звідси! Не побачу переламаю! заволав, кинувся було бити ще, та Леся схопила за руку, потягла назад.
Михайло, второпавши, хто перед ним, посміхнувся лукаво: мовляв, Андрій тепер з рогами. Але швидко змовк, отримавши кулаком.
Геть, щоб тебе не було поряд з Лесею! гаркнув Андрій, підняв шапку, витер нею носа, розвернувся до дружини. Пішли додому. Холодно!
Про що говорили ці двоє вночі, знає тільки нічна місяць та вітер, що шурхотів у прочинене вікно. На столі дві недоторкані чашки чаю, тікали старі годинники. А потім світ занурився у темінь, де були двоє чоловік і жінка, які з якихось причин вирішили далі жити разом
Більше ніхто й ніколи не називав Лесю Маленькою. А якби назвав, вона лише б здригнулася й відвернулась.
Михайло в її житті більше не зявлявся. Не склалось у нього з нею, надто наполегливий виявився її чоловік.
Якось у переповненому автобусі Михайло почув Лесю говорила про мамину спадщину, про самотність, про втому, про те, що не знає, як жити далі. Михайло зрозумів міг би допомогти, вирішити квартирне питання, втамувати Лесіну самотність. Якби зробив все акуратно отримав би свій зиск. Ще трохи, і Леся все віддала б йому. Він її приручив, приголубив, нагодував. Та поспішив Борги підняли Ігор тиснув, ребра горіли вогнем Довелось іти напролом, вимагати дій. Не вийшло.
Та нічого! На світі ще повно маленьких, голодних до любові й тепла жінок. Михайло знайде їх і осчасливить. А потім свій боржок забере.
А поки мусив зїхати з тієї квартири, де шовк на постелі й вікна на львівську площу. Нічого своє він усе одно відвоює. Якщо Ігор не вирішить інакше…
