Змерзле кошеня із невдалим личком приблудилось до сільського магазину та сумно благало допомоги.
Малесеньке сліпе пухнасте дитятко несподівано зявилося під стінами нашого гастроному десь у Буську, ніби його самотужки сюди привітало, чи може хтось непомітно підкинув. Манюня ходила навшпиньках, підтягувала замерзлі лапки під себе, тремтіла від пронизливого вітру і льодової мряки. Але її сумне «няв-няв-няв» розтопило б хіба що серце найзавзятішої бабусіперехожі лише скоса зиркали, адже личко кошеняти чимось нагадувало биту картоплину: усе в кірках, оченята вузесенькі, шиї та вушка майже голі, шерсті аж не видно. Звідки ця страдниця взялася під дверима магазину загадка, але вигляд у неї був ще той.
Продавчині з магазину, звісно, не встояли: впустили біду всюдисущу в тепло, від улюблених грілочок і до універмагу залишили місце біля батареї та навіть купили на свої грошики ампули від бліх. Правда, користі з того було мало. Кошеня впевнено торувало стежку до магазину щодня, однак настійливо просилося до людей на руки, а не до хліба.
Вже надходила справжня зима, і бідолашне маля, що здригалося від холоду вже при 5°C, навряд чи витримало б ті наші морози з вічною «мінус-двадцяткою» в лютому. Одна з продавчинь згадала, як влітку ми вже брали із цього магазину бездомного котика, і знову звернулася до нас з проханням: «Врятуйте, як тоді, бо замерзне!»
Коли ми приїхали, це малятко крутилося коло наших ніг, тулитися до переноски, якби розуміло: ось він, останній шанс не ночувати на змерзлому асфальті. Ставало на задні лапки і, загортаючи хвостиком пальці, намагалося найти свого господаря скрізь, окрім уяви.
Щойно глянули на фото відразу стало ясно: стовідсоткова короста. На щастя, нічого страшного, бо все було на початковому етапі. Кілька крапель на холку той же «Стронгхолд» чи «Інспектор», аптечка копійчана, гривень сто-двадцять і проблеми наче й не було.
Потрапивши в тепло і комфорт нашої міні-передержки, кошеня почало муркотіти галасливіше, аніж мінський тракторець і не відходило ні на крок. Перші два дні вона спала й їла, а потім знову спала безупину, як справжня господиня.
Імя народилося миттєво Картоплина. Серйозно, ця дівчинка виглядала, мов добряча мита бульба: негарна, геть кумедна, але безмежно чарівна! Щоправда, бульбастий її вигляд швидко минув лише дві обробки на холку, і перед нами вже красуня з очима-кульками й доволі милим обличчям.
Шерсть на вушках та лапах ще густо не виросла, але з цим переживемо. Картоплина вже у списку на стерилізацію, потихеньку набирається сил, гарнішає та перетворюється на доглянуту, грайливу українську кицю, від якої йдуть слиною всі околиці!
