Мамо, тату, ми з Тарасом прийшли, що трапилося? Оксана з чоловіком просто увірвалися до батьків.
Це почалося давно. Мама хворіла важка хвороба, друга стадія… Пройшла хімію, потім промені. Настала ремісія, волосся трохи відросло. Але радіти було рано мамі знову погіршало.
Оксанко, Тарасе, заходьте, мама бліда, тендітна, як дитина.
Діти, сідайте. Мати хоче щось сказати, тато виглядав збентеженим.
Оксана й Тарас сіли на диван, чекаючи. Галина зітхнула, глянула на чоловіка Василя, шукаючи підтримки.
Донько, Тарасе, не дивуйтеся, але в нас прохання… Незвичне.
Усиновіть для нас хлопчика, будь ласка. Нам за віком не дадуть, та й інші причини є.
Тиша.
Першою проговорила Оксана:
Мамо, це ж дивовижно… Ми самі вже давно хотіли сина, але в нас дві донечки ваші онуки. І немає впевненості, що третя дитина буде хлопчик. Та й лікарі не радять більше народжувати. Ми вже думали взяти дитину з дитбудинку… А тепер ти те саме кажеш. Звідки ця думка?
Навіть не знаю, з чого почати, Галина нервово провела рукою по короткому волоссю. Мені знову погано. А тут зайшла моя подруга, тітка Надя, памятаєш? В неї була страшна родимка над оком тепер немає. Поїхала до бабусі Параски в село, та та її заговорила. Надя мене вмовляє поїдемо!
Оксана й Тарас слухали, не розуміючи, до чого вона веде.
Бабуся Параска одразу запитала: «Чи є у тебе син?» Коли я сказала, що тільки донька й дві онучки, вона перепитала: «А що було до доньки?»
Я здивувалася ніхто ж не знав про мій викидень. Мав бути хлопчик, первісток… Та не вижив.
І що далі? Оксана дивилася на матір широкими очима.
Бабуся сказала: «Усинови хлопчика» і пішла. А в мене сльози. Ніби я винна, що не врятувала сина, і тепер маю віддати любов іншому…
І знаєш? Я справді цього хочу. Не заради здоровя просто хочу врятувати маленьке життя.
Мамо, я тебе розумію! Оксана кинулася до неї.
Незабаром вони поїхали до дитбудинку. У кімнаті гралися дітки.
Мамо, глянь на того рудого, Оксана показала на хлопчика, який збирав пірамідку.
Але раптом з кута почувся шепіт:
Тітонько… візьміть мене…
Хлопчик з сумними очима підійшов ближче:
Я вам обіцяю ви не пожалкуєте.
Оксана й Тарас оформили документи й взяли Юрка. Він швидко звик, називав їх мамою й татом, а Галину «мама Галя».
Вона дивилася на нього й думала ніби її син повернувся.
Лікування не допомагало. Юрко гладив її волосся:
Мамо Галю, одужай!
Постараюся, сину.
Лікарі наполягали на операції.
Шанси? запитав Василь.
Пятдесят на пятдесят.
У день операції всі тремтіли. Василь не знав, де Юрко, але знайшов його у спальні хлопчик пригорнувся до маминого халата й плакав:
Мамо Галю, не йди!
Дзвонив лікар. Голос втомлений, але…
Все добре. Вона вижила.
Василь обійняв Юрка:
Мама Галя жива!
Хлопчик засміявся крізь сльози.
*Якби не він може, вона б не вистояла.*
