Мій син довго шукав гідну дівчину для шлюбу, але я ніколи не сумнівалась у його виборі. І ось, коли йому виповнилося 30, він зустрів Оксану — вона здавалася для нього ідеальною. Майже щодня я чула, яка Оксана добра та красива. Мій син був справді закоханий у неї, і я теж полюбила майбутню невістку. З захопленням він розповідав мені та своїм друзям про її чесноти — йому здавалося, що вона саме та, кого він чекав, тож не вагався і зробив їй пропозицію. Як любляча мама, я повністю підтримала його рішення. Організація весілля — справа непроста, але мої рідні та друзі допомогли нам чудово зі всім упоратися. Оксана мала чудових батьків, з якими ми відразу знайшли спільну мову. На початку все було добре, проте з часом у їхньому шлюбі з’явилися розбіжності. Я розуміла, що це лише перший рік спільного життя і вірила, що все налагодиться, але все одно дуже переживала, адже хотіла, щоб їхня сім’я була міцною та щасливою. Однак одного вечора я була просто розгублена: пізно ввечері син прийшов до мене зі своїми речами та сказав, що йому ніде жити — невістка вигнала його з дому. Він кілька днів залишався у мене, а Оксана так і не прийшла з ним поговорити. Це траплялося знову і знову. Коли невістка повідомила, що вагітна, я вирішила поспілкуватися з ними, дати декілька порад, щоб уникнути сварок у майбутньому. Та стало лише гірше — непорозуміння між ними виникали частіше, і син усе частіше ночував у мене. Я бачила, як йому важко; він уже не був тим щасливим хлопцем, яким був раніше — в його очах світилися лише біль і розчарування. Я більше не могла спокійно дивитися, як син страждає в нещасливому шлюбі, тож порадила йому задуматися, чи варто зберігати таку сім’ю. Він міг би стати хорошим татом, навіть якщо житиме окремо. Зрештою, він таки подав на розлучення. Невдовзі після цього Оксана прийшла до мене з проханням допомогти — просила поговорити із сином, аби той забрав заяву з суду, адже вона не хотіла ламати родину. Я не раз радили їй боротися за свою сім’ю, але мене звинувачували у втручанні. Тепер мене називають причиною їхнього розлучення. Не знаю, чи мала я наполягати на тому, щоб син розлучився. Його дружина мене не любить, а сам син усе більше віддаляється. Можливо, вони досі кохають одне одного? Жити окремо погано, та й разом — не краще.

Мій син довго шукав гідну дівчину, щоб одружитися, але я ніколи не сумнівалася у його виборі. Зрештою, коли йому виповнилося тридцять років, він зустрів Оленку дівчину, яка, як здавалось, була йому до душі.

Майже щодня я чула, яка вона гарна й добра. Було видно, що мій син по-справжньому закохався. Оленку я теж дуже полюбила. З великим піднесенням син розповідав мені й своїм товаришам про її чесноти здавалося, що він просто не уявляє життя без неї, тож невдовзі вони справили весілля. Як любляча мати, я, звісно, підтримала його вибір.

Підготовка до весілля видалася непростою, але мої подруги мені неабияк допомогли. Батьки нареченої теж виявились людьми добрими, і з ними ми швидко знайшли спільну мову. На початку їхнього шлюбу все було ніби з казки, але з часом усе змінилося. Відносини між ними почали псуватися, непорозуміння виникали дедалі частіше. Я розуміла, що пройшов лише перший рік їхнього подружнього життя, та все ж хвилювалася, бо щиро бажала їм щастя й спокою у родині.

Той вечір я й досі згадую з болем. Пізно вночі син прийшов до мене з валізою в руках. Сказав, що йому ніде жити, бо невістка вигнала його з дому. Прожив у мене кілька днів, а Оленка навіть не зявилася, щоб поговорити чи помиритись. Це повторювалося не раз.

Коли моя невістка повідомила, що чекає дитину, я вирішила поговорити з ними обоими. Хотіла дати декілька порад, щоб вони уникли подальших сварок. Вийшло ж навпаки зробила тільки гірше. Сварки між ними почастішали, син все частіше ночував у мене. Я бачила, як йому важко. Він уже не був тим життєрадісним хлопцем, яким мені так пишалося в його очах були і втому, і розчарування.

Не сила було дивитися, як син страждає у такому шлюбі, тож я порадила йому добре подумати, чи варто триматися за цей союз. Я була впевнена, що й самостійно зможе стати прекрасним батьком. Так і сталося згодом син подав до суду на розлучення.

Зовсім скоро Оленка прийшла до мене по допомогу. Просила вплинути на сина, щоб він забрав заяву казала, що не хоче руйнувати сімю. Не раз я радила їй берегти родину, піклуватися про рідних. Та чомусь у селі почали пліткувати, ніби це я винна в їхніх негараздах, бо втручаюся занадто часто.

Досі не знаю, чи варто було так наполягати на розлученні сина. Його колишня мене сторониться, а сам син теж віддаляється все більше. А може, й справді між ними залишилося кохання? Окремо жити сумно, та разом теж не складається…